Калькулятор не врятує тебе

Калькулятор не врятує тебе

Прогнозують, що згодом керування транспортом з рук людини перекочує до мікросхем комп’ютерів. Повністю. Що ж, цілком вірогідно, і на перший погляд навіть здається швидше позитивним кроком, адже усунеться «людський фактор», який нібито «збоїть» менше за кремнієві мізки обчислювальних машин. Але одразу наздоганяє друга думка, про те, що так ми втратимо ще один навичок, і станемо в цій справі недбалими. Кожний крок прогресу мав би покриватися синхронно зростаючим рівнем свідомості, або ж – мудрості, яка ув’язує досвід минулого з просунутими технологіями сьогодення. Натомість…

Читати далі...
Перезавантаження символу

Перезавантаження символу

Чим стала Україна і жовто-блакитний стяг для тих, кому вони досі були чужими або незнайомими, хто не успадкував їх від предків? Тому, хто за роки пострадянського безладу примудрився взяти своє життя в свої руки, кому пощастило відкрити для себе принади свободи, хто, по суті, став справжнім підприємцем, тобто виробником цінностей – для того Україна стала символом щасливої змоги працювати і збирати плоди своєї праці, а прапор – кольором надії на справедливіше майбутнє. Україна як міф (образ) зібрала до себе готових узяти відповідальність…

Читати далі...
Зелена меса – право на свою тінь

Зелена меса – право на свою тінь

Можна і не любити всіх людей. Так воно здебільшого і є, навіть найпопулярніший адепт Любові казав любити ближніх, тобто тих, хто потрапив у твоє ближнє коло, а не дальніх, що стоять на іншому кінці площі. (Та чомусь саме любов до дальніх стала головним предметом проповіді.) Натомість, прихильники більш відокремленого існування люблять людей тим більше, чим далі вони від них знаходяться. І це теж може бути мотивацією до збагачення і збільшення влади. Бо завдяки багатству і владі можна ізолюватися від інших. Питання тільки…

Читати далі...
Зелена меса – гроші ростуть на деревах, дерева ростуть на грошах.

Зелена меса – гроші ростуть на деревах, дерева ростуть на грошах.

Врешті-решт, багатство – не більше, ніж почуття. І об’єктивне воно доти, доки стосується виключно життя тіла. Далі все – суб’єктивно. Але суб’єктивність теж об’єктивна, не завжди і не всі можуть притлумлювати амбіції заради підтримки ресурсного балансу та суспільної рівноваги. Всі пам’ятають концепцію «заплати іншому» або «заплати далі» з однойменного фільму? «Відплати за добро не мені, а комусь іншому, і його попроси зробити так само». Непогана концепція, але в ній забагато альтруїстичного егоїзму, замало місця приділено нашому непокірному «я», що так жадає домінувати.…

Читати далі...
Маніфест пост-людства.

Маніфест пост-людства.

Іноді вечорами, коли обставини притискають і змушують ставати стоїком, психіка вивертається з тисків і здіймається кудись у висоти, щоб потішитися видовищем часу і мрій всесвітнього масштабу… "Мабуть, реальний якісний стрибок людства станеться тоді, коли замість розумних залізяк людям захочеться плодити життя своєї планети, угноювати його так, щоб воно розпухало зеленою масою, щоб виникла потреба виносити життя на Місяць, на Марс, в пояс астероїдів, на супутники Юпітера, щоб цей шалений вир живої речовини квіт і пах, розвивався, адаптувався і продовжував еволюцію у все…

Читати далі...

Окістя цивілізації

Біда капіталізму – це біда незавершеного циклу. Колами рухаються речі в світі, і там, де коло не замкнене, починаються аномалії. Деякі з них є проявом еволюції, а деякі – раковими пухлинами, що гальмують розвиток людства. Гроші теж рухаються колами. Людина бере їх у світу (переробляючи його) і, примноживши, мала б повернути в світ, аби потім змогти взяти більше. Але цього не стається. Гроші мертвіють. Вони або стають засобом до утворення нових грошей, тобто взяття від світу перетворюють на висмоктування його, або перетворюються…

Читати далі...

