Персональний сайт Максима Холявіна

Сингулярність кохання

Коли я входжу в тебе, то з’єднуюся з твоїм хребтом, проникаючи в твою голову щонайпряміше, це мова на рівні волокон, плетиво мікроскопічних імпульсів тче текстуру спільного існування, в середовищі якого ми постаємо одне перед одним найбільш оголеними, найменш тривіальними, розлущеними серцевинами, і коли життя в резонансі стає забагато, воно розливається – формально і фігурально, формуючи…

Читати далі

Ліліт by proxy

Бездумно хижа в сліпучому прагненні бути – ти метеор, ти гориш, ти розіб’єшся, вгризаючись у поверхню, тамуючи голод солодким, невинна, прекрасна, потворна – звіряча, божественно люта, нелюдська, дитяча, сліпа і безумна, пульсуюча кров ненастанна, вогненне начало кінця безкінечного.

Містерія

Як згори – так внизу. Герметичний вислів Тінь біля трону – божество, вода морська тече на твої білі стопи, зберігаючи рівновагу гармонії і симетрію, крізь яку звучить голос на частотах за межами слуху, лиш означуючи присутність, лиш торкаючись окраєм сукні… …я вводжу тебе у храм, як останній елемент, укладаю тебе в порожнечу священного місця на…

Читати далі

Instaвірш Pack #41 – Речовина

Обкладинка: довільна асоціація елементу пам’ятника битві при Kadinjača (Сербія) Нехай правда, що важча за пісню, стікає униз по регістрах і десь невимовно глибоко вдарить потужно і дзвінко, від басу цього відштовхнеться душа до безмежності висі й там повисить розіп’ятим дивом, аж поки розчиниться, і тільки зойк потривожить когось на вулиці, і погляд він скине до…

Читати далі

Instaвірш Pack #32 – Крила Марени

І. Зависла над сірим, як чорна хустина, як звої диму і вий німотний у бурій пустині, зі світла вийшла на світ дитина, а в тінях згорнувся біль – порізаного коріння, й просить спокійно в суворім молінні пролити на терен з долонь вогню… ІІ. Стоїть мара за твоєю спиною, коли твої очі, такі красиві, заливає чорним…

Читати далі

Сіль

І. Коли одне одному виплачемо весь біль, перед нами постане такий соляний стовп, який нам віднині разом доведеться їсти по декілька дрібок щодня перед сном. ІІ. Болісно даються з бісеру фігури, на цятки барвисті червона лягає сіль, в захопленні дивлюсь на твій танок зміїний, дорогу грі у глині прокладаючи. ІV. Душа солоніє в обіймах безумного…

Читати далі

Спіймана instance…

Сьогодні позачерговий пост у віршах, бо не можу не відмітити цей день, коли вперше відчув, що Сонце вже пірнуло в осінь, і тепер ми увійшли в містичний простір міжсезоння, коли з видовжених тіней на нас визирають дива. Перший день, коли Сонце минуло точку невороття над обрієм, міжсезоння лягло розламом у тінях, терпких, мов цикорій, згусло…

Читати далі

Шипшина

Коли вернеться з неба наше привітання холодним дощем листопаду прощання – пам’ятай, що шипшина з мого тіла – мадригал червоний мого кохання, у його гілках заспіває вітер, вколисає тебе під квітневим покровом. Хай ні пари не зрине із уст рослини, не проллється тепло від кори до шкіри, ти запарюй чай, і мої клітини хоч куплетом…

Читати далі

Серафіми безодні

Шість попелястих крил, шість червонястих рук підкидають з десяток куль, розставляють шістнадцять фігур. Краплі нафти висять з язика, серце втоплене у вино. хоч один плюс один, а хоч двічі по два, все одно все одно – спиця в серці живім, спис за обрій з руки, вниз солоний сік з вій, консонансний вверх вий, ось він…

Читати далі

Без назви. 無-rakami

Біле японське Сонце на кобальтовому японському небі обіймає високі японські сосни, вони відкидають довгі японські тіні, схожі на складні японські ієрогліфи, там залягає порожнеча Муракамі Х., з неї потай виходять кіцуне гуляти.

Легенда

Намотує кола по пустелі червоній засмажений начорно пророк. Бархани – немов спокусливі риси тіла його єдиної величної коханки, перекочуються танцем живота під вітром, а він іде, іде по колу. Проходять поруч каравани, вже десь із пару тисяч років, дають йому води та їжі, він їм натомість вказує шлях повз сипучі піски, до оази коротше, і…

Читати далі

Без назви. Тиша

Плавну ходу твого тихого замилування підтримує сітка складна із каменю та заліза. Під ноги щоразу догідливо підступають долоні perpetuum mobile, ніжної шкіри торкаються ступні божественної, зачіпляє ледь-ледь полог мантії білої попіл і сніг на рельєфній шкірі досконалого створіння… Залишає краплинку йоду вітер у піднебінні, кінчики нервів спалахують, короновані небом сонливим, ти вся – одна таємнича…

Читати далі

11 нот впадуть на синапси, замкнуть, і ось ятрить свідомість спалахом блакитним й білим-білим Сонцем, спросоння непривітними ґрунтами, стрімким Меркурія польотом вгору, в однозначний плюс. Там записав невидимим чорнилом Всесвіт на дні серця формулу нехитру, формулу безглузду, але в ній згорнувся тихо сенс, і в пам’яті через сплетіння нових нервів – пломенить. Цей березень, холодний…

Читати далі

Для 雲龍

Струменить уночі по суворих ланах круглий голос туманної флейти, народжений в снах тендітної порожнечі… Un Ryuu 雲龍 на facebook Сякухачі в Україні

Без назви. Здатність любити

Дива-дива! Розкрийся, серце, назустріч до людини… до людини… Хіба не містика – електрика від шкіри, коли стискаєш трохи руку, усміхнешся, коли на «ти», і обережно, ніжно слово на плече вкладає ковдру, ніхто нікому не належить, в холоднім диханні свободи   [на березі проявленої вічності, між кістяків і зголоднілих чайок ми – декілька самотніх силуетів, ми…

Читати далі

Без назви. Заїр

Чорне дзеркало, приховані абстракції виходять на поверхню, збуджені зневірою. Усі філософи давно розповіли – так треба, це трохи обнадіює, хоча нічого не полегшує.   Ніхто за тебе не пройде ці кроки – в фіолетовому мареві агресії гірської, ніхто за тебе не зжує чортополох, ніхто тобі не принесе солоний запах моря на словах.   …Ти озиралася…

Читати далі

Без назви. Червона нитка

Казна-чому моя душа так любить меланхолійний потяг непривітних далей, напоєних по вінця порожнечею…   Бере невидима рука з грудей моїх червону нитку, на себе тягне – я злітаю, недолугий змій повітряний, і котяться щоками перли, підсушеним квіткам солона радість, таке примарне світло протинає сутінь, реальність надуває крила без надії, як завжди, тисячу разів підкреслене видніше:…

Читати далі

Без назви. Візії

Маленькі камінці тікають із-під ніг, немов прудкі та дикі кошенята. Я здіймаю очі й бачу неба схил, швидше-швидше, окрай слів тікає поміж трав і стін найголовніше – мій Заїр.   Я не знайду йому віршів, коли зникає геть за рогом божественної сукні полог, душа проводить язиком по оку – злизує з зіниць світлину, ще вологу,…

Читати далі

2 коментарі

Без назви. Сум як естетика.

Якщо засумуєш раптом, розведи олією той сум у чайнику, гарно підігрій і розмішай, налий у горнятко, всередину залий, дивися, на папері твого втомленого погляду в останнім світлі набурмосеного грудня проявляться світлини лісових безодень, ритми чорних стовбурів, гілок тендітних скрипки, небо – по той бік, таке блакитне, наче вперше, сонце в ковдру сіру вкуталося вже, лише…

Читати далі

Без назви. Шал води

Дивись: танцює бунтівна вода по морю та землі, зігріта прагненням упасти знічев’я в назване життям, коли торкаються долоні всього з усім – ти бачиш? – коли тягнувся до Адама, бог бачив дзеркало, розбурхане своє обличчя в темнім склі первинних вод, поки носився, і хвилювався біс в ребрі. Ошаленів: хай буде світло! Я хочу статись, я…

Читати далі

1 2 3
%d блогерам подобається це: