Два кольори волі

Два кольори волі

Хто звільниться сам – той вільним буде… (с) Леся Українка Християни вірують, що Христос показав спосіб, як досягнути спасіння, затвердивши його своєю жертвою задля спокути гріхів людства. Тобто, тепер уже не треба мудрувати і вишукувати істину деінде, ось вона – у формі готової інструкції презентована в Новому заповіті, треба просто скористатися нею. Особисто я не згоден з цим. На мою думку, в духовній сфері завжди треба мудрувати і шукати істину, хоча б тому, що в кожної живої істоти власна індивідуальна природа, і…

Читати далі...
Герої невидимого фронту

Герої невидимого фронту

Я оточений героїчними людьми. Вони не ризикують життям на передовій, як це роблять воїни, однак вони ціле своє життя присвятили будуванню та вдосконаленню суспільства. Щодня вони працюють зранку й часто без відбою, приймаючи кожен виклик, що не втомлюється кидати їм в обличчя машина історії. Про них не торочать на центральному телебаченні, їхніх імен нема на устах кожного, на відміну від політиків, однак внесок їх у майбутнє України має вагу, на відміну від усієї маси слів та обіцянок, що ми чули і чуємо…

Читати далі...
Переходь на темний бік – маєм вареники!

Переходь на темний бік – маєм вареники!

Зрозумів, чого досі не вистачає українській культурі – (трохи) пітьми. Що вкрала в нас шароварщина – так це тінь, без якої культура втратила об’єм і повноту. Кволі спроби ентузіастів дослідити містику, сексуальну культуру та іншу українську чортівню лишилися непоміченими «широким загалом». Тіні модерної української душі розстріляні разом із відродженням, і тепер нам у спадок дістався лише новітній героїчний епос шістдесятництва, доповнений майданною міфологією. Все це робить нас до болю світлими, пласкими, одномірними, випатрано правильними і пафосними. Де наш кишковик, де наші геніталії,…

Читати далі...
Равлики, а не спринтери

Равлики, а не спринтери

Нє, народ, вибачте, але замучило. Ну от чого ви хочете від Києва, від Маріуполя? Чого ви взагалі очікуєте від України? У нас що – прокотилася потужна хвиля просвітництва, людям хіба задано культурний, політичний і юридичний напрямки? Навчено їх жити в умовах капіталістичного світогляду? Хіба сталися критичні зміни в усьому суспільстві? Хіба зсунуто з місця брилу патерналізму в іще такій феодальній душі, малопридатній до істинної свободи, яка по суті є правом творчості, а не правом ліні? Люди валять ідолів і ставлять нових, вони…

Читати далі...
Любов як база інституцій

Любов як база інституцій

Love is what makes you smile when you’re tired. Whoever said that... Самої лише матеріальної мотивації замало. Коли хочеться тільки статків, людина не тримається за місце, легко зривається туди, де вигідніше. Навіть якщо вона чудовий спеціаліст, і осяде вже «з другої спроби» в затишному куточку, міграція призводить до інфляції числа користувачів у одній ресурсній системі, тоді як інша занепадатиме, повертаючись до природної рівноваги. Магнетизм великих міст і цивілізованих країн – річ природня. Життя одне, тож не всі хочуть витрачати його на угноювання…

Читати далі...
На майдані біля хати еволюція іде

На майдані біля хати еволюція іде

Оскільки всі згадують річницю Майдану, хотілося би підняти старий (і трошки актуалізований) пост про революцію буднів, чиє полум'я треба підтримувати щоденно, аби не зупинився поступ, аби не зупинився розвиток, і врешті наше суспільство і людство в цілому перетворилося на дещо значно гарніше, ніж є сьогодні... Будуємо нові відносини в старому житловому просторі «Теорія розбитих вікон» Вілсона і Келлінга засвідчує факт: цінності слабнуть у соціумі. Елінор Остром засвідчила, що збільшення групи набувачів благ від спільного ресурсу призводить до зростання вірогідності «опортуністичної поведінки», тобто…

Читати далі...
Чи є життя після виборів?

Чи є життя після виборів?

Я з подивом виявив, що багато хто покладав на ці вибори великі надії. Стільки емоцій вирує довкола результатів… Вимушений сказати: «Дарма». З двох причин: Незважаючи на позірні політичні зміни в країні, суть українського суспільства не змінилася. Попри видиму революційність Майдану, він, на жаль, не змінив мислення українців у масі їх. Можливо, він заронив імпульс до пошуку, але не надав способів зміни життя на краще, саме тут і зараз, на місцях. Хоча людські життя були принесені в жертву протесту, ми так і не…

Читати далі...
Нова Вавилонська вежа. De profundis

Нова Вавилонська вежа. De profundis

«Брюхо є причиною, з якої людині не так вже й легко вважати себе Богом» Ф. Ніцше Однією з основних цілей соціальної культури є збудити в людині інтерес до життя. Коли є інтерес – є творчість і розвиток. Поки люди вбачають життя через призму виключно матеріальних та фізичних переживань, прив’язані до слабини свого тіла – воно буде для них тягарем, котрий вони примушені тягти виключно через острах смерті. З таких позицій людина почувається чужою світу та суспільству, розглядає їх як ворожі об’єкти, котрі…

Читати далі...

Бережи свою корову ІІ

Скеровані варварською жагою наживи, пасічники часто вигрібають з вулика більшу частину меду, і тим самим прирікають бджіл на штучне годування, від чого згодом і здоров’я бджіл, і якість меду падає. Свідомі цінності свого ресурсу, розумні пасічники кажуть – неможна забирати в бджоли більше за 30% зробленого нею меду. Тоді й сім’ї будуть сильніші, й мед лишатиметься медом. Отже, висновок простий: для розвитку економіки треба не тільки дати громадянину вудку, але й не відбирати 80% спійманої рибки. Тоді потім не треба буде годувати…

Читати далі...
Культура та матчастина
Автор: Ніл Хасевич

Культура та матчастина

Автор малюнку: Ніл Хасевич Звідтоді, як Україна стала Україною, її життя – це мрія про волю. За свободу чинити свою волю українці борються з часів козаччини. І борються досі. Виборовши Незалежність – ми ще не вибороли свободу, бо лишилися невільні всередині, скуті ланцюгами радянського світогляду, світогляду майже монархічного в своїй централізованості, а може навіть і гіршого за те, бо ж тепер нам ампутували сам той орган, що прагне свободи, волі, самостійності. Лишилася тільки пам’ять про ці слова, але значення їх майже повністю…

Читати далі...
Революція надворі. Будуємо нові відносини в старому житловому просторі

Революція надворі. Будуємо нові відносини в старому житловому просторі

«Теорія розбитих вікон» Вілсона і Келлінга засвідчує факт: цінності слабнуть у соціумі. Елінор Остром засвідчила, що збільшення групи набувачів благ від спільного ресурсу призводить до зростання вірогідності «опортуністичної поведінки», тобто любові до халяви і дармівщини. Одним словом, коли людей стає багато, і жити стає легко – варто з’явитися десь хоч невеличкій дірочці, щоб далі вона перетворилася на кризову діру. Одна кинута на узбіччя обгортка згодом стане купою сміття, за одним розбитим вікном розіб’ється сусіднє, а потім на стінах з’являться нецензурні написи. Навіть…

Читати далі...
Перезавантаження символу

Перезавантаження символу

Чим стала Україна і жовто-блакитний стяг для тих, кому вони досі були чужими або незнайомими, хто не успадкував їх від предків? Тому, хто за роки пострадянського безладу примудрився взяти своє життя в свої руки, кому пощастило відкрити для себе принади свободи, хто, по суті, став справжнім підприємцем, тобто виробником цінностей – для того Україна стала символом щасливої змоги працювати і збирати плоди своєї праці, а прапор – кольором надії на справедливіше майбутнє. Україна як міф (образ) зібрала до себе готових узяти відповідальність…

Читати далі...
Школа співжиття.  Як ОСББ можуть допомогти країні?

Школа співжиття. Як ОСББ можуть допомогти країні?

Яким чином ОСББ може допомогти країні? Справа в тому, що йдеться не просто про ОСББ. Йдеться, перш за все, про вміння уживатися одне з одним і «не штовхатися». Наскільки взагалі можливо «не штовхатися» - питання спірне, однак без прагнення розлінувати поле соціальної гри і підтримувати на ньому порядок – неможлива успішна гра для жодного з учасників. Уся суть виграшу на полі свавілля полягатиме у довшому чи коротшому терміні сидіння одного на голові в іншого, аж поки його скине в багнюку спритніший і…

Читати далі...
Мутуалізм і люди.

Мутуалізм і люди.

Scratch my back and I’ll scratch yours. Англійська мудрість Є таке цікаве явище в Природі, назване біологами «мутуалізм» - різновид симбіозу, коли обидва види отримують взаємну вигоду від співіснування. Приклади відомі з дитинства: крокодили, потребуючі чистки зубів, і колібрі, котрі їдять під час «чищення»; комахи, що користуються пилком квітів для харчування, запилюючи їх під час збору; рак-самітник, що носить на собі актинію заради захисту і тим допомагає їй харчуватися; а також більш тісні взаємини між кисломолочними бактеріями у нас в кишковику і…

Читати далі...

Про користь інструкцій.

Ви скажете: «Блін, знову він шарманку крутить!» Таки кручу, визнаю. «На цім стою, не можу інакше». За сьогоднішніх умов розвиток вміння домовлятися і дотримуватися домовленостей стає тільки актуальнішим. Біда наша в тому, що гарно вміємо самоорганізовуватися за екстремальних умов, однак у мирні часи днем з вогнем не зшукаєш бажаючих приєднатися до соціальних ініціатив. Так, я перебільшую, за останні роки в Україні, на щастя, розвинувся певний рівень свідомості, зміцнів екологічний рух, активізувалися окремі територіальні громади, почали утворюватися ОСББ. Сякий-такий пішов діалог. Звісно, попри всі казуси економіки та політики. Та що поробиш, все одразу буває тільки в мишоловках, а соціальний процес вимагає більше часу.   [caption id="" align="alignright" width="404"] Людина, на відміну органів, може виконувати непритаманні собі функції...[/caption] Кожній розумній людині відома «користь інструкцій», а точніше – правил гри. Суспільство схоже на організм, але більше воно все-таки гра, бо людина, на відміну від органів, може виконувати непритаманні собі функції, тобто вже має варіанти вибору. Так от, уявіть собі футбол без правил. То буде вже не футбол, а бійка з м’ячем. Виграє її не той, хто спритніше керує м’ячем, а той, хто може вхопити його (руками, так же зручніше!), розштовхати всіх останніх і покласти м’яч у ворота. Не факт, що це коли-небудь станеться, бо сильних і хитрих багато, поле швидше стане червоно-бурим від крові, а потім гра зупиниться, бо не лишиться гравців. Хто виживе останній – не матиме вже сил насолодитись своєю пірровою перемогою. Таке наше суспільство зсередини.

Читати далі...

Міркування щодо пари місць із «Керування спільним» Е. Остром

Індивідуально раціональні стратегії призводять до колективних ірраціональних результатів. - Гаррет Хардін
 
...окрім випадків, коли індивідуумів достатньо мало, або коли існує примус або інші способи змусити індивідуумів діяти у спільних інтересах, раціональна, корислива людина не буде діяти задля реалізації спільних чи групових інтересів. – Мансур Олсон
 
Всі користувачі спільного ресурсу фізично взаємозалежні між собою […] Коли присвоювачі діють щодо обмеженого спільного ресурсу незалежно, то вони отримують менший загальний чистий прибуток, ніж могли б отримати, скоординувавши свої стратегії. І це в кращому разі; у гіршому – вони можуть взагалі зруйнувати свій спільний ресурс. І так триватиме, доки вони залишатимуться неорганізованими. - Елінор Остром.
  Тобто, коли людей в гурті мало – всім чітко видно, що від внеску кожного виграють усі. Коли людей стає забагато – з’являються ті, кому хочеться непомітно нажитися на зусиллях інших. Це можливо, тому що джерело добробуту (ресурсна система) все одно насичується внесками і все одно дає блага всім користувачам, але кількість їх дозволяє окремим користувачам тишком-нишком провертати махінації – брати добро без віддачі. Не зовсім те саме, що красти, однак дуже близько до того, оскільки всі останні користувачі опиняються в програші, а згодом і джерело добробуту потрапляє під загрозу знищення, бо з нього беруть більше, ніж віддають. Однак через те, що знищення ресурсу «відкладене в часі» через його обсяг, одразу негативний вплив «заповзятливих» користувачів може і не бути помітним. Потроху ресурс марніє, а всі чесні користувачі розчаровуються та припиняють інвестувати сили в  його підтримку. Виникає щось на зразок «галопуючої інфляції», і джерело добробуту, зрештою, пересихає. В програші залишаються всі користувачі, в тому числі й ті «заповзятливі».

Читати далі...
Ідеш до Європи? – Візьми з собою вудку!

Ідеш до Європи? – Візьми з собою вудку!

Ми неминуче повинні пройти етап від бунту маси до бунту маси проти себе самої. По інерції з усього свого історичного минулого, аж від розсмоктування Січі та утвердження Івана IV Грізного царем у Москві, СНД волоче важку долю імперської ментальності, коли найвищі з можливих цілі раба є а) мати власних рабів; б) вимагати хліба та видовищ. У тій чи іншій мірі навіть сучасний активізм іще піддається інтенціям упокореного, підсвідомо відчуваючи себе безправним, і тому його поглинає ressentiment. Це аж ніяк не звинувачення, лише сумна констатація сумного факту, адже звинувачувати когось у чомусь можна було б, якби він знав альтернативу наявному. Ми не знаємо альтернативи. Максимум, що ми наразі можемо – це дивитися на Європу і дивуватися її високій культурі, попутно нарікаючи, мовляв, от свого часу Русь задавала тон, а тепер колись немита Європа вибилася в законодавці.   У будь-якій завеликій спільноті люди стають масою, однак Європа сильна тим, що там утворився культурний простір, просочений тою мірою егоїзму, яка вимагає кожний з класів невідступно тягти на себе ковдру. Пролетарій у Франції такий самий пролетарій по суті, однак із тією відмінністю, що він бачить у роботодавці не царя (народного директора), а опонента, що (припустимо) затис його кревні, і вважає, що треба ті кревні витрясти. Це здорове ставлення людини, котра не пройшла крізь соціалістичне прокрустове ложе, де верхи суспільства ототожнилися з низами, і тим самим остаточно збили з пантелику і без того розгублений народ. Опозиційність класів на Заході дозволяє реально відстоювати свої права, задекларована колись у нас «рівність» класів досі примушує робочого ставитися до роботодавця і чиновників як до привілейованих людей, що їм видніше, як тобі краще жити. Змішаність класів надавала начальникам виключне право наказувати, бо влада ж належить народу, а значить начальник народний, і його голос є голос народу. Опозиційність класів, що рівно тягнуть на себе ковдру, змушує домовлятися, змішаним класам незрозуміло, про що взагалі домовлятися. На такому благодатному полі, щедро угноєному терором та словесною чехардою ідеології, дуже легко узурпувати владу. Що й було зроблено. На місце народного директора прийшов капіталіст, а робочо-селянська маса на той час була вже занадто затюкана та заплутана, аби опиратися. Фактично, тільки зараз, крок за кроком, повільно та болісно ми починаємо виповзати з незмінно централізованого протягом століть соціально-політичного ладу. Наш час – справдешні «досвітні вогні», про які писали класики. Важко сказати, як довго нам доведеться розгрібати історичні завали. До того ж, розгрібати їх у першу чергу в самих собі, бо, попри всю високу думку про себе і свої прагнення, ми недалеко відійшли від психології узалежненої та упослідженої людини.

Читати далі...

Стоп смог! – історія

[caption id="attachment_1422" align="alignright" width="120"] Стоп,смог! - емблема[/caption] Отже, почалося все зі смогу. Можна ігнорувати забруднення води – не так видно, не так чути – але коли перекриває дихання, вже надто не проігноруєш. Тому маси народні почали ворушитися. Для Маріуполя це є неабияке досягнення, тому що має місце як економічна, так і психологічна прив’язка до металургії, звично стало терпіти нібито «необхідне зло», за яке дають зарплатню. Розмови про екологію досі велися радше на кухонному рівні, у фоновому режимі: посварили, поплакали й годі. Звісно, була ще купка ентузіастів, що, як завжди, «прагнула змін», але хто коли слухає ентузіастів. Екологічний рух існував більше у формі інформаційної боротьби на газетних шпальтах та в інтернеті. Але «для всього свій час, і година своя кожній справі під небом». Перша яскрава подія в новітній історії маріупольського екологічного руху – боротьба проти побудування електросталеплавильного заводу в 2010 році. Тоді активісти ММГО «Цивільне об’єднання Совість», очоленого Елеонорою Гайворонською, змогли запобігти ще одному удару по маріупольській екосистемі. Хоча сама по собі електросталеплавильна металургія набагато екологічніша за традиційні методи, ще один завод у місті й без того ними переобтяженому – був би останньою краплею. [youtube https://www.youtube.com/watch?v=ctOLN9Ryrsg?list=PLN1i0NRbQrOxpJH37DZ56Zi_HMdNfce5K] [youtube https://www.youtube.com/watch?v=gY5X7-cCaEo] Зоною екологічного лиха Маріуполь нібито міркують оголосити тільки зараз, але на перше місце в рейтингу брудних міст України він потрапив давно. Час тільки сприяв погіршенню ситуації. Хоча офіційна статистика свідчить про те, що у 2011 році загальна сума викидів не перевищила норми та лишалася в рази меншою за горезвісний 87-ий рік, у дійсності маріупольці відчули зовсім інше. Із серпня 2011 року мало не щодня центр міста (Жовтневий і Приморській райони) був огорнутий смогом з боку «Азовсталі», до того ж у неабиякій концентрації. Зі зміною вітру накривало Іллічівський та Орджонікідзевський райони. Якщо раніше смог являв собою неприємний запах, то тепер від нього з’являється металевий присмак у роті, подразнюються дихальні шляхи. Уявіть подібне ледь не кожного дня: неможна відкривати вікна, виходити на вулицю без респіратора. Спочатку ідея постійного носіння захисних засобів викликала усмішку, але сувора дійсність переконала, що це не просто вияв незадоволення, а банальна необхідність, інакше в організм трапляє неймовірна кількість канцерогенів і просто отруйних речовин. Повідомлення від гідрометцентру про надзвичайну ситуацію зазвичай з’являлися уже в самий розпал цієї самої НС. У широкий вжиток стійко увійшла абревіатура НМУ (несприятливі метеорологічні умови), на них списували всі негаразди. Як потім з’ясувалося, погода тут ні до чого, а термін НМУ включає до себе умови, створені самими підприємствами-забруднювачами. З початку 2012 року на липень було зафіксовано 160 днів із НМУ, тобто 160 днів треба було сидіти вдома чи взагалі тікати з міста. На сьогодні таких днів нараховано 198. Більша частина року вже минула під покровом сірувато-білого отруйного туману. [youtube https://www.youtube.com/watch?v=6Z-O89hHAcE]

Читати далі...

Нотатки про самоорганізацію

Прості правила співіснування Є така особлива приреченість у житті – бути серед людей. Вона надихає на подвижництво, мабуть, навіть більше, ніж філантропія. Давайте подивимося в вічі правді – нам з вами одне від одного нікуди не дітися. Тікати можна довго й далеко, стіни можна зводити високі й товсті, але зрештою суспільство нас усе одно наздожене і викриє. Так чи інакше, але доведеться нам одне з одним якось уживатися, притиратися характерами, з’ясовувати стосунки і таке інше. То чому б не уникнути зайвої праці та не вирішити ці питання між собою одразу? Сьогодні ми опинилися в ситуації, коли чекати на справедливість від держави чи ще когось нема жодного сенсу. Вже ніхто не зробить нам гарного життя, крім нас самих. Герої тільки тішать нас із екранів, але навіть вони не можуть допомогти налагодити щоденне існування. Кожний з нас окремо мало що може проти налагодженої машини чи то насильства, чи то бюрократії та зловживань повноваженнями. Бо в такій ситуації один завжди виступатиме проти армії. Якщо він бажає перемоги, то йому не лишається жодного іншого вибору, крім як збирати власну армію. Але перед тим необхідно зрозуміти таку просту річ – будь-яка дія починається з голови, а отже саме в голові треба спочатку наводити лад. Тільки тоді будь-яка система почне працювати. Культура – це бачення оптимального способу існування собі та співіснування з іншими. Вона не є раз і назавжди з’ясованою істиною, інакше не було б сьогодні нескінченних політичних та національних суперечок, але я намагаюся в своїх твердженнях відштовхуватися від позиції раціональності та реалій у пошуку рішення проблеми. Тобто, якомога більше спиратися на практику, в тому числі на власний досвід та досвід, пізнаний від інших людей та з текстових джерел. Для початку декілька простих правил співіснування, з якими може погодитися будь-яка поміркована людина:  

Читати далі...

Між “фашистами” та “окупантами”. Шкідливі стереотипи українців

- Ти, загалом, людина серйозна, тільки от серйозність твоя спрямована на те, що тебе займає, а не на варте уваги. Ти занадто зайнятий собою. У цьому вся біда. Звідси ж твоя страшна втома. - Але що можна ще робити, доне Хуан? - Треба шукати і бачити дива, котрих повно круг тебе. Ти помреш від утоми, не цікавлячись нічим, крім самого себе; саме від цієї втоми ти глухий і сліпий до всього останнього. Карлос Кастанеда Трапляються в мережі такі картинки: І такі: Стереотипам…

Читати далі...