8-bit philosophy

Не можу не поділитися з вами цим дивом. Якось колега на facebook підкинув посилання на анімаційний ролик, у якому роз'яснювалася "Трагедія спільного" Г. Хардіна. Незбагненними шляхами ютюбовими з нього вийшов я на канал Wisecrack, де з-поміж іншого виділив для себе чудові мультики, у яких було заміксовано образи з класичних восьмибітних ігор та розповіді про різні філософські концепції від Античності до сучасності. Що з цього вийшло - ви можете побачити самі. http://youtu.be/lVDaSgyi3xE?list=PLghL9V9QTN0jve4SE0fs33K1VEoXyL-Mn

Читати далі...
Школа співжиття.  Як ОСББ можуть допомогти країні?

Школа співжиття. Як ОСББ можуть допомогти країні?

Яким чином ОСББ може допомогти країні? Справа в тому, що йдеться не просто про ОСББ. Йдеться, перш за все, про вміння уживатися одне з одним і «не штовхатися». Наскільки взагалі можливо «не штовхатися» - питання спірне, однак без прагнення розлінувати поле соціальної гри і підтримувати на ньому порядок – неможлива успішна гра для жодного з учасників. Уся суть виграшу на полі свавілля полягатиме у довшому чи коротшому терміні сидіння одного на голові в іншого, аж поки його скине в багнюку спритніший і…

Читати далі...
Фантазії про менеджмент агресії майбутнього

Фантазії про менеджмент агресії майбутнього

“In the moment when I truly understand my enemy, understand him well enough to defeat him, then in that very moment I also love him. I think it’s impossible to really understand somebody, what they want, what they believe, and not love them the way they love themselves. And then, in that very moment when I love them.... I destroy them.” ― Orson Scott Card, Ender's Game Взагалі-то, більш суголосно традиції було б святкувати День ЗСУ на Покрова, але якщо вже сьогодні…

Читати далі...
Боротьба за ізоляцію

Боротьба за ізоляцію

[caption id="attachment_1744" align="alignright" width="300"]imprisoned_by_money Виходить парадокс: людина піклується про нові черевики, але абсолютно байдужа до стану дороги, по який іде в нових черевиках. Те саме про автомобілі. Карикатурно виглядають гордовиті нуворіши в нових машинах, що підстрибують і б’ються на розбитому в решето асфальті. Так само карикатурно виглядають розкішні двоповерхові маєтки, у яких за цегляним парканом починається коричневе місиво. Отже, все, чого добився один із грошима – це більш-менш якісної ізоляції від болота занехаяної країни. Хіба це свобода? Хіба це якість життя? Сумнівно. Ні, звісно, якщо порівнювати з простим смертним, що трясеться від холоду взимку, їдучи в трамваї в першу зміну на інший край міста – то різниця велика. Та чи такий уже вільний той, хто примушений ходити вулицями з охороною, боятися купувати продукти в супермаркеті та насолоджуватися своїм авто в заторах? Замало, замало бажають люди, і тому, спинившись у прогресі на півдороги, потерпають.[/caption] З одного боку, люди – тварини соціальні. Все, чого людство досягло – завдяки суспільству, втім, як і всі провали теж відбувалися через те саме. Соціальність, життя в множині – це база, від неї нікуди не дінешся, і навіть якщо втечеш – усе одно нестимеш усередині сліди її. Соціальне життя – річ не солодка. У всіх якісь вимоги, накази, побажання і забаганки, амбіції та інші запамороки. Все це валиться на тебе, викликає то гнів, то страх, то пригніченість. Хочеться відсунути все від себе, видобути хоч би трошки вільного місця. А більше – то краще. З іншого боку, хочеться визнання, пошани, любові. А ще – краси. Марнославство – один з рушіїв прогресу, в тому числі й високої культури. Краса – одне з головних джерел приємностей у житті. Ми вдягаємося красиво, бажаємо красивого життя, затверджуємо свій спосіб життя еталоном краси.

Читати далі...

Про патчі та нові версії

Написано як реакція на оцей матеріал. Вже довгий час торочу про безглуздість сучасної софт-індустрії, де замість вдосконалення самої технології відбувається безкінечне наліплювання все новіших патчів, через що, попри збільшення потужностей заліза, продуктивність залишається на рівні, мабуть, початку нульових. Так от, приблизно те саме спостерігаю взагалі у ставленні до життя і техніки. Замість того, щоб удосконалювати спосіб життя, середовище і тіло, людина роздмухує кількість компенсуючих технологій: ізолювання себе від оточення, ліки... Колись в інтерв'ю професор медицини Геннадій Апанасенко розказав, що МОЗ і навіть…

Читати далі...

Проект: Україна

Навряд чи ці думки нові, навряд чи ці думки мої, однак вони просяться назовні, тому написати про це є послугою собі. Може, викупом за незмогу іншим чином прислужитися обраним речам нині…   У чому цінність Незалежності України? Здавалося б, від того всуціль самі проблеми, дикий капіталізм і економічні негаразди… Однак уявіть собі Україну як операційну систему суспільства. Після розпаду СРСР на його теренах оголосили свободу та демократію, очікуючи, що «от, заживем!», а натомість отримали велику кризу в усіх сферах життя. Одразу почали…

Читати далі...
Мутуалізм і люди.

Мутуалізм і люди.

Scratch my back and I’ll scratch yours. Англійська мудрість Є таке цікаве явище в Природі, назване біологами «мутуалізм» - різновид симбіозу, коли обидва види отримують взаємну вигоду від співіснування. Приклади відомі з дитинства: крокодили, потребуючі чистки зубів, і колібрі, котрі їдять під час «чищення»; комахи, що користуються пилком квітів для харчування, запилюючи їх під час збору; рак-самітник, що носить на собі актинію заради захисту і тим допомагає їй харчуватися; а також більш тісні взаємини між кисломолочними бактеріями у нас в кишковику і…

Читати далі...
Ідеш до Європи? – Візьми з собою вудку!

Ідеш до Європи? – Візьми з собою вудку!

Ми неминуче повинні пройти етап від бунту маси до бунту маси проти себе самої. По інерції з усього свого історичного минулого, аж від розсмоктування Січі та утвердження Івана IV Грізного царем у Москві, СНД волоче важку долю імперської ментальності, коли найвищі з можливих цілі раба є а) мати власних рабів; б) вимагати хліба та видовищ. У тій чи іншій мірі навіть сучасний активізм іще піддається інтенціям упокореного, підсвідомо відчуваючи себе безправним, і тому його поглинає ressentiment. Це аж ніяк не звинувачення, лише сумна констатація сумного факту, адже звинувачувати когось у чомусь можна було б, якби він знав альтернативу наявному. Ми не знаємо альтернативи. Максимум, що ми наразі можемо – це дивитися на Європу і дивуватися її високій культурі, попутно нарікаючи, мовляв, от свого часу Русь задавала тон, а тепер колись немита Європа вибилася в законодавці.   У будь-якій завеликій спільноті люди стають масою, однак Європа сильна тим, що там утворився культурний простір, просочений тою мірою егоїзму, яка вимагає кожний з класів невідступно тягти на себе ковдру. Пролетарій у Франції такий самий пролетарій по суті, однак із тією відмінністю, що він бачить у роботодавці не царя (народного директора), а опонента, що (припустимо) затис його кревні, і вважає, що треба ті кревні витрясти. Це здорове ставлення людини, котра не пройшла крізь соціалістичне прокрустове ложе, де верхи суспільства ототожнилися з низами, і тим самим остаточно збили з пантелику і без того розгублений народ. Опозиційність класів на Заході дозволяє реально відстоювати свої права, задекларована колись у нас «рівність» класів досі примушує робочого ставитися до роботодавця і чиновників як до привілейованих людей, що їм видніше, як тобі краще жити. Змішаність класів надавала начальникам виключне право наказувати, бо влада ж належить народу, а значить начальник народний, і його голос є голос народу. Опозиційність класів, що рівно тягнуть на себе ковдру, змушує домовлятися, змішаним класам незрозуміло, про що взагалі домовлятися. На такому благодатному полі, щедро угноєному терором та словесною чехардою ідеології, дуже легко узурпувати владу. Що й було зроблено. На місце народного директора прийшов капіталіст, а робочо-селянська маса на той час була вже занадто затюкана та заплутана, аби опиратися. Фактично, тільки зараз, крок за кроком, повільно та болісно ми починаємо виповзати з незмінно централізованого протягом століть соціально-політичного ладу. Наш час – справдешні «досвітні вогні», про які писали класики. Важко сказати, як довго нам доведеться розгрібати історичні завали. До того ж, розгрібати їх у першу чергу в самих собі, бо, попри всю високу думку про себе і свої прагнення, ми недалеко відійшли від психології узалежненої та упослідженої людини.

Читати далі...

Genius Loci. З чого починається любов?

[caption id="" align="alignleft" width="250"] Архітектура Львова. Час та стилі - автор Ю.О. Бірюльов[/caption] У книзі «Архітектура Львова. Час та стилі» мені трапилася фотографія з дня святкування 750-річчя міста. Там люди вистроїли собою велику цифру 750, котру закарбували на плівку з даху будинку поруч. Потім я побачив старовинні гравюри з неодмінним левом та святими круг міста. Подумалося мені: а як ті репродукції могла б сприйняти дитина? В кожного з нас, думаю, знайдеться декілька дитячих спогадів про якісь картини чи картинки, що якось зачепили струни душі, лишилися всередині. А ось моя майбутня дитина загляне у велику батьківську книжку і вподобає собі того лева, тих святих, ту цифру з людей, ті «гарні будиночки», що насправді є величезні собори та палаци. Вони складуть її скарбничку простих речей без особливого сенсу, котрі, втім, є самі по собі сенс, краса як вона є, розсипана з предметного джерела відблисками по книжках.   Була колись пісенька «С чего начинается Родина?» А мені от цікаво стало: з чого починається любов? Не кохання до людини, а любов… до життя? Нас приводять у цей світ без питання, і на нас чекає тут не така вже й легка доля, але, одного разу народившись, ми не хочемо одразу йти. Спочатку – бо живемо інстинктом самозбереження і просто не уявляємо, як це – взяти та піти. А потім – бо все-таки любимо життя, наскільки важким воно не було. Від початку збираємо різноманітні дрібнички, що потроху складають цілі гори вподобань. Дитячі вподобання прості по формі: кольорові скельця, гарні картинки, смачні цукерки, м’ячики-ляльки, квіточки, тваринки. Але по суті для дитини за кожним предметом стоїть величезна загадка життя, таємниця, поставлена перед маленькою свідомістю вперше, - змушує тремтіти. Чиста сторінка, дитина відкрита до голосу світу, разом з усіма рефлексами та інстинктами дитина отримує видову жагу пізнання. За іронією долі, саме в час дозрівання душі та тіла, в час дорослішання, котрий якнайкраще підходить до активного пізнання таємниць Усесвіту, ми починаємо думати, що про все вже дізналися, дозволяємо зламати себе буденності, підкорюємося одному рефлексу з-поміж багатьох – виживанню. Звісно, за таких умов тільки й лишається плакати за втраченим раєм дитинства, бо зрештою ми програли в грі життя, вмерли значно раніше за час. Тому я не люблю задушевних розмов про дитинство (хоча й люблю копирсатися в спогадах) вони пахнуть завчасним кінцем життя. Виходить, ми не встигаємо навіть початися.

Читати далі...

Щодо етніки

Насправді для прискіпливого інтуїта не так уже й легко насолоджуватися етнікою. Типу, взяв навмання візерунок – і тішишся, взяв навмання музику – і танцюєш. Ні. Коли ти сприймаєш етніку живим процесом, а не музейним експонатом, то й ставишся до неї як до чогось актуального, такого що має свої недоліки та переваги, тобто не таким, що є «за вмовчанням» гарним етц. Через історичні особливості, українська етніка дуже музеїфікована. Особливо фольклорна музика. Вона називається народною, однак при цьому старанно вивчається за збірниками та записами.…

Читати далі...

Продовження з нуля. Або як я відкрив для себе українську культуру

Викладене нижче є суб’єктивним поглядом на об’єктивні події та не претендує на вичерпність опису та аналізу, є виключно суб’єктивними роздумами про долю покоління та роль української культури в справі суспільного відродження.   [caption id="" align="alignleft" width="353"] Автор - Богдан Гдаль.[/caption] Я народився в Маріуполі, котрий хоч і був заснований козаками, опинився у страшенно радянському контексті, бо був перетворений свого часу на індустріальний осередок. Відомо, що місто як осередок чиновництва та діловиробництва в Російській імперії, а згодом СРСР, було змушене русифікуватися, тож і Маріуполь не оминула ця доля. Місто рибарів, торговців та селян стало одним з найбільших металургійних центрів, а слід за тим – зрусифікованим. А вірніше, «радянізованим». Тому, після падіння країни рад, разом із усім Донбасом, Маріуполь опинився в культурному вакуумі, загубленим та розгубленим, відданим на поталу новітнім капіталістам. Будь-яка культурна ніша лишалася для нас непідходящою: ані великоросійська, ані українська, ані навіть культура чималої грецької діаспори. Весь час Незалежності ми стояли на роздоріжжі в очікуванні, коли час прояснить пріоритети, підкаже нам, куди ж податися. На тлі ностальгії з’явилося розуміння, що треба жити далі, що насправді не так уже добре було «тоді» й що «назад» не треба, бо тільки-тільки змогли викараскатися з кризи, не хочеться по новій занурюватися в пекло перерозподілу всього на світі. За «нижнім регістром» потреб виникла ланка порозуміння з іншими українцями, котрі борються не тільки за знецінені в минулому на приазовських теренах національні інтереси, Бандеру тощо, але й за банальний добробут, можливість достойно жити. Як не крути, але Природа є Природа, людина не може не шукати гармонії, тому рано чи пізно у вакуумі формується щось нове. Відповідає за те формування, як завжди, нове покоління. Саме молоді, читаючи сучасну українську літературу, написану їх однолітками, слухаючи українських музик, дивлячись українські кліпи, відвідуючи етнічні фести – відкрили для себе Україну не як стереотип, не як шароварщину,  а як живу культуру, країну мрій.  

Читати далі...

Стоп смог! – історія

[caption id="attachment_1422" align="alignright" width="120"] Стоп,смог! - емблема[/caption] Отже, почалося все зі смогу. Можна ігнорувати забруднення води – не так видно, не так чути – але коли перекриває дихання, вже надто не проігноруєш. Тому маси народні почали ворушитися. Для Маріуполя це є неабияке досягнення, тому що має місце як економічна, так і психологічна прив’язка до металургії, звично стало терпіти нібито «необхідне зло», за яке дають зарплатню. Розмови про екологію досі велися радше на кухонному рівні, у фоновому режимі: посварили, поплакали й годі. Звісно, була ще купка ентузіастів, що, як завжди, «прагнула змін», але хто коли слухає ентузіастів. Екологічний рух існував більше у формі інформаційної боротьби на газетних шпальтах та в інтернеті. Але «для всього свій час, і година своя кожній справі під небом». Перша яскрава подія в новітній історії маріупольського екологічного руху – боротьба проти побудування електросталеплавильного заводу в 2010 році. Тоді активісти ММГО «Цивільне об’єднання Совість», очоленого Елеонорою Гайворонською, змогли запобігти ще одному удару по маріупольській екосистемі. Хоча сама по собі електросталеплавильна металургія набагато екологічніша за традиційні методи, ще один завод у місті й без того ними переобтяженому – був би останньою краплею. [youtube https://www.youtube.com/watch?v=ctOLN9Ryrsg?list=PLN1i0NRbQrOxpJH37DZ56Zi_HMdNfce5K] [youtube https://www.youtube.com/watch?v=gY5X7-cCaEo] Зоною екологічного лиха Маріуполь нібито міркують оголосити тільки зараз, але на перше місце в рейтингу брудних міст України він потрапив давно. Час тільки сприяв погіршенню ситуації. Хоча офіційна статистика свідчить про те, що у 2011 році загальна сума викидів не перевищила норми та лишалася в рази меншою за горезвісний 87-ий рік, у дійсності маріупольці відчули зовсім інше. Із серпня 2011 року мало не щодня центр міста (Жовтневий і Приморській райони) був огорнутий смогом з боку «Азовсталі», до того ж у неабиякій концентрації. Зі зміною вітру накривало Іллічівський та Орджонікідзевський райони. Якщо раніше смог являв собою неприємний запах, то тепер від нього з’являється металевий присмак у роті, подразнюються дихальні шляхи. Уявіть подібне ледь не кожного дня: неможна відкривати вікна, виходити на вулицю без респіратора. Спочатку ідея постійного носіння захисних засобів викликала усмішку, але сувора дійсність переконала, що це не просто вияв незадоволення, а банальна необхідність, інакше в організм трапляє неймовірна кількість канцерогенів і просто отруйних речовин. Повідомлення від гідрометцентру про надзвичайну ситуацію зазвичай з’являлися уже в самий розпал цієї самої НС. У широкий вжиток стійко увійшла абревіатура НМУ (несприятливі метеорологічні умови), на них списували всі негаразди. Як потім з’ясувалося, погода тут ні до чого, а термін НМУ включає до себе умови, створені самими підприємствами-забруднювачами. З початку 2012 року на липень було зафіксовано 160 днів із НМУ, тобто 160 днів треба було сидіти вдома чи взагалі тікати з міста. На сьогодні таких днів нараховано 198. Більша частина року вже минула під покровом сірувато-білого отруйного туману. [youtube https://www.youtube.com/watch?v=6Z-O89hHAcE]

Читати далі...

Великий егоїзм – продовження

Вчора здійснив акт Великого егоїзму.   Багато міст в Україні потерпає від нашестя каштанової молі – дуже небезпечного шкідника. Багато вулиць Маріуполя, засаджені каштанами, перетворилися на іржаві тунелі з посохлим листям. Це не від спеки і не навіть не від викидів заводів (хоча опосередковано вони в будь-якому разі мають певне відношення, адже впливають на збалансованість екосистеми), а саме від личинок молі, що живуть на листі й харчуються ним.   Є різні методи боротьби з шкідником, у тому числі прибирання та спалення зараженого…

Читати далі...

Найвищій ступінь егоїзму

Часто чутно «ми хочемо забагато!» Насправді ми хочемо замало. Бажай для себе і роби для себе, тоді світ навколо стане краще – парадоксу тут нема. Жаліємося на життя - на заклик «зроби щось!» лунає відповідь «а кому воно треба?!» Ти скаржишся – значить тобі.   Великий егоїст захоплює Всесвіт. Він іде по дорозі, вважаючи усе навкруги своїм маєтком. А коли бачить, що в хаті його непорядок, то бере і виправляє все мовчки, бо справжній мужик – егоїст, а отже здатен потурбуватися про…

Читати далі...