Персональний сайт Максима Холявіна

[…]

Larm Rmah Напружені рухи, ювелірна робота аматора, рано чи пізно станеться прикрість, коли перевтомлені руки нанесуть біль, й доведеться потім загладжувати ранку в сподіванні, що не залишиться шрам, най малий хоч, а річ у тім, скільки ще змахів таких неохайних недосконалий вчинить організм, що намагається кохати, що намагається берегти… ***

Instaвірш Pack #48 – Відтінки тіла

Бажання твого тіла – квітка в занадто солоному ґрунті, так довго доводиться підійматися їй з глибини запалених звивин, плутати у лабіринті, воюючи з Мінотаврами, щоб досягнути свого Наксосу і стати, нарешті, Вакхом, помиритися з тінню Іншого з-під склепінь тектонічних плит, це – напружене малювання алхімічних рівнянь, щоби пройти крізь стіну і сягнути моменту торкання, проникаючи…

Читати далі

Люботи

Cover Art: Bjork – All Is Full Of Love Так довго дивилися в один бік, неначе тримали бій, що аж забули ненавмисне, як виглядаємо ми, коли відбиваємося у зіницях одне одного, але вже так просто не вдасться поворот голови, бо шия затерпла, суглоби заклякли, і важко двом бойовим роботам поглянути одне на одного без сорому,…

Читати далі

Instaвірш Pack #45 – Лютий. Крайморя

Пухната сутінь на ковдрі ґрунту, мліють останні акорди січня, губляться в лагідних тінях парку, і сонце сідає, мов прямо в тебе, засвітить ліхтар у грудній клітині, зігріє простір червоно-жовтим. Прощання бринить на тонких частотах, блакить остиває з відтінком суму, мов рукою змахнула, мовляв, «іди… хай дорога ласкавою буде…» *** Учителя вузькі двері по той бік,…

Читати далі

Mecha

Я так довго шукав положення правильне деталей моїх із твоїми, щоб ми зазвучали, і ось – однієї ночі я почув заповітне клацання, коліщатка закрутилися, і годинник музичний – пішов.

Instaвірш Pack #4 – Міфи

Насіння падало на камінь, насіння створювало ґрунт, насіння помирало раз за разом, насіння, врешті, проросло, знайшло свій колір і любов, і гру… *** На темну сторону відходить Персефона, туди, де мандрує тінями Аїд – із острахом відкриває діва у серці любові великої потребу пітьми. *** Будівельник раю відчуває смерть у серці кожної цеглини, у мармурових…

Читати далі

Instaвірш Pack #3 – Чай

Відлетіло літо в зиму, вітер сумно в глеку заспівав, у водах цих навколоплідних повинна народитися любов нова. *** Серед безкінечності спраги в пітьмі утроби Пустоти народилась краплина чаю і падає – диво – на губи твої. *** Слово «люблю» опускаю в чайник – буде чай міцніший, і тобі тепліше в правдивій тиші. ***

[…]

Цей спалах короткий в душі не побачать ніколи… Надіюся, в серці торкне він поверхню води, і підуть нею хвилі відлуння достатньо широкі, щоб торкнулось тепло через шкіру твоєї руки…

[…]

Намагаюся зростити в грудях сонце любові космічної, яка б усе зігріла і поглинула, але в душі на те не стане палива, бо космос темний і холодний у сезонах ентропії…

[дискретна вічність]

Попереду – Все, пролітають рівняння у темному морі яскравими брижами. Бог – це навіжений математик, з-під пальців його розбиває звук тишу і входить у море крізь двері тебе і мене, і цих мушель на березі, де раптом ми опинилися, трохи розгублені, трохи збентежені, й тягнемо руки в суспензію душ, щоби пити, спраглі, сплітаючи наші акорди…

Читати далі

[каже квіт]

Звук серця, що б’ється в деревах, налив мені в очі море, шепоче на вії хвиля, пече і пришвидшує подих, ось-ось затоплю Усесвіт, розірвуся на крик любові – гуркіт червоної крони, голос зеленої волі…

[outlove]

Байдужість і гнів – анальгін відчуттів від розтягнення наших тканин неминучого болю. І ти не з’їси тільки того, кого зачепив на гачки сітки твої любові.

Надкохання

…чай зелений і чай чорний, мрія і тепла земля, море в грудей берегах, первісний біо-розчин – вдихати і видихати. Ствердження над запереченням, над небуттям буття – виходить по небі слід пензля й переповнена світлом пам’ять…     Source image: Keith Misner, Eric Fritz

[мрія]

Вона ще не знає, що Вона – мрія, Її таке ніби звичайне тіло – ключі до літа, бо не знайшов би сам принцип літа кращого втілення в світі, аніж Вона – «одна з», і для себе самої – минуча тінь, а для когось із нас, кам’яних, – світило, і одна, відморожена між туманностей брила, промінням…

Читати далі

Єбеня в нутрі

Почуття горизонту тривожить з вікна, димну суміш мішає цікавості з острахом, зірка сідає, ховає дива у роз’ятрений холодом простір. Лежимо на дивані, твої розмасовую стопи утомлені я, так рожеве багаття палає потроху, зігріваючи єбеня. У підвалах бетонних ворушиться нове життя, видираються в небо гриби і лишайники стеблами кранів, коханням і смертю душа захлинається, і до…

Читати далі

Без назви. Великі вибухи

Уяви собі тишу в передчутті великого вибуху. Тендітну порожнечу поза межами «тоді» і «там», без категорій, без критеріїв, по той бік від ознак. Наскільки гучним був звук, до якого не бувало звуку? Новонароджений крик найпершого новонародженого… Здається, я цю пісню відчуваю досі у клекотінні речовин всередині, з тих давніх пір одне майже те саме –…

Читати далі

Без назви. ІІІ симфонія.

У малому сільському «клюбі» ввечері грають IІІ симфонію Генріка Гурецького, збираються люди, одягнені просто й строкато, але нарядно, розкреслюють сутінки чесні зморшки, спалахують плями сивин й молода білизна граціозних ший, рум’янець липневого плоду схвильованих щік, і гуд ледве чутний натруджених рук і голів. Як над чорною груддю здіймається квіт, як червоний під ребрами б’є барабан,…

Читати далі

Без назви. Спостереження

Ніч: автобус жовто-білий. Двоє: він – обличчя із граніту, і вона – тендітна квітка пригорнулися так щиро, втомлено прикривши очі. Він – важка і тверда брила, і вона – тонка тростинка, без якої його доля – схил і безнадія не спрямованої сили, що все, чого торкнеться, обертає на вугілля. Серед ночі і тривоги в квітки…

Читати далі

1 2
%d блогерам подобається це: