Персональний сайт Максима Холявіна

Cor II

Серце життя лежить на відстані в один сон, кінчики пальців простягнутих відчувають тепло, воно на дотик, мов жовтень, й дзвенить ледь-ледь, чутливе, як терменвокс…

Легенда

Намотує кола по пустелі червоній засмажений начорно пророк. Бархани – немов спокусливі риси тіла його єдиної величної коханки, перекочуються танцем живота під вітром, а він іде, іде по колу. Проходять поруч каравани, вже десь із пару тисяч років, дають йому води та їжі, він їм натомість вказує шлях повз сипучі піски, до оази коротше, і…

Читати далі

Без назви. Полудень

Залишися на довше, полудень, на тлі космічних відстаней завжди не досить літа. Накрутити поглибше басів тепла, і Сонце хай бринить зеленкуватим шаром хвиль, ми тіла зануримо в пісок без руху, віддаючись гудінню кожним нервом. Зірки – на землю висипані перли, ходи, збирай в шухляду сни про захват висоти, досвітнє прохолодне молоко, про захід у терпкій…

Читати далі

Без назви. Питання до себе

Where have all the feelings gone? Why have all the laughter ceased? “Nightwish” – Bless the Child Розшарувалася реальність, ледве чути голос, випав шанс розмові незначущій: розкажи, старий знайомий, що з того всього вижило? Що дожило донині, не спливло з водою в море забуття? Чи це досі ми, а чи хтось інший, подорослішали, а чи…

Читати далі

Для 雲龍

Струменить уночі по суворих ланах круглий голос туманної флейти, народжений в снах тендітної порожнечі… Un Ryuu 雲龍 на facebook Сякухачі в Україні

Без назви. Червона нитка

Казна-чому моя душа так любить меланхолійний потяг непривітних далей, напоєних по вінця порожнечею…   Бере невидима рука з грудей моїх червону нитку, на себе тягне – я злітаю, недолугий змій повітряний, і котяться щоками перли, підсушеним квіткам солона радість, таке примарне світло протинає сутінь, реальність надуває крила без надії, як завжди, тисячу разів підкреслене видніше:…

Читати далі

Без назви. Бадилля в листопаді

Вже літа є досить, угору осінь хустини білі хмарин підносить — . . . . . . . . . . знаки німі, що піддається зимі. Б.-І. Антонич «Копання картопель»   Земля до підборіддя вкрилась повстю, капусти в полі всілись – боддхісатви, планета через нехіть сонну озирається до Сонця, на щоки нам кладе долонь благословення….

Читати далі

Без назви. Дух Музики

Опаде на душу звук блакитний, привітання хвиль, йодований привіт вітрів, із самої душі – по нервах, нервах, нервах, губами зсудомлено усміх дрижить: обіймає, голову кладе на груди дівчинка Італія, чорноволоса королівна, пахне лавром і південною печаллю. В цю мить прокресне тріщина по сектору секунди, слова палкі з холодного зів’ються мармуру, я заново відчую дивовижний сенс…

Читати далі

Маятник

Як день схиляється до ночі [неминуче] так повертаюся у сутінь я…   [Гак на м’ясо твого болю. Глибокий у скронях гомін.]   Вологі пасма в’ються між дерев, крізь них стирчить червона голка, рябить галуззям гайвороння грай, долом тягнеться морозний хрумкіт.   Попереду летить чорна рілля – переліг за перелогом, окрай неї на траві сухій сиджу…

Читати далі

Без назви. Forest trance

Отговорила роща золотая… С. Есенин   Чи, може, кинутись туди, у пущу, І в диких нетрях пробивать дорогу З сокирою в руках і з тонкою пилою, Поки який гнилий, великий стовбур Впаде й задавить серед хащів темних? Леся Українка, «To be or not to be?»     Кажуть, там, у глибині, у пущах, як просякне…

Читати далі

Ноктюрн (у чотирьох частинах)

І. Осінь. Хрести св. Петра і чорна вода проступає з землі (моя пам’ять) – збирає став. Знову «Тихі пісні», знову тиха журба і кохання, до вічності непридатне, жага, позбавлена тамування. Сповзаються тіні, ціна тепла зростає, змішався циркадний ритм, небеса напиваються ультрамарину, між гілок в голім парку помітно дріад. Крадькома, навшпиньках ніч, м’яка, нечутна, лагідна та…

Читати далі

Примари осені ІІ

Дивна така любов до байдужості жінки-Природи до маленької цятки людини одної на тілі її безкінечнім, круглім, –   засвідчує: щастя частина лиш, далеко воно не мета, своєю малою іскрою душа ієрогліф у космосі пише.   Споконвіку йому вигадували читачів, надягали обличчя, імення, аж поки під вітром із моря не впали піском під ноги,   не…

Читати далі

Диптих

かたつぶり そろそろ登れ 富士の山 小林一茶 І. В дощ ходи між крапель, по межі тіней ходи, ввечері та вранці, обертайся, вісь на 360, пропускай вітри між пальців, і пісок, у косах місяць, сонце в бороді, стопами хвилі, головне – межи рядків. Не звіряйся зграям літер, не кажи, співай без слів, витягай з повітря голос, з листя –…

Читати далі

Серпень уже тримає в собі Листопад

Листопад замішує у тиглі сутінь – густий холодний шоколад, у непривітнім просторі його прості насущні речі враз злітають у ціні і роблять раптом нас багатшими (неначе лотерея). Вже скоро сніг, вже скоро сон зимовий, фантоми вуличні наповняться блакитним світлом, поки що вони сіренькі та прозорі, губляться в дощу на тлі зажурених небес. На пірсі холодно…

Читати далі

Хоч наскільки багато шарів літосфери вклади на життя, все одно в глибині буде рух, буде дихання ген до найвищої точки, така діафрагма здвигатиме гори і кряжі, пашітиме жаром присутності духа, стогнатиме в вічнім коїтусі фізики, пітнітиме в тоці хімічних сполук, і спокій зриватиме гуркіт масиву, насипле у музику ярості стук.   Так оманливим склом розтікається…

Читати далі

По слідах Заратустри

мудрий присмерк втомлених очей визирає таке, що побачить не всяк… За каменем камінь, за гребенем гребінь з рудої руди постає, а небо таке непривітно бузкове, а вітер так пахне флюїдом грози, однак там, позаду, внизу час від часу розходяться хмари, я бачу, сліди – домальовують риси ландшафту, я бачу, полин проростає крізь пил… По слідах…

Читати далі

Гігант зітхає

Рвав зубами й пазурами вітер на шмаття йому відданий на поталу камінь, велетня, кимось колись невідомо навіщо зведеного. Осипалися м’язи друзками, бриніли склом гіперболічним, піском понад пустелею стогнали, витиралася під натисками міміка, очами розбігались тріщини, а потім не лишалося і зморшки, страхітливо рівною поверхнею спливали контури божественного тіла…   Буревій невпинно струменів, лютував і мармурове…

Читати далі

Караван

Повзе караван, а пісок танцює, вирує Сонце, мружаться люди, повзуть потихеньку собі верблюди, полощіться вітром тканина одеж.   Повзе караван – довга смужка в морі, в червоному морі вечірньої меси, фіолетові тіні – відьомські чресла, верблюже око за ними стежить.   Повзе караван повз міста та рештки рожевих соборів колись високих, тепер тільки шпилі стирчать…

Читати далі

Довго… довго… поле… поле… в’ється слід, росте трава, тягнеться нестерпно обрій, квіти в тінях шурхотять, спіраллю – кільця в стовбурі, вростають миті в шкіру… шкіру… сім’я в тім’я ждати жнив, за мною шлейф казкових снів. Я теж вростаю в миті… миті… з мене попіл в чорнозем, згоріло щось, гриби на чомусь проросли з моїх стежин….

Читати далі

На чорному березі червоного безумства

1. Рожева вітрова зоря пливе над чорномор’ям вечора, від речей до речей темні води течуть порожнечі, маленькі вогники співають колискові, уособлюючи затишок і спокій. Пливе ландшафт абрисом плавним, весь такий жіночний, далечінь журливо тягне монотонний наспів… 2. Під плівкою тонкою інтелекту вирує безладдя, й немає на кого повісити відповідальність, у точці опори на чолі твоїм…

Читати далі

1 2
%d блогерам подобається це: