Персональний сайт Максима Холявіна

Instaвірш Pack #52 – Кома жовтня

Важкі кити і кораблі висять в повітрі між вітрів з натертими боками, стогнуть стиха, колихаючись на висхідних потоках, тримаючись за якорі в приборканому морі снів, що в спокої хибкому відбиває зорі, що майже не буває в спокої… *** Чарівність проростає крізь танцюючу безглуздість, знаходячи притулок в змозі насолоди: тріпає вітер відклеєне оголошення – слова відшаровуються…

Читати далі

Травень 2017

І. Молюся на знуджені полудні без заліза в статичнім повітрі у липні, у полум’ї, що зігріває кожен фібр, і поволі згораєш у напрямку моря, мліючи, повз сади, повз паркани, повз вибоїни, повз мрії, тіла і функції, завмирає життя на вдиху, завмирає десь на годину, затискає до сліз пружину… і відпускає… божественне літо мільйонного року лине……

Читати далі

[…]

Обкладинка: WEB AGENCY Щораз бере образа бачити, наскільки низькою та виявилась сходинка, що ти на неї витратив останні сили й лежиш тепер в калюжі поту, хапаючи дорогоцінний кисень з неба жменями…

Перша година вересня

Обкладинка: Marta Pawlik І. Ландшафт співає, і немає значення, що він того не знає – ти це знаєш, й того доста, вам на двох цього знання – вистачить. ІІ. Мої мозаїки невмілого сприйняття у дзеркалі, вкритому попелом, залишаться невидимими, бо я не зможу дістати їх з-за того боку скла, доведеться самому їх перебирати, відчуваючи, як до…

Читати далі

LP

Обкладинка: Adrian Korte Високі частоти і швидкості – пролетіли вітри давно, а я тільки-но відчув їх вібрацію в нервах, немов уповільнений запис, very-very long play, поки всі вигорали – я навіть не гнив, кам’янів у ритмі існування дерев’яних стовбурів, уособлюючи пам’ять – останній притулок всього швидкоплинного, скороминущого, сидів і слухав, слухав і сидів, якщо прихилиш голову…

Читати далі

[…]

Photo by Maarten van den Heuvel on Unsplash Чужа смерть – розтуляє губи відлюдника, що знає ціну кожному звуку, що знає вагу кожного звуку на всесвітньому тілі мовчання, тож не скаже зайвого, тож не зойкне зайве, але смерть чужа розтуляє губи, роздирає губи – і вся любов виривається звідти лементом, щоб летіти услід лелеками –…

Читати далі

Без назви

Вогні запалював перед свічадом світу, щоб назбирати світла для цього моменту: прозорий янгол укладе руку тендітно у живіт, вивільнюючи метеликів, буде трохи боляче від захоплення, як вони жаринками в обійми до ґрунтів летітимуть, махнеш рукою на прощання їм, замовкаючи на тлі всього мелодією… Epilogues for the End of the Sky by bvdub

Instaвірш Pack #47 – Відтінки квіту

Мармуровий палац на сипучих пісках, ти всередині – ідеально розіп’ятий на ланцюгах у статусі кво висиш, рота хаосу стуляючи, але тіні ховаються по кутках, і піщинки шепочуться з протягом на підлозі, сни чекають у тріщинах, стіни стогнуть, готові віддатися моці вітрів, потонути в роззявленій пащі, яку не спроможні втримати… ти висиш, ідеально розіп’ятий, в статусі…

Читати далі

Instaвірш Pack #46 – Суперструни

Скинувши одяг, скинувши шкіру і тіло, [і біль] вже на самій межі відсутності розтікається щем [твого самого єства, яке розчиняється у чашці з чаєм всесвіту дуже коротко, зойком, значно швидше, ніж усі ці вірші, але] так яскраво, як а-а-а-а-а… *** Чим вище вгору, тим струна тончіш, тим важче тягарі секунд, що крізь роки, подібно до…

Читати далі

Священні гаї

Олені Телізі й усім жертвам Бабиного яру. На благо всіх живих істот. Весна… розпускаються квіти, мов знаки прощення, сльозами вмиваю коріння, хочеться гладити обличчя трупів, щоб зробити їх вічність м’якшою, а загибель – немарною. Ми всі засіваємо землю собою, і кожна хвиля наступного покоління тримає в собі іскру того, хто вернувся в це море –…

Читати далі

Повернення

Щоб оживити ніч – рукою поведи, дивись, як у повітрі стигнуть кола, позаду гаснуть наші кроки, на грані слуху чутно тон – зірки шепочуть, хвилі шурхотять, усесвіт дихає, хитаємось в нього на грудях, поки всі сплять, гуляємо, сп’янілі від безсоння, і ріки бесід струменять до моря, де купається Місяць уповні, де наші душі мерехтять…

Мій перший поетичний вечір

Свята подарували трішки вільного часу, і несподівано відчув сили для чогось творчого і нетипового у потоці рутини. Наприклад, літературного вечора. Адже дуже давно вже кортіло почитати на публіку, розрядити духовне напруження не тільки віртуальною публікацією, але чимось матеріальним, більш подібним до ритуалу. Це повинен був стати мій перший власноруч організований і формальний захід. Досі я…

Читати далі

Instaвірш Pack #38 – Людина

Мені здається, вся війна і боротьба – заміс цементно-шлакового розчину під фундамент світу, де можна бути музикою чи спортсменом, чи – прости господи – блоґером, але ми поквапились надто, покинули будівництво на півдороги, спраглі омріяних задоволень – уже тут і зараз, і тепер опускаємо очі в андроїди та айфони, щоб не бачити страхітливих ребер покинутих…

Читати далі

Instaвірш Pack #31 – Ремісія

Безсиле слово перед в’яззю пелюсток, безсиле слово перед ритмом ліній, на ноти мова розсипається, коли зігрітий й ситий сидиш під дахом й дивишся на сад, і слухаєш, як пророста трава і борода, танцює з вітрами листва, й краса – володарює, визначає такт, й зусиль орнамент створює симфонію, і кожний крок, і кожний змах танку співає…

Читати далі

Instaвірш Pack #29 – Зона

Романтика пострадянських індустріальних регіонів – це романтика “Зони” Тарковського, простору, понівеченого втручанням техногенних сил, місце розламу світу, з якого дмуть вітри невідомості. Всі ці “їбеня”, покинуті промзони, довжелезні віти іржавої залізниці в бур’янах, не менш іржаві споруди з арматури, покриті лишайниками камінні рештки – все це є новою, “гібридною” Природою, загадковим перехрестям між однозначності цивілізації…

Читати далі

Доконаний – упадеш, як по спалаху гасне лампа, завтра будуть збирати нащадки попіл твій з-під сухої трави та ліпити із нього хату, свою власну, з твоїм відтінком, поглинаючи метри квадратні всезагальної Пустоти. Стіни потім до них промовляють загадкові слова і мантри співають ві сні… ***

Instaвірш Pack #28 – Відстань

Слова нікуди не дійдуть, як ти нікуди не дійдеш, мов кола на воді, лише торкнуть самотній берег чийсь розвагою на звивистім шляху, який біжить за обрій тиші. *** Червоношкірий бог перевертає дощовицю – зерен танець коїть світ. Між тих зерен десь одна твоя шу- мить – зірвалася і падає, а ти за нею – слід-…

Читати далі

Instaвірш Pack #27 – ПозаЯк

І. Коли попитаються – хто ти? хто ти? – скажу: «Я – повітря». Ледве торкаю долонею трави – вони головами привітно хитають мені. Дихання, пам’ять коротка на склі, порожнина для музики й слів, між літер пробіл, душа мушель і глеків розбитих, що зливаються тихо з праматір’ю глиною, і вічно вертають під сонце зі снів. ІІ….

Читати далі

Без назви

Сам собі Ісус – по ріці думок, не намочить свиту стрімкий потік, мушлі гострі нехай не поранять п’ят, хай сипучий пісок не зупинить ходи. Небезпечна забавка той водограй, як ідеш на берег – дошку не забудь, але рівно б’ється серце в глибині, треба тільки вловити ритм… ***

1 2 3 5
%d блогерам подобається це: