Персональний сайт Максима Холявіна

Непритомний пасажир

Сонце падає крізь Святошин, розчиняється в повітрі, мов шипучий мультивітамін, і я ковтаю жадібно зіницями ці золоті частки, тамуючи мігрень, спричинену присутністю снігів, й услід за Сонцем розчиняюся у мерехтінні мрій на стінах, неоновому післяслів’ї до поеми дня, і габаритів червона змія додому тягне на автопілоті повз їбеня… ***

Ікосаедр

Рівновага того, в кого двадцять рук, і у кожній руці по мотузці з планетою на кінці – необхідність танку, малювати у просторі круг, необхідність стискати й тягнути їх, щоб не зірвались і не зринули у пітьму, щоб не зіткнулись, ламаючи кільця орбіт, в того, в кого двадцять рук, кожна рука гудить, руки гудять, і він…

Читати далі

Deus Ex Musica II

Обкладинка: unsplash-logoDmitry Bayer Звук занурює мені руку в живіт крізь сонячне сплетіння, огортає долонею серце і змушує його тремтіти здіймаючи з дна його сяюче диво, коли воно сходить – перехоплює дихання, і співають сни хором в артеріях сонних, звук – робить душу осяжною фізіологічно, вона – мокра й солона – по губах прокотилася з ока……

Читати далі

[…]

Обкладинка: unsplash-logoJanko Seboek Дорога вгору вимащена кров’ю, в тому числі – твоєю, герої покладають черепи свої на схил – достойникам і недостойним – сходи, крокує вільний і той, хто в полоні марнот, спогадами свавілля до божевілля висот, не кожен відчує, не кожен віддячить за дар, та всім потепліє на шкірі й потягнуться квіти з ран…

Читати далі

Листопад

Обкладинка: Jonah Pettrich Опадають міфи, маски осідають, останнє слово кружляє додолу, моє гілля лишилось голе, душа небу холодному обійми розкриває, і завертаються від захоплення корені під покровом минущого, що стало минулим – шарфом із золота на горлі на межі застуди – захищає якорем, щоби в блакиті тій не потонула, не захлинулася у захваті безмов’ям…

Безпосередність

Фото в обкладинці: Kristian Seedorff Реальність – жало променю в розбурханій хмарі живого, опівдні в жовтні, коли дерева яро в небо б’ють тілами в знак присутності, і вітер точить лінзи з солі, щоб ти бачив правду прямо, ось, перед собою, ось, ось! О! Сонце! Ось це! Це… 777 – Cosmosophy by Blut Aus Nord

Холодний вірш

Закутатися в реглан – максимальний захист, якого удасться добитися, будь-які стіни ламаються легше, ніж плоть, а плоть, як відомо, слабка, тому я дрижу з остраху і від захоплення перед видивом хмар, що ковтають увечері сонце, обіцяючи шторм уночі і пониження температури… Пам’ятаєш, як ходять жінки, що малих заганяють у дім на вечерю, в оцих своїх…

Читати далі

Die Freude

О радість! Дівчинка тендітна! Спіралька між двох електродів яскраво палає, тріпоче, тоненька, ось-ось розірветься, і тільки блакитна пелюстка пекуча повільно кружлятиме під повіками, освітлюючи путь…

Без назви

Вогні запалював перед свічадом світу, щоб назбирати світла для цього моменту: прозорий янгол укладе руку тендітно у живіт, вивільнюючи метеликів, буде трохи боляче від захоплення, як вони жаринками в обійми до ґрунтів летітимуть, махнеш рукою на прощання їм, замовкаючи на тлі всього мелодією… Epilogues for the End of the Sky by bvdub

Cover Art: K. Angylus & M. Dragynfly Тіло не вмерло, ні, воно лиш чекає, щоб вибухнути тваринами і рослинами, з удячністю воздаючи Землі за гостинність… ***

Інтермедія

Reunion by FOG & HTDC І. Турботи круг моєї голови проходять хвилями, бо води – тіло, водень – світ, і «я» порожнім глеком в цьому океані плаває, зринаючи і поринаючи в моментах, тримати рівновагу намагаючись в обставинах відсутності опертя. ІІ. Якщо піднятися достатньо високо, то можна бачити минуле, обігнати час, вхопити мить й відчути, як…

Читати далі

Священні гаї

Олені Телізі й усім жертвам Бабиного яру. На благо всіх живих істот. Весна… розпускаються квіти, мов знаки прощення, сльозами вмиваю коріння, хочеться гладити обличчя трупів, щоб зробити їх вічність м’якшою, а загибель – немарною. Ми всі засіваємо землю собою, і кожна хвиля наступного покоління тримає в собі іскру того, хто вернувся в це море –…

Читати далі

Instaвірш Pack #44 – IX інставіршів

І. Відсвіт вечірній на стінці, у якому комашка відкине тінь, проповзаючи по своїх справах. ІІ. Якщо пам’ять – стрімка вода, то хочу я, щоб твоє пропливало у ній покривало… ІІІ. Оглушлива тиша на виході з сірого шуму означає свободу. ІV. В марафоні у тисячу лі перемагають равлики. V. Відсвітає дня репліка, лампа-луна вночі в синє…

Читати далі

Повернення

Щоб оживити ніч – рукою поведи, дивись, як у повітрі стигнуть кола, позаду гаснуть наші кроки, на грані слуху чутно тон – зірки шепочуть, хвилі шурхотять, усесвіт дихає, хитаємось в нього на грудях, поки всі сплять, гуляємо, сп’янілі від безсоння, і ріки бесід струменять до моря, де купається Місяць уповні, де наші душі мерехтять…

Instaвірш Pack #43 – Танатософія

Картина: Іван Марчук – Тут затишно мені, 2005 Карбон “О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за…

Читати далі

Гра слів

Поезія підводить нас до межі власного існування. Проза (в тому числі візуальна та музична) водить нас шляхом до трансценденції, але по колу, знову і знову повторюючи ті самі міфи під новим кутом зору. Поезія веде нас до краю, де більше не можна зробити «+1», де більше не можна відкласти справи на завтра, де ми постаємо…

Читати далі

Instaвірш Pack #39 – Сухоти міжсезоння

Сльози – це піт душі. Не підіймай очей, угору не дивись – ти волі раб, і доля твоя – як у всіх рабів – кайло й кирка, і ярмо на шиї з написом «я – вільний!», доля – лупати граніт, і краще не знати, скільки його ще попереду міцно лежить – монолітом, мов самий символ…

Читати далі

Instaвірш Pack #38 – Людина

Мені здається, вся війна і боротьба – заміс цементно-шлакового розчину під фундамент світу, де можна бути музикою чи спортсменом, чи – прости господи – блоґером, але ми поквапились надто, покинули будівництво на півдороги, спраглі омріяних задоволень – уже тут і зараз, і тепер опускаємо очі в андроїди та айфони, щоб не бачити страхітливих ребер покинутих…

Читати далі

Instaвірш Pack #31 – Ремісія

Безсиле слово перед в’яззю пелюсток, безсиле слово перед ритмом ліній, на ноти мова розсипається, коли зігрітий й ситий сидиш під дахом й дивишся на сад, і слухаєш, як пророста трава і борода, танцює з вітрами листва, й краса – володарює, визначає такт, й зусиль орнамент створює симфонію, і кожний крок, і кожний змах танку співає…

Читати далі

1 2 3 7
%d блогерам подобається це: