Житлово-комунальна екзистенція

Житлово-комунальна екзистенція

Зрозумів одну свою доволі важливу семантичну помилку. Поняття "буття" для мене завжди означало щось порожнє, щось на зразок чистого аркушу, який ще тільки треба чимось заповнити. Зараз, перебираючи різні свої спогади, розумію, що насправді "буття" включає в себе все. Мені згадалися об'їзди будинків-учасників конкурсу "70/30" у січні-лютому минулого року. Об'їзд стосувався фіксації технічних умов у будинках і технагляду за проведенням робіт. Ми з колегами мусили відвідати більше двох сотень осель, залізти у підвали та на горища, а також пройтися по місцях загального…

Читати далі...
“Замок барона” 2018

“Замок барона” 2018

Без трьох днів рік тому ми з дружиною потрапили до "Замку барона" вдруге, на цей раз уже цілковито легітимно, з екскурсією. Зізнаюся, мені тоді не вельми цікаво було слухати розповідь екскурсовода, хотілося фотографувати. Тож я весь час кружляв по периферії групи, клацаючи будь-що вподобане оком. Гадаю, ця думка вже неодноразово звучала, однак не можу її оминути: вкотре здивувався, як проектувальники модерну зламу ХІХ-ХХ ст. примудрялися впаковувати простір в свої будинки. Так, "замок", у порівнянні зі своїми ровісниками, споруда велика, проте менша за…

Читати далі...
Любов як база інституцій

Любов як база інституцій

Love is what makes you smile when you’re tired. Whoever said that... Самої лише матеріальної мотивації замало. Коли хочеться тільки статків, людина не тримається за місце, легко зривається туди, де вигідніше. Навіть якщо вона чудовий спеціаліст, і осяде вже «з другої спроби» в затишному куточку, міграція призводить до інфляції числа користувачів у одній ресурсній системі, тоді як інша занепадатиме, повертаючись до природної рівноваги. Магнетизм великих міст і цивілізованих країн – річ природня. Життя одне, тож не всі хочуть витрачати його на угноювання…

Читати далі...

Genius Loci. З чого починається любов?

[caption id="" align="alignleft" width="250"] Архітектура Львова. Час та стилі - автор Ю.О. Бірюльов[/caption] У книзі «Архітектура Львова. Час та стилі» мені трапилася фотографія з дня святкування 750-річчя міста. Там люди вистроїли собою велику цифру 750, котру закарбували на плівку з даху будинку поруч. Потім я побачив старовинні гравюри з неодмінним левом та святими круг міста. Подумалося мені: а як ті репродукції могла б сприйняти дитина? В кожного з нас, думаю, знайдеться декілька дитячих спогадів про якісь картини чи картинки, що якось зачепили струни душі, лишилися всередині. А ось моя майбутня дитина загляне у велику батьківську книжку і вподобає собі того лева, тих святих, ту цифру з людей, ті «гарні будиночки», що насправді є величезні собори та палаци. Вони складуть її скарбничку простих речей без особливого сенсу, котрі, втім, є самі по собі сенс, краса як вона є, розсипана з предметного джерела відблисками по книжках.   Була колись пісенька «С чего начинается Родина?» А мені от цікаво стало: з чого починається любов? Не кохання до людини, а любов… до життя? Нас приводять у цей світ без питання, і на нас чекає тут не така вже й легка доля, але, одного разу народившись, ми не хочемо одразу йти. Спочатку – бо живемо інстинктом самозбереження і просто не уявляємо, як це – взяти та піти. А потім – бо все-таки любимо життя, наскільки важким воно не було. Від початку збираємо різноманітні дрібнички, що потроху складають цілі гори вподобань. Дитячі вподобання прості по формі: кольорові скельця, гарні картинки, смачні цукерки, м’ячики-ляльки, квіточки, тваринки. Але по суті для дитини за кожним предметом стоїть величезна загадка життя, таємниця, поставлена перед маленькою свідомістю вперше, - змушує тремтіти. Чиста сторінка, дитина відкрита до голосу світу, разом з усіма рефлексами та інстинктами дитина отримує видову жагу пізнання. За іронією долі, саме в час дозрівання душі та тіла, в час дорослішання, котрий якнайкраще підходить до активного пізнання таємниць Усесвіту, ми починаємо думати, що про все вже дізналися, дозволяємо зламати себе буденності, підкорюємося одному рефлексу з-поміж багатьох – виживанню. Звісно, за таких умов тільки й лишається плакати за втраченим раєм дитинства, бо зрештою ми програли в грі життя, вмерли значно раніше за час. Тому я не люблю задушевних розмов про дитинство (хоча й люблю копирсатися в спогадах) вони пахнуть завчасним кінцем життя. Виходить, ми не встигаємо навіть початися.

Читати далі...

Genius Loci. Тривимірна історія (відео)

[caption id="attachment_1053" align="alignright" width="300"] Софія на заході Сонця.[/caption] Музеї з точки зору непосвячених зберігають у собі не стільки експонати, скільки ідеї – холодні й байдужі. Самодостатні. Ба навіть не ідеї, а сам лише пафос, незрозумілий пафос відчуженого минулого. Проте той, хто має ключ розуміння історії, знає, що це не просто предмети старовини, які коштують стільки-то. Він знає, чому вони настільки дорогі. Бо це насправді компакт-диски з епопеями не гіршими за всі сім книг про Гарі Поттера. Уламки і статуї, вази і картини оповідають історії цілих поколінь, цілих цивілізацій, і всі вони були складені з доль справжніх людей. Всі вони були живі, вони любили, ненавиділи, захоплювалися чимось, шукали сенс життя або просаджували його в забутті. Кожна подія минулого знаходить відгук сьогодні. Прямо, можливо, це не помітно, але коли вчитатися, то можна зрозуміти, яким чином Древній Єгипет пов’язаний з сучасними християнськими конфесіями, скільки давньогрецького розсіяно в наших уявленнях і навіть у розумових засобах, якими ми користуємося кожного дня. Люди можуть бути дуже різними, вони створюють несхожі культури, часом, навіть поняття «доброго» та «поганого» у них протилежні, але ніхто не залишається островом, як казав Джон Донн. Всі є частиною однієї планети, тому кожна історія має свою вагу та свою цікавість. Музеї не є саркофагами з тліном, вони зберігають життя записаним на предметах, на його продуктах. Саму Землю можна уявити жорстким диском всього живого, опорою для всесвітньої, біосферної пам’яті.

Читати далі...

Принцип локальності ч.ІІ

[caption id="attachment_876" align="alignleft" width="200" caption="На цім стою. Мислимо локально!"][/caption] Отже, мислимо локально! Людство протягом століть обходилося без централізованих господарчих систем. Згадаймо феодальний устрій – сеньйор жив за рахунок селян, оскільки господарство ще було натуральним. Ринок, у принципі, теж походить з нього, тому локальні господарства цілком можуть жити у більшій чи меншій автономності від великих централізованих систем. Якщо розподілити енерговитрати та господарчі спроможності за районами одного регіону, можна вивести принцип – як розподіляти ті самі вітряки і полотна сонячних батарей відносно споживачів. Приватний сектор у місті, фактично, - те саме село, тільки з меншими земельними наділами. В ньому можуть існувати ті самі способи господарства, що й у селах. І якщо розподілити господарство за локальними потребами, нам більше не загрожуватиме дегуманізація масового виробництва, коли домінує посередність.

Читати далі...

Принцип локальності ч.І

[caption id="attachment_868" align="alignleft" width="300" caption="Каталанський національний рух. Втілення прагнення до локальності"][/caption] У світі дуже легко спостерігаються два процеси – централізації та локалізації. Всім відомо, що з одного боку гримить глобалізація, проте на противагу їй рушить націоналізація. Хоча вона, мабуть, набагато менше освітлюється в ЗМІ. Але шістдесятники минулого століття, та й узагалі, національно-визвольна боротьба, як у Каталонії або Україні, свідчать, що не все так просто в Датському королівстві, як нам малюють. Але такі самі рухи є і всередині країн. Згадаймо, що суспільство є системою, складеною з різноманітних підсистем, отже далі я так і казатиму для зручності – системи. Яка ж картина сьогодні в Україні?

Читати далі...

Genius Loci ч.4

IV. НОСТАЛЬГІЯ Ще один доказ на користь зв’язку з місцем – Ностальгія. Скільки митців-вигнанців та й просто вимушених емігрантів страждало на чужині… Важко та й не дуже потрібно зараз судити – хто чому й навіщо їхав геть, справа в тому, що вони неодмінно не могли просто так взяти й покинути Батьківщину. Мова не йде про холодних людей без почуттів, або відірваних від коренів. Мова йде про тих живих, хто склав своїм життям золотий фонд народної історії.

Читати далі...

Genius Loci ч.3

ІІІ. ХРОНІСТ Здавалося б – яка заслуга хроніста? Він уявляється таким собі переписчиком подій, мов із однієї книжки в іншу. Але ні. Перша заслуга хроніста полягає в тому, що він розбирається в тугому клубку подій. Сучасність не так-то просто розкладається на стрункі вектори чиїхось прагнень, вчинків, або навіть природних явищ. Тільки аналітик здатен правильно розставити акценти й крапки над «і». А ось аналітичні здібності – вже чеснота. Друга заслуга хроніста полягає в тому, що він сам може впливати на предмет своєї праці – реальність.

Читати далі...

Genius Loci ч.2

ІІ. ЛАНДШАФТ [caption id="attachment_511" align="alignleft" width="300" caption="Урбанавтика дозволила відкрити безліч нового в маленькому, здавалося б, Маріуполі. Мені страшно навіть уявити, скільки непізнаних куточків існує в багатомільйонному Києві та інших містах. Але найдорожчими й найближчими завжди лишатимуться місця запиленої перлини, принишклі вулиці Старого Міста й індустріальні лабіринти по той його бік. Тут, у заростях кальміуського очерету, ми з Другом прокладали свої маршрути в невідоме, а разом із ними креслили нові польоти думок."][/caption] У фільмі Хуліо Медема «Секс і Люсія» я побачив ландшафт: плаский, суворий, оточений морем і сповнений пожухлих пів-пустельних кущів. І та суворість та рівнинність так живо зрезонували в голові, що я зрозумів – хоча я й полюбляю гори та ліси, але генетичний зв’язок між мною та рідним маріупольським степом і морем, бар’єром між водою і Приазовською височиною – вже занадто глибоко всередині, аби не відчувати цього приємного стискання в грудях, коли зустрічаєш щось схоже на нього. Ландшафт народжує нас разом із Батьками. Ми народжуємося не тільки як частина людства, але й як новий мешканець конкретного місця, ландшафту. Словосполучення «генетичний зв’язок» в даному випадку дуже влучне. Ландшафт накладає на нас свої старі долоні й посвячує в свої таємниці. Чим довше ми живемо, тим більше у нас можливостей дізнатися нове, але треба не втратити смак до пізнання, не дати пилу часів і мерехтінню соціальних ілюзій забруднити наше сприйняття, розірвати зв’язок між нами і дідусем-ландшафтом.

Читати далі...

Genius Loci

І. СЕРЦЕ БУТТЯ

О царь Недоступного Света, Отец моего Бытия Иннокентий Анненский

Взагалі-то, ці два рядка безбожно вирвані мною з контексту віршів «тихого поета». Але саме друга частина звертання уособила ще одне почуття явища, зазначеного в назві поста, – Генія Місця. Отець мого Буття… Так само там могла би бути й Мати, але краще за все сказати: «Серце мого Буття»…

Читати далі...

На своєму місці…

Чим довше живеш, тим глибше осягаєш значення патріотизму і любові до землі для людини. Можливо, це прозвучить банально, але «без Батьківщини немає Людини». Розберемося в цій фразі. Питання патріотизму по суті є питанням місця. Людський організм не є автономним відносно останнього світу, він тісно пов’язаний із Природою: ландшафтом, атмосферою, сонячним промінням. У нерозривній єдності з цим відбувається розбудова етнічних культур. Етнічна культура – це простір первісного визначення людини відносно світу та інших людей. Тобто культура є першим кроком від людини як біологічного виду до людини як індивідуума, твоєї неповторної особистості. Таким чином будується нехитрий ланцюжок: людство – етнос/нація – особистість.

Читати далі...