Персональний сайт Максима Холявіна

Есхатон

Закінчується казка, простелений рушник, на краю відкривається магнітуда космічної порожнечі, мов удар гонгу, від якого хитаються самі тектонічні плити твого розуміння себе, у пальцях твоїх опиняється перо долі, і далі простий залишається вибір: укусити себе за хвіст чи рушити далі – наосліп, з одним тільки компасом сподівання і всім, що вдалось відвоювати на шахівниці Всесвіту,…

Читати далі

LP

Обкладинка: Adrian Korte Високі частоти і швидкості – пролетіли вітри давно, а я тільки-но відчув їх вібрацію в нервах, немов уповільнений запис, very-very long play, поки всі вигорали – я навіть не гнив, кам’янів у ритмі існування дерев’яних стовбурів, уособлюючи пам’ять – останній притулок всього швидкоплинного, скороминущого, сидів і слухав, слухав і сидів, якщо прихилиш голову…

Читати далі

[…]

Photo by Maarten van den Heuvel on Unsplash Чужа смерть – розтуляє губи відлюдника, що знає ціну кожному звуку, що знає вагу кожного звуку на всесвітньому тілі мовчання, тож не скаже зайвого, тож не зойкне зайве, але смерть чужа розтуляє губи, роздирає губи – і вся любов виривається звідти лементом, щоб летіти услід лелеками –…

Читати далі

Cover Art: K. Angylus & M. Dragynfly Тіло не вмерло, ні, воно лиш чекає, щоб вибухнути тваринами і рослинами, з удячністю воздаючи Землі за гостинність… ***

Rabid Hole

Де ти? – В звірячій норі, де затихли слова, туки серця глухі розбавляють мовчання, земля визначає напрямки, пробачаючи, розчиняє наміри, «вниз і назад» – ось правило для того, хто страждає, стоячи на порозі храму, не в змозі його перетнути… ***

Інтермедія

Reunion by FOG & HTDC І. Турботи круг моєї голови проходять хвилями, бо води – тіло, водень – світ, і «я» порожнім глеком в цьому океані плаває, зринаючи і поринаючи в моментах, тримати рівновагу намагаючись в обставинах відсутності опертя. ІІ. Якщо піднятися достатньо високо, то можна бачити минуле, обігнати час, вхопити мить й відчути, як…

Читати далі

Священні гаї

Олені Телізі й усім жертвам Бабиного яру. На благо всіх живих істот. Весна… розпускаються квіти, мов знаки прощення, сльозами вмиваю коріння, хочеться гладити обличчя трупів, щоб зробити їх вічність м’якшою, а загибель – немарною. Ми всі засіваємо землю собою, і кожна хвиля наступного покоління тримає в собі іскру того, хто вернувся в це море –…

Читати далі

Instaвірш Pack #41 – Речовина

Обкладинка: довільна асоціація елементу пам’ятника битві при Kadinjača (Сербія) Нехай правда, що важча за пісню, стікає униз по регістрах і десь невимовно глибоко вдарить потужно і дзвінко, від басу цього відштовхнеться душа до безмежності висі й там повисить розіп’ятим дивом, аж поки розчиниться, і тільки зойк потривожить когось на вулиці, і погляд він скине до…

Читати далі

Божественна ілюзія

Завдяки Юнґу стало зрозуміло, що бог таки знаходиться всередині нас. До того ж, у кожного є власний «божий інтерфейс», і це фактично розмножує богів поза рамки будь-якого глузду. Адже на кожний окремий глузд припадає свій бог або сума богів. Те, що точиться в нашій підсвідомості – має об’єктивне значення для нашого існування. Ми не зможемо…

Читати далі

Instaвірш Pack #38 – Людина

Мені здається, вся війна і боротьба – заміс цементно-шлакового розчину під фундамент світу, де можна бути музикою чи спортсменом, чи – прости господи – блоґером, але ми поквапились надто, покинули будівництво на півдороги, спраглі омріяних задоволень – уже тут і зараз, і тепер опускаємо очі в андроїди та айфони, щоб не бачити страхітливих ребер покинутих…

Читати далі

Доконаний – упадеш, як по спалаху гасне лампа, завтра будуть збирати нащадки попіл твій з-під сухої трави та ліпити із нього хату, свою власну, з твоїм відтінком, поглинаючи метри квадратні всезагальної Пустоти. Стіни потім до них промовляють загадкові слова і мантри співають ві сні… ***

Instaвірш Pack #28 – Відстань

Слова нікуди не дійдуть, як ти нікуди не дійдеш, мов кола на воді, лише торкнуть самотній берег чийсь розвагою на звивистім шляху, який біжить за обрій тиші. *** Червоношкірий бог перевертає дощовицю – зерен танець коїть світ. Між тих зерен десь одна твоя шу- мить – зірвалася і падає, а ти за нею – слід-…

Читати далі

Instaвірш Pack #27 – ПозаЯк

І. Коли попитаються – хто ти? хто ти? – скажу: «Я – повітря». Ледве торкаю долонею трави – вони головами привітно хитають мені. Дихання, пам’ять коротка на склі, порожнина для музики й слів, між літер пробіл, душа мушель і глеків розбитих, що зливаються тихо з праматір’ю глиною, і вічно вертають під сонце зі снів. ІІ….

Читати далі

Без назви

Сам собі Ісус – по ріці думок, не намочить свиту стрімкий потік, мушлі гострі нехай не поранять п’ят, хай сипучий пісок не зупинить ходи. Небезпечна забавка той водограй, як ідеш на берег – дошку не забудь, але рівно б’ється серце в глибині, треба тільки вловити ритм… ***

VI

7 більйонів – покоління за поколінням лягає хвилями, складаючи дорогу кістяну далеко в степ, у невідомість, в пустоту, за літерою літера, доля за долею, кістка за кісткою – пишуть знак, складають довгий вірш, щоб між його пожовклих завитків співали вітри мантру богу невідомому, у снах безумних тільки явленому, в безумних мріях закарбованому, що в нас…

Читати далі

Instaвірш Pack #25 – Милосердя

Очі звернуті до болю, жало ятрить піднебіння, простяга предмети мойра коса – у правій, в лівій – кадуцей. *** Барометр під ребром безпомильно показує дощ, коли відчуває цей тиск, від якого тріщать тіла. То пече божа гута хліб, і покручені кавалки тіста теплі на дотик – теж, коли пальці долають кордони… No Help For The…

Читати далі

Еони

І. На якій міцній не стояв би землі, все одно рушає, здіймає губи – цілує небо, дряпає небо закохано й хижо, пускає в небо гарячі соки, і дихання чорне, заходиться трясцею в любощах, й хвилі на березі жоднім тебе не покинуть – підкинуть – танцюй – незграбно, чудово, з розмаху душею об глину – слово….

Читати далі

[…]

Миють литки мутні води Ґанґи, дим на брижах – душі з Варанасі, руки нишпорять по дну – шукають перли, та частіш намацують обвуглені кістки. Cover: National Geographic

Глек

Чужа душа – тиша, порожня дорога, наповнена світлом, що не потрапляє в зіниці твої, ти водиш руками, ти ловиш слова, викладаєш в круги їх, мов смальту, але в центрі завше лежить пустота, невідомість завжди залишається в центрі… Обкладинка: Wikipedia

Instaвірш Pack #12 – Темний храм

Гері, адже мандрує. Мар’яні, адже запалює маяки. Сакральне To put it in words, To write it down That is walking on hallowed ground Depeche Mode, “Sacred” Вогонь в лабіринті керує крок – під ногою дрижить канат. Мушлі дивні кладе хвиля на пісок, забираючи письмена. Заворожує погляд героя загадкова непрямота. Біля темряви серця солодко дзвенить нитка…

Читати далі

1 2 3 4
%d блогерам подобається це: