Персональний сайт Максима Холявіна

LVX

По той бік твого монологу, між речей, тече дивне світло, його видно між слів, ми – немовби портали, щоб вийти у нього – де ми опинимось? – в дзвонах секунд, що лунають повільно і довго, стікають, як мед через промені сонного сонця, там дзюркоче джерело всіх музик, там в’ються над водою бозони Хіґса, там тобі…

Читати далі

Обкладинка: Giovanni Arechavaleta Війна іржавим цвяхом в грудях провертається, віпасана – це як ріка, що вийшла з берегів, і всі гострі предмети під поверхнею вод розчиняються. Бомбами прокреслена межа, кістлява рука плеча торкається, ти усміхаєшся – вода проливається за, у вічність без дна і з небес повертається… ***

Потойслів’я. Жовтень

Безжальний простір жовтня розриває межі моєї свідомості, і я задихаюся перед величчю поля сутностей за відсутності слів, мій мозок сприймає більше, ніж руки можуть дотягнутися, ніж прибори здатні поміряти функції – без літер, функції – без імен…

Rabid Hole

Де ти? – В звірячій норі, де затихли слова, туки серця глухі розбавляють мовчання, земля визначає напрямки, пробачаючи, розчиняє наміри, «вниз і назад» – ось правило для того, хто страждає, стоячи на порозі храму, не в змозі його перетнути… ***

Instaвірш Pack #46 – Суперструни

Скинувши одяг, скинувши шкіру і тіло, [і біль] вже на самій межі відсутності розтікається щем [твого самого єства, яке розчиняється у чашці з чаєм всесвіту дуже коротко, зойком, значно швидше, ніж усі ці вірші, але] так яскраво, як а-а-а-а-а… *** Чим вище вгору, тим струна тончіш, тим важче тягарі секунд, що крізь роки, подібно до…

Читати далі

Інтермедія

Reunion by FOG & HTDC І. Турботи круг моєї голови проходять хвилями, бо води – тіло, водень – світ, і «я» порожнім глеком в цьому океані плаває, зринаючи і поринаючи в моментах, тримати рівновагу намагаючись в обставинах відсутності опертя. ІІ. Якщо піднятися достатньо високо, то можна бачити минуле, обігнати час, вхопити мить й відчути, як…

Читати далі

Містерія

Як згори – так внизу. Герметичний вислів Тінь біля трону – божество, вода морська тече на твої білі стопи, зберігаючи рівновагу гармонії і симетрію, крізь яку звучить голос на частотах за межами слуху, лиш означуючи присутність, лиш торкаючись окраєм сукні… …я вводжу тебе у храм, як останній елемент, укладаю тебе в порожнечу священного місця на…

Читати далі

Instaвірш Pack #43 – Танатософія

Картина: Іван Марчук – Тут затишно мені, 2005 Карбон “О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за…

Читати далі

Карбон

“О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за спогади не журися – золу, врешті-решт, чорно-сірий колір нагодує…

Читати далі

Гра слів

Поезія підводить нас до межі власного існування. Проза (в тому числі візуальна та музична) водить нас шляхом до трансценденції, але по колу, знову і знову повторюючи ті самі міфи під новим кутом зору. Поезія веде нас до краю, де більше не можна зробити «+1», де більше не можна відкласти справи на завтра, де ми постаємо…

Читати далі

Instaвірш Pack #33 – Колесо

Дзен бореться із почуттям осілості, бо все ворушиться, іде, зникає: люди, звірі, літосфера і планета, і Зірка жовта, і Чумацький шлях із нею, і думка – слід пташиного польоту небом – це щось таке, що є, але його не схопиш, і жоден з нас не доживе до вічного повторення, побачить слід лише – на небі…

Читати далі

Instaвірш Pack #29 – Зона

Романтика пострадянських індустріальних регіонів – це романтика “Зони” Тарковського, простору, понівеченого втручанням техногенних сил, місце розламу світу, з якого дмуть вітри невідомості. Всі ці “їбеня”, покинуті промзони, довжелезні віти іржавої залізниці в бур’янах, не менш іржаві споруди з арматури, покриті лишайниками камінні рештки – все це є новою, “гібридною” Природою, загадковим перехрестям між однозначності цивілізації…

Читати далі

Instaвірш Pack #28 – Відстань

Слова нікуди не дійдуть, як ти нікуди не дійдеш, мов кола на воді, лише торкнуть самотній берег чийсь розвагою на звивистім шляху, який біжить за обрій тиші. *** Червоношкірий бог перевертає дощовицю – зерен танець коїть світ. Між тих зерен десь одна твоя шу- мить – зірвалася і падає, а ти за нею – слід-…

Читати далі

Instaвірш Pack #27 – ПозаЯк

І. Коли попитаються – хто ти? хто ти? – скажу: «Я – повітря». Ледве торкаю долонею трави – вони головами привітно хитають мені. Дихання, пам’ять коротка на склі, порожнина для музики й слів, між літер пробіл, душа мушель і глеків розбитих, що зливаються тихо з праматір’ю глиною, і вічно вертають під сонце зі снів. ІІ….

Читати далі

Без назви

Сам собі Ісус – по ріці думок, не намочить свиту стрімкий потік, мушлі гострі нехай не поранять п’ят, хай сипучий пісок не зупинить ходи. Небезпечна забавка той водограй, як ідеш на берег – дошку не забудь, але рівно б’ється серце в глибині, треба тільки вловити ритм… ***

VI

7 більйонів – покоління за поколінням лягає хвилями, складаючи дорогу кістяну далеко в степ, у невідомість, в пустоту, за літерою літера, доля за долею, кістка за кісткою – пишуть знак, складають довгий вірш, щоб між його пожовклих завитків співали вітри мантру богу невідомому, у снах безумних тільки явленому, в безумних мріях закарбованому, що в нас…

Читати далі

Еони

І. На якій міцній не стояв би землі, все одно рушає, здіймає губи – цілує небо, дряпає небо закохано й хижо, пускає в небо гарячі соки, і дихання чорне, заходиться трясцею в любощах, й хвилі на березі жоднім тебе не покинуть – підкинуть – танцюй – незграбно, чудово, з розмаху душею об глину – слово….

Читати далі

Глек

Чужа душа – тиша, порожня дорога, наповнена світлом, що не потрапляє в зіниці твої, ти водиш руками, ти ловиш слова, викладаєш в круги їх, мов смальту, але в центрі завше лежить пустота, невідомість завжди залишається в центрі… Обкладинка: Wikipedia

Погляд крізь порожнечу

Слова роняють з рук мечі – оглушливий дзенькіт луна… У воді нерухомій втонули ключі, стіною мовчання зі скла, зникають міста, проступає крізь них обрис гір, заростає стежина, трава поглинає сліди, помирають хвилини, зносять хвилі мости, засинає дзвін у твоїй голові, тільки дихання в тінях тремтить, з темноти проступає обличчя сновиди, тріщина в дзеркалі від запитання:…

Читати далі

Майя

Вітер колихає тканину, тканина ховає її обличчя, граючи тінями на моїх повіках, пригадую ім’я заповітне – Майя… Не затуляй сором’язливо мрію, але не поспішай здійняти меч над головою, ми виплекали змогу – говорити, вистелюючи шлях словами – до свободи… Cover art by Zeng Hao

1 2 3 5
%d блогерам подобається це: