Персональний сайт Максима Холявіна

Глибоководні риби

Обкладинка: unsplash-logoMathijs Vos Візьми шматочок цього печива з неба і стрибай у чорні обійми води – це єдиний спосіб побачити світло – померти до смерті ще кілька разів, стати глибоководною рибою, несучи свій гарячий шматочок на якомусь стручку на чолі, ранячи пливці об гарноту коралів, здираючи луску об якорі слів чужих, відчуваючи натиск підводних мін, рахуючи…

Читати далі

[…]

Тиша облизує берег мілкого і теплого моря, тиша ковтає вульгарні хіти та обурення мін, тиша злизує сміх, сіль з обличчя мішає із сіллю морською, гомін чайок один залишається понад тишею, й шепіт у водоростях ледве чутно бринить…

Instaвірш Pack #45 – Лютий. Крайморя

Пухната сутінь на ковдрі ґрунту, мліють останні акорди січня, губляться в лагідних тінях парку, і сонце сідає, мов прямо в тебе, засвітить ліхтар у грудній клітині, зігріє простір червоно-жовтим. Прощання бринить на тонких частотах, блакить остиває з відтінком суму, мов рукою змахнула, мовляв, «іди… хай дорога ласкавою буде…» *** Учителя вузькі двері по той бік,…

Читати далі

[таксис]

Тисни-тисни… вагу нагору, колись крізь камінь пройдуть плавники, такими судилося стати китами, горбатими тінями в череві блакитному, коли у кожній альвеолі плескається ранкова зірка…

Deja vu

Арал вертається, вже скоро іржава спрага лишених бортів буде втамована, і, може, вернуть хвиль долоні написане колись на тілі берегів… Так добре, що потік часів себе являє двостороннім, й киває з усміхом майбутнє, знайоме з віщих снів…

Серфінг (океан твого тіла)

Збиває з дошки хвиля, під повіками тліє біль, розмаїттям не тішить вибір – тонути або пливти. Океан непокірного тіла – вічна сіль і одвічне свавілля, безкінечне хімічне весілля, поки обрій розкреслить берег. Тільки ковзай його грудьми, слухай голос китів у глибинах, між тварин чудернацька тварина у незгоді із обрисом хвиль. Рівновага у ритмі і рима…

Читати далі

Без якоря

Бережуть береги письмена якорів, за вітрилом простягнута туга любові, а ми над душею безодні родились, не бачили берег ніколи. На сусідніх бортах все лунають пісні, як горять маяки і дзвенить жива туга, означає – ці люди насправді живі, рятувальний з собою є круг. Нам відома одна – пісня східних вітрів і зефіру утомлений наспів, єдина…

Читати далі

Порушуючи спокій Пустоти…

Говіркий диявол Інтелект щодня кидає дрова в пічку черепу, збиває з пантелику, хихотить, питається: «А скільки ще ти витримаєш правди?» Ти ходи і розбирайся потім у тумані, де істина, а де її подоба вбрана із ножем у рукаві стоїть, простуючи обійми, шукає поглядом, де ще тобі намалювати шрам. Щодня відкрите горло океану запрошує ходити по…

Читати далі

Без назви. Біля моря

Я стоятиму сотню років перед очі великого моря, споживаючи свій пуд солі через пори і крила легень. Буремна вода після смерті слів, післямова спливає піском. Бовван острову Великодня, залишенець свого п’ятиграддя, крива тисячолітня крона, глевкий силует, бурмотіння крізь сон, позабутий кимсь на пляжі намір, засушений між сторінок листок – уперта пам’ять, як примара, під пальцями…

Читати далі

Без назви. Про все і ні про що

За водою повільно ідуть слова, склади на гладі тягнуться рядками пелюсток, їм услід хіба довгий язик вогню від свічі промовляє безмовну молитву. Вузенька червона смужка на примруженім синім небі чекає, поки з гаю темного не вийдуть сни, ріка мовчить і колихає на собі останні півгодини дня, ховаючи у рукави перлини найцінніших спогадів: Голос твоєї любові,…

Читати далі

Над 無

Тіло моє, одинока тінь на жовто-червоних хвилях симфонії руйнації. Звук, що руйнує форми, лишаючи тільки світло, лишаючи лиш любов на останньому рубежі. Під тобою розкриються раптом страшні й захопливі глибини, під золотавими лініями – чорним поглинаючим масивом – тоді схочеться тільки неба, тільки солоду цього повітря, перед тим, як покинуть сили, і ти заснеш… Лежи,…

Читати далі

Без назви. Полудень

Залишися на довше, полудень, на тлі космічних відстаней завжди не досить літа. Накрутити поглибше басів тепла, і Сонце хай бринить зеленкуватим шаром хвиль, ми тіла зануримо в пісок без руху, віддаючись гудінню кожним нервом. Зірки – на землю висипані перли, ходи, збирай в шухляду сни про захват висоти, досвітнє прохолодне молоко, про захід у терпкій…

Читати далі

Без назви. Питання до себе

Where have all the feelings gone? Why have all the laughter ceased? “Nightwish” – Bless the Child Розшарувалася реальність, ледве чути голос, випав шанс розмові незначущій: розкажи, старий знайомий, що з того всього вижило? Що дожило донині, не спливло з водою в море забуття? Чи це досі ми, а чи хтось інший, подорослішали, а чи…

Читати далі

Без назви. Вірш нінавіщо

На ранок синій над дахами за вікном затягне речі сивою щетиною, похмуре небо обіцяє (скоро…) біле, з моря шелест поступово зникне. Та не вір північного містечка на позір сонливості, потроху загорятимуться вікна й двері піцикато вистрілять, потягнуться до берега рибалки, потягнуться перед печами кухарі, потягнуться печальні гуки чайок, дружини з доньками на ліжках теж потягнуться……

Читати далі

Без назви. Дух Музики

Опаде на душу звук блакитний, привітання хвиль, йодований привіт вітрів, із самої душі – по нервах, нервах, нервах, губами зсудомлено усміх дрижить: обіймає, голову кладе на груди дівчинка Італія, чорноволоса королівна, пахне лавром і південною печаллю. В цю мить прокресне тріщина по сектору секунди, слова палкі з холодного зів’ються мармуру, я заново відчую дивовижний сенс…

Читати далі

Без назви. Шал води

Дивись: танцює бунтівна вода по морю та землі, зігріта прагненням упасти знічев’я в назване життям, коли торкаються долоні всього з усім – ти бачиш? – коли тягнувся до Адама, бог бачив дзеркало, розбурхане своє обличчя в темнім склі первинних вод, поки носився, і хвилювався біс в ребрі. Ошаленів: хай буде світло! Я хочу статись, я…

Читати далі

Примари осені ІІ

Дивна така любов до байдужості жінки-Природи до маленької цятки людини одної на тілі її безкінечнім, круглім, –   засвідчує: щастя частина лиш, далеко воно не мета, своєю малою іскрою душа ієрогліф у космосі пише.   Споконвіку йому вигадували читачів, надягали обличчя, імення, аж поки під вітром із моря не впали піском під ноги,   не…

Читати далі

Час – море

Час – море без. краю. Туди відходять ескадри і каравани. Зникають цятки, синіє обрій, згори серпанок – Чумацький шлях. Ще по чаю й ми вкладемо скарби на вози, відчалимо в подорож. Кажуть, звідти вже не вертають… …подивимось… http://grooveshark.com/songWidget.swf

Оточує неминуче…

…ти бачиш на обрії чорну шрапнель, ця мить лиш відтяжка, щаслива секунда, [море і сонце, блакить розкидає обійми, повітря в легені тече водоспадом, ти вільний і хмари затвердять політ, додаси трохи солі у цю атмосферу…] всміхнутися встигнеш, а потім поруч залізні уламки здіймуть мертвий свист… Один, два, три, десять, п’ятнадцять – за одним, [далекий, близький,…

Читати далі

1 2
%d блогерам подобається це: