Персональний сайт Максима Холявіна

Cor II

Серце життя лежить на відстані в один сон, кінчики пальців простягнутих відчувають тепло, воно на дотик, мов жовтень, й дзвенить ледь-ледь, чутливе, як терменвокс…

Сингулярність кохання

Коли я входжу в тебе, то з’єднуюся з твоїм хребтом, проникаючи в твою голову щонайпряміше, це мова на рівні волокон, плетиво мікроскопічних імпульсів тче текстуру спільного існування, в середовищі якого ми постаємо одне перед одним найбільш оголеними, найменш тривіальними, розлущеними серцевинами, і коли життя в резонансі стає забагато, воно розливається – формально і фігурально, формуючи…

Читати далі

Собачий танець

Обкладинка: adrian   Величні зорі танцюють в небі, пускаючи хвилі хустин туманних, а ми, мов собаки, захоплено витріщаємось, гавкаємо і підстрибуємо, жадаючи взяти участь у грі всесвітній, ми усміхаємось так, як уміють лише собаки, вірні пси богів, зварені з первісного бульйону, кавалочки зачудованого слизу, що вміють співати, і тягнуться носом до небесного вогню.

Доконаний – упадеш, як по спалаху гасне лампа, завтра будуть збирати нащадки попіл твій з-під сухої трави та ліпити із нього хату, свою власну, з твоїм відтінком, поглинаючи метри квадратні всезагальної Пустоти. Стіни потім до них промовляють загадкові слова і мантри співають ві сні… ***

Instaвірш Pack #28 – Відстань

Слова нікуди не дійдуть, як ти нікуди не дійдеш, мов кола на воді, лише торкнуть самотній берег чийсь розвагою на звивистім шляху, який біжить за обрій тиші. *** Червоношкірий бог перевертає дощовицю – зерен танець коїть світ. Між тих зерен десь одна твоя шу- мить – зірвалася і падає, а ти за нею – слід-…

Читати далі

VI

7 більйонів – покоління за поколінням лягає хвилями, складаючи дорогу кістяну далеко в степ, у невідомість, в пустоту, за літерою літера, доля за долею, кістка за кісткою – пишуть знак, складають довгий вірш, щоб між його пожовклих завитків співали вітри мантру богу невідомому, у снах безумних тільки явленому, в безумних мріях закарбованому, що в нас…

Читати далі

Еони

І. На якій міцній не стояв би землі, все одно рушає, здіймає губи – цілує небо, дряпає небо закохано й хижо, пускає в небо гарячі соки, і дихання чорне, заходиться трясцею в любощах, й хвилі на березі жоднім тебе не покинуть – підкинуть – танцюй – незграбно, чудово, з розмаху душею об глину – слово….

Читати далі

В мене є думка, і я її думаю…

Прагнення деяких езотериків “повернутися до Джерела” дивує тим, що в джерелі вони очікують знайти спокій та довершеність, а джерело взагалі-то повне жаги проливатися, ставатися, воно не тільки не є спокоєм, а є праматір’ю неспокою, вирування, броунівського руху. Якщо шукати спокою та довершеності, то вірогідніше знайти їх не “позаду” себе, а “попереду”, там, де ти досяг…

Читати далі

[…]

Цей спалах короткий в душі не побачать ніколи… Надіюся, в серці торкне він поверхню води, і підуть нею хвилі відлуння достатньо широкі, щоб торкнулось тепло через шкіру твоєї руки…

[memoria…]

Іноді здається: зараз крізь степи проступлять трилобіти і кістки, і розмальований граніт згадає всіх, кого востаннє прихистив, чия душа розчинена в ґрунтах, чиї діла хранить Земля у снах під ковдрою високої трави, коли пітніє камінь в променях безжальних полуднів липневих.

[фреска]

Сягнувши вершини, останню поклавши цеглину, я майже забув – навіщо розвага дивна, аж поки на краю не зашуміли – крила, і у небесний вир не відштовхнулася від глини – над- людина…

[…]

Намагаюся зростити в грудях сонце любові космічної, яка б усе зігріла і поглинула, але в душі на те не стане палива, бо космос темний і холодний у сезонах ентропії…

Ш(е)

Коли ми призвичаємося до серйозності й важких рішень, крона наша шумітиме вище, усміх буде міцніше й гостріше. Я за те, щоб жилось цікавіше й умиралося легше, і про те, що матерії атоми майже вічні – пригадували частіше.

[позитивізм]

Рай – то можливість забути, пеклом є пам’ятати. Виходить, до пекла дорога сильних чи просто закоханих у цей світ настільки, що ігнорують можливість припинити грати, шукаючи нові форми у тінях забутих Будд…

[дискретна вічність]

Попереду – Все, пролітають рівняння у темному морі яскравими брижами. Бог – це навіжений математик, з-під пальців його розбиває звук тишу і входить у море крізь двері тебе і мене, і цих мушель на березі, де раптом ми опинилися, трохи розгублені, трохи збентежені, й тягнемо руки в суспензію душ, щоби пити, спраглі, сплітаючи наші акорди…

Читати далі

[мрія]

Вона ще не знає, що Вона – мрія, Її таке ніби звичайне тіло – ключі до літа, бо не знайшов би сам принцип літа кращого втілення в світі, аніж Вона – «одна з», і для себе самої – минуча тінь, а для когось із нас, кам’яних, – світило, і одна, відморожена між туманностей брила, промінням…

Читати далі

Беззвучна музика

Є дві, як на мою думку, помилки. Сон не вважається життям, вірніше, сприймається як щось другорядне, менш важливе порівняно з активним життям, станом поза межами життя. Однак сама можливість сну реалізується тільки в рамках існування живого тіла, є невід’ємною частиною його перебування в світі, надає корисний інтелектуальний та емоційний досвід, тому вважати сон менш вагомою,…

Читати далі

Без назви. Великі вибухи

Уяви собі тишу в передчутті великого вибуху. Тендітну порожнечу поза межами «тоді» і «там», без категорій, без критеріїв, по той бік від ознак. Наскільки гучним був звук, до якого не бувало звуку? Новонароджений крик найпершого новонародженого… Здається, я цю пісню відчуваю досі у клекотінні речовин всередині, з тих давніх пір одне майже те саме –…

Читати далі

Без назви. Хаотична частина

Задивляючись у дзеркало буття, в глибинах його бачиш сповиття хаосу, крихітний камінчик у Закону діадемі, краплинка між зірок на шкірі королеви Всесвіту. На білім полотні чорнильна цятка перша, за нею тягнеться розкішний хвіст драконячий – малює Майстер, що у колосінні поля в голові його зіткнуло й скреснуло дві нитки під напругою – які вітри женуть…

Читати далі

1 2 3
%d блогерам подобається це: