Персональний сайт Максима Холявіна

[…]

Тиша облизує берег мілкого і теплого моря, тиша ковтає вульгарні хіти та обурення мін, тиша злизує сміх, сіль з обличчя мішає із сіллю морською, гомін чайок один залишається понад тишею, й шепіт у водоростях ледве чутно бринить…

Собачий танець

Обкладинка: adrian   Величні зорі танцюють в небі, пускаючи хвилі хустин туманних, а ми, мов собаки, захоплено витріщаємось, гавкаємо і підстрибуємо, жадаючи взяти участь у грі всесвітній, ми усміхаємось так, як уміють лише собаки, вірні пси богів, зварені з первісного бульйону, кавалочки зачудованого слизу, що вміють співати, і тягнуться носом до небесного вогню.

Instaвірш Pack #22 – Нічна зміна

Що робити, якщо ліг близько 23.00, прокинувся о першій ночі й не можеш заснути? Правильно, прибратися на кухні та зібрати останні віршовані екзерсиси. Давно не було паків, бо не було рясного віршопаду, крапало ото потихеньку. Але дещо, врешті-решт, усе-таки накрапало. Далі – трошки з уже опублікованого в мережах і дещо з нового. Найбезсоромніший жест угору,…

Читати далі

Instaвірш Pack #19 – Тендітність

В кімнаті постріл, отвір у склі, протяг сичить, забирає аркуші й сніг із душі – розкидає над містом на парасольки осіннім листям комусь в долоньки, чиєсь обличчя здійметься вгору – побачить порох, холодний порох – летить за вітром, жадає, дивний, зіркам за хмари надіслати привіти… *** МАЯТНИК Цінуй тишу, що на кінчиках трави від замісу…

Читати далі

В мене є думка, і я її думаю…

Прагнення деяких езотериків “повернутися до Джерела” дивує тим, що в джерелі вони очікують знайти спокій та довершеність, а джерело взагалі-то повне жаги проливатися, ставатися, воно не тільки не є спокоєм, а є праматір’ю неспокою, вирування, броунівського руху. Якщо шукати спокою та довершеності, то вірогідніше знайти їх не “позаду” себе, а “попереду”, там, де ти досяг…

Читати далі

大和調子 (Yamato Chôshi)

Небо велике й пусте над горою, краплина випадкова – я на каменях, туга тремтлива тятива, воно в собі утопить кожний постріл, але це не завадить знов до нього промовляти.

Потойслів’я

Триває велика пожежа, на дух перетворює камінь, з гуркотом рівень моря перевищує берег повіка, змиває з щоки вугілля стерильними білими ріками, на губках присмаком гіркавим осідають сухі слова. Розклади багаття з цінностей, хай горять, і здіймається вище куля твоєї душі повітряна, проминаючи поверхи, чужі проминаючи сповіді, минаючи руки, протягнуті в жестах вітання. З кожним поверхом…

Читати далі

[voicing insignificance]

Незручно визнати мені, але я тільки лиш пригода вічної матерії дорогою нізвідки у нікуди… Однак надію подає цей факт, можливо-бо, колись ізнов завихриться це море темне, вряди-годи, ще раз гляну смертним оком в небо, з чорноземом під рукою…

Nostalgie

Колись місили з Другом пил доріг круг міста, захлинаючись у світлі й пустоті, буденна сухість літня і як предмети розчинялися у хвилях зелені, що вже ковтала бронзу на світанку липня, – втаємничували нас у сховані під грубим покривалом днів Краси принади, у відкритий літ думок вершечками полів, розслаблену недбалість, із якої пестощі руки шорсткої вітру…

Читати далі

Кисень ІІ

Ні богів, ані духів, але тут є ти, і також тут є я. В небесах тільки камені й гази, в небесах тільки відгуки світла, втім, якщо ми подивимось в дзеркало, ми також – просто сіль і вода. І горить усе це від іскри в долю тисячну вольта, відкидаючи тіні під куполом пустоти… Ні богів, ані…

Читати далі

Без назви. Зі сподіванням повернення мирних часів.

Неминучий вечір прибирає пальці від обличчя, тіні довгими смичками у повітрі водять lento, стікаючи від золота в рожеве. Втомлене місто гукає додому, ми вертаємо із потаємних місць назустріч розсипам безсоння. В наплічнику у пляшці мінеральний перехлюп, під кедами протертими пилюжний хрип, з легень випурхує розмова некваплива, на пергаменті загублених полів лягає пасмами і губиться позаду,…

Читати далі

Над 無

Тіло моє, одинока тінь на жовто-червоних хвилях симфонії руйнації. Звук, що руйнує форми, лишаючи тільки світло, лишаючи лиш любов на останньому рубежі. Під тобою розкриються раптом страшні й захопливі глибини, під золотавими лініями – чорним поглинаючим масивом – тоді схочеться тільки неба, тільки солоду цього повітря, перед тим, як покинуть сили, і ти заснеш… Лежи,…

Читати далі

Без назви. Воля без напрямку

Вистачає волі, вистачає Пустоти, Краси, на щастя, також вистачає. Просто по старій дорозі уперед іти, між соняхів і чебрецю, повз ковилу, у край каміння та води у храмі неба. Інколи я ладний вигадати бога, поставити кумира і промовити: «Чувак! Чорт забирай, це все настільки круто, занехаяний куточок, осоружний рай!» – і довго дякувати дзеркалу води,…

Читати далі

11 нот впадуть на синапси, замкнуть, і ось ятрить свідомість спалахом блакитним й білим-білим Сонцем, спросоння непривітними ґрунтами, стрімким Меркурія польотом вгору, в однозначний плюс. Там записав невидимим чорнилом Всесвіт на дні серця формулу нехитру, формулу безглузду, але в ній згорнувся тихо сенс, і в пам’яті через сплетіння нових нервів – пломенить. Цей березень, холодний…

Читати далі

Без назви. Техногенні алегорії

Блакитне небо навіть уночі – щосили тягнуть ліхтарі добу услід за Сонцем. Як прислухатись уважно – чутно вий, біжить по проводам, від м’язів генераторних волів: жують вугілля і штовхають світло уперед, димлять від шкіри вгору чорним, лоскочуть брюхо хмарам стометрові роги, тільці залізні із потертим боком, за ними міріади світла – біла та руда рілля,…

Читати далі

Без назви. Питання до себе

Where have all the feelings gone? Why have all the laughter ceased? “Nightwish” – Bless the Child Розшарувалася реальність, ледве чути голос, випав шанс розмові незначущій: розкажи, старий знайомий, що з того всього вижило? Що дожило донині, не спливло з водою в море забуття? Чи це досі ми, а чи хтось інший, подорослішали, а чи…

Читати далі

Без назви. Здатність любити

Дива-дива! Розкрийся, серце, назустріч до людини… до людини… Хіба не містика – електрика від шкіри, коли стискаєш трохи руку, усміхнешся, коли на «ти», і обережно, ніжно слово на плече вкладає ковдру, ніхто нікому не належить, в холоднім диханні свободи   [на березі проявленої вічності, між кістяків і зголоднілих чайок ми – декілька самотніх силуетів, ми…

Читати далі

Без назви. Червона нитка

Казна-чому моя душа так любить меланхолійний потяг непривітних далей, напоєних по вінця порожнечею…   Бере невидима рука з грудей моїх червону нитку, на себе тягне – я злітаю, недолугий змій повітряний, і котяться щоками перли, підсушеним квіткам солона радість, таке примарне світло протинає сутінь, реальність надуває крила без надії, як завжди, тисячу разів підкреслене видніше:…

Читати далі

Без назви. Plain story

В долоні долі тікає секундомір у напрямку зворотньому, ти все так само дивишся у скло і бачиш там відтінки сірого. І щастя раптом не прийшло, хоча зробив усе як треба, і дощ у грудні впав із неба, розбивши настрій на друзки…   Один у чорно-білих буднях на хвилях дисфорії хідників, можливо, в гості хтось покличе…

Читати далі

Останнє слово [крізь сон]

Ти пам’ятаєш мить – свинцю відтінки лагідно лягають на повіки, ліхтарі виказують секрети хмарам, клітини слів пливуть і потопають в повітрі повстянім?.. Ти пам’ятаєш мить – на грані засинання під чорним листям і гіллям сумним, під шелестіння й скрегіт від морозного прибою, світ зігрівся під тобою й затремтів..? Ти пам’ятаєш? Гуркіт серця, і дощ зимовий…

Читати далі

1 2 3
%d блогерам подобається це: