Персональний сайт Максима Холявіна

Наосліп

Обкладинка: Пітер Бройґель Старший – Притча про сліпих (1568) Потребували голос крові, щоб розчинити твердь стіни, упала жертва стоголова між губи чорної вдови, і досі чується – відлуння у банках даних пустоти, крокуєм тихо по дорозі, що йшла кудись в діру стіни, є міра волі у неволі, без міри море часу лиш, тривожить тишу репет…

Читати далі

Ґрунт

Обкладинка: unsplash-logoJoachim Jauker І. Подивись на цю розкішну чорну жінку – її губи уражені виразками голоду, її очі уражені вірусом безпросвітності, бо ніхто її не любитиме замість тебе, бо ніхто її не любитиме так, як ти. Скільки завгодно можеш бути неготовим, скільки завгодно можеш почуватися недостойним, але нікого іншого, крім тебе, в неї не буде, бо…

Читати далі

Instaвірш Pack #43 – Танатософія

Картина: Іван Марчук – Тут затишно мені, 2005 Карбон “О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за…

Читати далі

Instaвірш Pack #29 – Зона

Романтика пострадянських індустріальних регіонів – це романтика “Зони” Тарковського, простору, понівеченого втручанням техногенних сил, місце розламу світу, з якого дмуть вітри невідомості. Всі ці “їбеня”, покинуті промзони, довжелезні віти іржавої залізниці в бур’янах, не менш іржаві споруди з арматури, покриті лишайниками камінні рештки – все це є новою, “гібридною” Природою, загадковим перехрестям між однозначності цивілізації…

Читати далі

Світ-танок

Абрикос – обрис кос, колоситься колос у морі рос, молоко за вінця глеку пролилось, закохані звірі стрічають Сонце, що майже прокинулось, вже ось-ось…

До свят…

Навіть найпрудкіший бігун, рано чи пізно, втомиться (цей марафон тягнеться століттями), але дістатися мети необхідно і треба, тому хоч би черепахою, а матиме вчорашній бігун повзти у напрямку своєї мрії… Дехто опиняється поза межами будь-якої бравади, там, де закінчилися красиві слова, і далі треба тільки діяти, зішкрібуючи залишки сил зі стінок серця. Мабуть, кожний герой,…

Читати далі

Instaвірш Pack #5 – Світанок серпня

Віщують сутінь року цвіркуни, акомпанує першій скрипці сарана, в зелених стільниках течуть меди в малі долоні сонячних дріад. Смичком по серцю в’ється дивний сум, співає по колоссю рух серпа, збирає в полог літа квіти довга тінь, готуючи вбрання на жовтий бал. Відносить з порога сухі слова вітрами з-за обрію темного завтра, махає руками руда трава,…

Читати далі

Поступ

Гей ти, танцюй і сій! Поки тепло, поки здіймається рука, із кулака під небеса зерно, сухій землі – води, і жди, ходи кругами, щоб зійшло – потрібні довгі місяці та клопіт…

Вірші з нотатника

Вибірка речей, записаних у “нотатки” на телефоні… Такі штуки завжди пишуться або десь на вулиці, подекуди прямо “на льоту”, або перед самим сном, коли вже вимкнуто ноутбук. Упали планки, і ми побігли туди, де мрії було крило, воно майнуло, у хмарі зникло, і потім лиш дощ пішов. *** Із шуму випала сльоза – бандура, я…

Читати далі

[д.о.н.б.а.с.]

“Донбас”, “Донбас” – порожнє слово, відлуння у тяглості літ, розчинений в симфонії багровій на осад німий із фото, датованих  – 33-ій рік… Не видно Сонця з-під повік залізних, не чутно птаства з гомону машин, повзе журба по перелогах темних лиць, серця забуті в банях на полицях стигнуть… Вугіллям риски на бетоні – зірка, туди на…

Читати далі

Ш(е)

Коли ми призвичаємося до серйозності й важких рішень, крона наша шумітиме вище, усміх буде міцніше й гостріше. Я за те, щоб жилось цікавіше й умиралося легше, і про те, що матерії атоми майже вічні – пригадували частіше.

Потойслів’я

Триває велика пожежа, на дух перетворює камінь, з гуркотом рівень моря перевищує берег повіка, змиває з щоки вугілля стерильними білими ріками, на губках присмаком гіркавим осідають сухі слова. Розклади багаття з цінностей, хай горять, і здіймається вище куля твоєї душі повітряна, проминаючи поверхи, чужі проминаючи сповіді, минаючи руки, протягнуті в жестах вітання. З кожним поверхом…

Читати далі

[каже квіт]

Звук серця, що б’ється в деревах, налив мені в очі море, шепоче на вії хвиля, пече і пришвидшує подих, ось-ось затоплю Усесвіт, розірвуся на крик любові – гуркіт червоної крони, голос зеленої волі…

Шипшина

Коли вернеться з неба наше привітання холодним дощем листопаду прощання – пам’ятай, що шипшина з мого тіла – мадригал червоний мого кохання, у його гілках заспіває вітер, вколисає тебе під квітневим покровом. Хай ні пари не зрине із уст рослини, не проллється тепло від кори до шкіри, ти запарюй чай, і мої клітини хоч куплетом…

Читати далі

[voicing insignificance]

Незручно визнати мені, але я тільки лиш пригода вічної матерії дорогою нізвідки у нікуди… Однак надію подає цей факт, можливо-бо, колись ізнов завихриться це море темне, вряди-годи, ще раз гляну смертним оком в небо, з чорноземом під рукою…

[Ὀρφεύς]

Проти вітру місцевої епістемології, правлю пліт у колекторах Стікса смердючого, адже там, у нетрях царства підземного, граційна Мавка зачекалася на визволення.

Без назви. Життя VII

Життя – молельний килим, зітканий зі слів. Їх візерунок сенс ховає в ритмі. В центрі – пустота, безодня, у безодні – я, ковтаю подих (чорно-синій) майбуття, з поверхні серця стерлося (божественне) Ім’я, а колір й нота залишилися, в обіймах. http://grooveshark.com/songWidget.swf

Листень

Засинає години біг, коліщатко з’їдає іржа, на щоку опускається сніг, у гаю білі коні іржать. Попеліють хрести вікна, застережень димить клаптя, душу стін захід червонить, мить зникає без вороття… В жилах листя зібрався лід, тонкі плечі покрив сірий плед, промовляє до каріатид переламана геометрія. Далі буде колючий дріт, тут закінчуються слова. «Я бажаю вам довгих…

Читати далі

Без назви. Inevitable end…

Як несеться в очі горизонт, як трава сухою бронзою мерехтить, як не страшно вже більше тобі, коли вибухнув в грудях зеніт… Там, де завтра блакитна імла, поруч з Сонцем лягає тінь, білий кінь по землі – ковила, наче пам’ять, неначе – дні… Тут ніколи ніщо не стоїть, все мандрує в мрійливу даль, не хвилюйся, не…

Читати далі

Резони писати українською

Народницька, а потім і радянська, інтерпретація української культури розмазувала її по тілу селянського побуту, побуту пригнобленого, а отже цілком зав’язаного на матеріальному, позбавленого будь-якої емоційної містики. Новітні українські письменники зухвало зірвали з культури пилюжне вишите лахміття, оголюючи речі, мало зрозумілі новим поколінням розірваної спадкоємності: міфи, алегорії, голоси забутих предків, що свідчать не про саму лише…

Читати далі

1 2 3
%d блогерам подобається це: