Персональний сайт Максима Холявіна

Гра світла

Обкладинка: unsplash-logoPeter Lewis Довгий відсвіт короткого спалаху, забутий етюд божества, слід сльози на замурзаних щоках, абсолютна безглуздість, перший плач – крик прощання у захопленні метеора, довгий промінь закінчується тобою, ти – жар доторку, що згасає, і більше в цьому всьому нічого немає, закінчуються рядки, залишається те, що між рядками…

Поема з-поза потилиці

Шепіт світу навчив дивитися через плече людини, людині – через плече, там, за її спиною, розгортається невидима історія, розгортається нечувана історія, оповідь абсолютної безсюжетності, бо зникають звичні орієнтири, на основі яких виникають сюжети. Простір за твоєю спиною повний ліній, повний напрямків, повний світла, що існує не заради тебе, а просто тому, що існує, повний кольорів,…

Читати далі

Глибоководні риби

Обкладинка: unsplash-logoMathijs Vos Візьми шматочок цього печива з неба і стрибай у чорні обійми води – це єдиний спосіб побачити світло – померти до смерті ще кілька разів, стати глибоководною рибою, несучи свій гарячий шматочок на якомусь стручку на чолі, ранячи пливці об гарноту коралів, здираючи луску об якорі слів чужих, відчуваючи натиск підводних мін, рахуючи…

Читати далі

Білий шум

Обкладинка: unsplash-logoAaron Burden Сніг – мова невидимого, він звертається повз дзеркало до того, хто в ньому відображений, змушуючи зображення танцювати, пускаючи по шкірі брижі, він огортає тебе і оголює, знімаючи все, що могло б врятувати, залишаючи білий колір, безкінечності білий шум…

Інтроспекція

Обкладинка: unsplash-logoChris Coe Невимовна краса кладе пальці на губи, і світ на зграї вигуків розлітається – звук роздягається від слів, ріка виходить з берегів, я вже більше, ніж я, у хвилюванні чорної води – спалах незначущості, самотньої квітки на ланах космічної байдужості.

Обкладинка: Giovanni Arechavaleta Війна іржавим цвяхом в грудях провертається, віпасана – це як ріка, що вийшла з берегів, і всі гострі предмети під поверхнею вод розчиняються. Бомбами прокреслена межа, кістлява рука плеча торкається, ти усміхаєшся – вода проливається за, у вічність без дна і з небес повертається… ***

Листопад

Обкладинка: Jonah Pettrich Опадають міфи, маски осідають, останнє слово кружляє додолу, моє гілля лишилось голе, душа небу холодному обійми розкриває, і завертаються від захоплення корені під покровом минущого, що стало минулим – шарфом із золота на горлі на межі застуди – захищає якорем, щоби в блакиті тій не потонула, не захлинулася у захваті безмов’ям…

Рубедо

Я примирився з тисячею вір, з мільйонами богів, бо їх списи уже не ранять, їх обіцянки не звисають тягарем з тонкої шиї, а за руками їх вірян уважно наглядаю, зчитуючи наміри, ми всі на рівних в череві Землі, одного поля квіти, одного неба покидьки, наш зір замилений, душа із домішками, змушує тягтись усіх примарне видиво…

Читати далі

[…]

Обкладинка: WEB AGENCY Щораз бере образа бачити, наскільки низькою та виявилась сходинка, що ти на неї витратив останні сили й лежиш тепер в калюжі поту, хапаючи дорогоцінний кисень з неба жменями…

Instaвірш Pack #51 – Пневматичне

Все, чого не розповіси, що лишиться вигуком, відбитим у нерухомій воді, зависає в невагомості рівноваги з планетарним масштабом, надихає і я розправляюся, мов повітряна куля, мої крила просочуються через пори залізобетонного світу, деформовані, й дихання, що забирає горіння у водню, гріє маленькі секунди під великим куполом холодної безкінечності… The Shameless Years by Rafael Anton Irisarri…

Читати далі

Теургія

Знімай біль, прошу, анестезія – така необхідна річ, щоб не вмерти від шоку, однак, мушу глибше занурити скальпель туди, де закінчуються волокна і починається порожнина душі – розколота на друзки галюцинацій, збирай, Кай, із них дзеркало слова вічність, підбирай кути, щоб не порізатися мозаїкою, збирай, щоби знову побачити, як виглядає – цілість, як бог будує…

Читати далі

[…]

Блакитні вітри вивертають легені наспід, й відкриваються на тканині великі дві літери: «Ні»… Замотані принципи в бинт згортаються ембріонами на дні скрині, я видихаю з непевним полегшенням: «Ні..?» Пара звивом широким пускає слова на хвилі, пливуть, не чіпляючи шкіри, бо «Ні…» І наскрізь проходять тіні, ти на іншій бо вже частоті, твоє тіло грається в…

Читати далі

[…]

Тиша облизує берег мілкого і теплого моря, тиша ковтає вульгарні хіти та обурення мін, тиша злизує сміх, сіль з обличчя мішає із сіллю морською, гомін чайок один залишається понад тишею, й шепіт у водоростях ледве чутно бринить…

[…]

Photo by Maarten van den Heuvel on Unsplash Чужа смерть – розтуляє губи відлюдника, що знає ціну кожному звуку, що знає вагу кожного звуку на всесвітньому тілі мовчання, тож не скаже зайвого, тож не зойкне зайве, але смерть чужа розтуляє губи, роздирає губи – і вся любов виривається звідти лементом, щоб летіти услід лелеками –…

Читати далі

Martyrdom

Мучеництво – блазування героїв, упитих трагедією, настійка гірка ятрить нутрощі, відчай повертає ключ у дверях страху, за якими вже не хочеш ані жахливого кінця, ні безкінечного жахіття, лише відкритої блакиті, що відбивається в чаші приречення…

Instaвірш Pack #50 – Порожнеча це форма

Тягнуться пальцями і псевдоподіями плювочки бога на поверхні, з подивом натикаються одне на одного – так бог зустрічається сам із собою: то як хижак, то як мутуаліст, але завжди стаючись загадково і глибоко віддаючись усередині луною терпкою, гулкою, до тиші тривкою, і сенс, що прочитується з цього зіткнення, завжди – знак питання. *** Торкайся тіла…

Читати далі

Instaвірш Pack #49 – Подорожнє

Віра на повіках малює навмання відтінки, туди, де нема, робиш крок й порожнечу наповнюють дивні дива. *** Дощ простирадлом білим покриває Київ, збиваючи температуру хворому мегаполісу – змиває людей, змиває автомобілі, ти пригадуєш знову, наскільки це неймовірно – дихати… *** Планета Земля починається з твоєї шкіри, м’язи – тектонічні плити – як ворушитимеш ними? Що…

Читати далі

Без назви

Вогні запалював перед свічадом світу, щоб назбирати світла для цього моменту: прозорий янгол укладе руку тендітно у живіт, вивільнюючи метеликів, буде трохи боляче від захоплення, як вони жаринками в обійми до ґрунтів летітимуть, махнеш рукою на прощання їм, замовкаючи на тлі всього мелодією… Epilogues for the End of the Sky by bvdub

Cover Art: K. Angylus & M. Dragynfly Тіло не вмерло, ні, воно лиш чекає, щоб вибухнути тваринами і рослинами, з удячністю воздаючи Землі за гостинність… ***

1 2 3 9
%d блогерам подобається це: