Персональний сайт Максима Холявіна

Instaвірш Pack #53 – Листопадовий чин

Обкладинка: Xander Ashwell I. Опадають міфи, маски осідають, останнє слово кружляє додолу, моє гілля лишилось голе, душа небу холодному обійми розкриває і завертаються від захоплення корені під покровом минущого, що стало минулим – шарфом із золота на горлі на межі застуди – захищає якорем, щоби в блакиті тій не потонула, не захлинулася у захваті безмов’ям… ***…

Читати далі

Листопад (V)

Обкладинка: Yoal Desurmont Саван осанною осідає на щоки мереживом – в найчорнішу годину умащує білим, і час завмирає на вдиху – шуми обтікають із нього по стінах столітніх, і барви з ними – стікають в безбарв’я, в очах темніє, повіко небесне лягає, кружляють тінями по вулицях сни…

Листопад IV

Обкладинка: Alex Knight Ввечері чутно, як тихо співає genius loci, предмети в тумані сплітає в орнаменти значень, і тіні до тебе звертаються, вуха вібрують, я провалююся в сутінь існування між секунд, я знаю! знаю… знаю… знаю… …кола дзеркалом ідуть…

Листопад (ІІІ)

Обкладинка: Macie Jones Не знаю нічого, нікого не знаю – торкаюсь поверхні холодного дзеркала тільки: там листя кружляє, вкладаючись тихо під ноги гігантів зелених, щоб хмарами стати, що в напрямку Сонця з гілок відлітають…

Листопад (ІІ)

Обкладинка: Annie Spratt Лунка тиша моєї присутності відбивається від чорних тіл дерев – я зупиняюся – в повітрі зріджуються сни, і тисячі блакитних ранків уміщуються ув одній сльозі, яка мішається з туманом – в диханні безмежжя… тане… тане…

Листопад

Обкладинка: Jonah Pettrich Опадають міфи, маски осідають, останнє слово кружляє додолу, моє гілля лишилось голе, душа небу холодному обійми розкриває, і завертаються від захоплення корені під покровом минущого, що стало минулим – шарфом із золота на горлі на межі застуди – захищає якорем, щоби в блакиті тій не потонула, не захлинулася у захваті безмов’ям…

Deja vu

Крокує часом геній пустоти, під стопами її худими кришаться слова, і на долонях спорожнілих залишається вага прозорих спогадів крихких, і мови вже не розрізнити, не переповісти, про що вони, самотній тільки голос ліри під гук прибою дзеленчить обранцем вбогої офіри, перебирає плин піщинок, кумирок вигин кістяний, не ймучи віри, але ти все водиш стінами, шукаєш…

Читати далі

Без назви. Балачки про смерть

Ти щезнеш! – Прикро, дуже жаль, мені хотілося б іще дивитись, як поверне абрикоса весінній шарм, квітневий сніг. Біда не в тому, щоб навічно, вся справа в тому, щоб удосталь, повніша чаша, чай міцніший, і глибше світло у очах. Але летять у вирій зграї, на катафалках чорне листя, годинник зі стіни шепоче: «Поспішай, ковтки останні!»…

Читати далі

Без назви. Седативна доба

Седативна доба мовчазна, у пістрявому платті гуляє горбами.   Не минає хміль, кожний вдих – у крові повінь морфінова.   Золотаві дракони – день-два – відлетять із гілля.   Розчеше чорними гребінцями копицю сивавого пасма новонароджена Зима… http://backend.deviantart.com/embed/view.swf?1From a notebook, October 21 by lauraverde on deviantART

Маятник

Як день схиляється до ночі [неминуче] так повертаюся у сутінь я…   [Гак на м’ясо твого болю. Глибокий у скронях гомін.]   Вологі пасма в’ються між дерев, крізь них стирчить червона голка, рябить галуззям гайвороння грай, долом тягнеться морозний хрумкіт.   Попереду летить чорна рілля – переліг за перелогом, окрай неї на траві сухій сиджу…

Читати далі

Без назви. Forest trance

Отговорила роща золотая… С. Есенин   Чи, може, кинутись туди, у пущу, І в диких нетрях пробивать дорогу З сокирою в руках і з тонкою пилою, Поки який гнилий, великий стовбур Впаде й задавить серед хащів темних? Леся Українка, «To be or not to be?»     Кажуть, там, у глибині, у пущах, як просякне…

Читати далі

Ноктюрн (у чотирьох частинах)

І. Осінь. Хрести св. Петра і чорна вода проступає з землі (моя пам’ять) – збирає став. Знову «Тихі пісні», знову тиха журба і кохання, до вічності непридатне, жага, позбавлена тамування. Сповзаються тіні, ціна тепла зростає, змішався циркадний ритм, небеса напиваються ультрамарину, між гілок в голім парку помітно дріад. Крадькома, навшпиньках ніч, м’яка, нечутна, лагідна та…

Читати далі

Серпень уже тримає в собі Листопад

Листопад замішує у тиглі сутінь – густий холодний шоколад, у непривітнім просторі його прості насущні речі враз злітають у ціні і роблять раптом нас багатшими (неначе лотерея). Вже скоро сніг, вже скоро сон зимовий, фантоми вуличні наповняться блакитним світлом, поки що вони сіренькі та прозорі, губляться в дощу на тлі зажурених небес. На пірсі холодно…

Читати далі

Закінчується тріп, закінчився пейотль, орли й хуани повертаються у гнізда, і кастанедам час уже додому, бо вдома всім нам місце…   Відміряна Природой віза вичерпала термін дії, літаки злітають в теплий вирій, в кишенях наших по квитку.   Повернемось, коли настане мрія, коли вода встаканиться у склянці, коли доконаність здобуде дія, коли зміцниться досить корінь….

Читати далі

Нічному небу ліхтарі ввіряють душу. Двадцять третя. Вітер. Місяць дивиться блакитно-срібним оком майстра на чорно-синій вальс містерії. Безумство. Тіні. Духи прочиняють вікна й двері, кличуть, ваблять, за руку ведуть сомнамбул танцювати на карнизах. Осінь. Хмари. Каравани небом сунуть над містами в храм розчахнутого Сходу, з вікон стягують офіру – неприховану відвертість (в місячному сріблі краще…

Читати далі

Обкладинка: Grzegorz Mleczek Перші дні рудої ломоти, не витримала синь вогню – сіріє простором обвугленим, вичавлює зі шкіри воду – заливати катастрофу, після зливопаду звітуватиме Зимі на груднях про витрати, поки на деревах лежатимуть вологі чорні тіні, поки між дерев блукатимуть відлуння душ, холодним протягом із підвіконня хвилюватимуть фіранки, і в просторі зникатимуть акорди, секунди вловлять…

Читати далі

%d блогерам подобається це: