Персональний сайт Максима Холявіна

Сингулярність кохання

Коли я входжу в тебе, то з’єднуюся з твоїм хребтом, проникаючи в твою голову щонайпряміше, це мова на рівні волокон, плетиво мікроскопічних імпульсів тче текстуру спільного існування, в середовищі якого ми постаємо одне перед одним найбільш оголеними, найменш тривіальними, розлущеними серцевинами, і коли життя в резонансі стає забагато, воно розливається – формально і фігурально, формуючи…

Читати далі

Без назви. Шал води

Дивись: танцює бунтівна вода по морю та землі, зігріта прагненням упасти знічев’я в назване життям, коли торкаються долоні всього з усім – ти бачиш? – коли тягнувся до Адама, бог бачив дзеркало, розбурхане своє обличчя в темнім склі первинних вод, поки носився, і хвилювався біс в ребрі. Ошаленів: хай буде світло! Я хочу статись, я…

Читати далі

Ноктюрн (у чотирьох частинах)

І. Осінь. Хрести св. Петра і чорна вода проступає з землі (моя пам’ять) – збирає став. Знову «Тихі пісні», знову тиха журба і кохання, до вічності непридатне, жага, позбавлена тамування. Сповзаються тіні, ціна тепла зростає, змішався циркадний ритм, небеса напиваються ультрамарину, між гілок в голім парку помітно дріад. Крадькома, навшпиньках ніч, м’яка, нечутна, лагідна та…

Читати далі

Серпень уже тримає в собі Листопад

Листопад замішує у тиглі сутінь – густий холодний шоколад, у непривітнім просторі його прості насущні речі враз злітають у ціні і роблять раптом нас багатшими (неначе лотерея). Вже скоро сніг, вже скоро сон зимовий, фантоми вуличні наповняться блакитним світлом, поки що вони сіренькі та прозорі, губляться в дощу на тлі зажурених небес. На пірсі холодно…

Читати далі

Я знав, що в Тебе токсикоз, але Ти всупереч усміхнена була, бо знала – що життя не чистота, воно усе покрите плямами та слизом, що квіт зроста з комах у темряві, й народжує усе липкий екстаз. Не боги гути палять, але скло, прозорий колір нової душі – божественна віддяка, на полі часу вогників любові розсипи,…

Читати далі

Нічному небу ліхтарі ввіряють душу. Двадцять третя. Вітер. Місяць дивиться блакитно-срібним оком майстра на чорно-синій вальс містерії. Безумство. Тіні. Духи прочиняють вікна й двері, кличуть, ваблять, за руку ведуть сомнамбул танцювати на карнизах. Осінь. Хмари. Каравани небом сунуть над містами в храм розчахнутого Сходу, з вікон стягують офіру – неприховану відвертість (в місячному сріблі краще…

Читати далі

Метафізична хижість

Із темно-зеленої глибини до світанку сучасного тягнуться корені, наказують коханим їсти плоть і соки одне одного, і того не втамує жодне із християнств. Маленький острах болю тільки втримує від богомолячого прагнення здушити чи загризти, а також холодильне прагнення на завтра безцінне м’ясо залишити. Так світло Аполлона з полювання м’ясоїдного перевернуло любощі тваринництвом молочним, але на…

Читати далі

%d блогерам подобається це: