Від сучасності до сучасності. Галина Севрук
Місто на семи горбах (готель "Турист", м.Київ)

Від сучасності до сучасності. Галина Севрук

[caption id="attachment_1507" align="alignright" width="214"] Плач Ярославни[/caption] Історія має два сенси. По-перше, вона існує, щоб не доводилося повторювати помилок і можна було розвиватися. Другий сенс – можна сказати, художній. Історія мистецтва вміщує в собі всі почуття попередніх епох, виражені в мистецтві. Коли ми шукаємо психологічної підзарядки або ж просто прагнемо зануритися в естетичну насолоду – до наших послуг стають музеї, альбоми репродукцій, монографії та біографії, присвячені великим. Пам’ятати – не тільки корисно, але й приємно. Тому образливо стає, що ми втрачаємо настільки великий шмат насолоди, коли забуваємо плеяду художників з епохи шістдесятництва.   Епоха шістдесятників постає переді мною, неначе величезний та дуже складно переплетений вузол. Доля одного митця там настільки тісно переплетена з долями десятьох, а то й більше людей, що написати тільки про одного просто неможливо. Цей час дуже виразно нагадує про те, що «людина не острів». Сьогодні до послуг публіциста, на щастя, є гіпертекст, тому до кожного імені можна прив’язати як мінімум – статтю з Вікіпедії, а то й певний біографічний матеріал, і таким чином можна хоча б у певній мірі осягнути величезний історичний пласт, щоб зробити з нього невеличкий ескіз, «замальовку з погляду». Поступово, з кожною хвилиною записаної розмови, з кожним «походом» у мережу чи книгу за додатковими даними, складне плетиво починає прояснюватися, вимальовуються візерунки, картина набуває чотиривимірної повноти.  

Читати далі...
«Нічого зайвого». Марія Гончаренко
Марія Гончаренко

«Нічого зайвого». Марія Гончаренко

З поезією пані Марії познайомився на сайті Поетичних майстерень. Якось так було, що серед старшого покоління поетів мені стрічалися здебільшого прихильники традиційних форм та образності, а пані Марія здивувала незвично модерновим віршем. Її поезія тяжіє до японської, проте зовсім не є стилізацією. Перегукується зі Сходом саме афористичною ємкістю, складністю на позір нібито простих образів. Аскетично стримані, мінімалістичні – твори слугують ключем до витончених станів душі. Це медитативна поезія, де слова насправді є тільки натяком до сенсу, що знаходиться «між рядків». Вірш надзвичайно схожий на музичний твір - образи, зіткані з декількох слів, подібні до музичних акордів чи мелодійних послідовностей. Ці сплетіння викликають у нас почуття, ми резонуємо з ними.

Мої вірші мовчазні як я їх треба не слухати а відчувати і тоді з’явиться зміст просторів між словами Марія Гончаренко

Читати далі...

Все починається з голови або як урятувати Україну від загибелі

Апанасенко Геннадій Леонідович, нар. 22 листопада 1935 року. В 1959 році закінчив Військово-морський факультет Воєнно-медичної академії ім.. С.М, Кірова. У 1970 р. закінчив ад’юнктуру при кафедрі фізичного виховання і лікарського контролю тієї ж академії. Кандидатська дисертація (1970) присвячена питанням організації після похідного відпочинку особового складу підводних човнів (режим руху, стан функцій і т.ін.). З 1970 по 1979 рр. служив у ВМА ім. Кірова на кафедрі фізіології підводного плавання і аварійно-рятувльної справи – профільній кафедрі підготовки військово-морських лікарів (начальник – профю Сапов Іван Акімович). Брав участь у автономних походах підводних човнів і надводних кораблів ВМФ. Захистив докторську дисертацію в 1975 р., тема – «Фізичний стан і професійна працездатність підводників». В 1979 році, після звільнення в запас переїхав до Києва, де очолив відділ в НДІ медичних проблем фізичної культури (1979-1980), кафедру лікарського контролю і ЛФК Київського медичного інституту (1980-1990). У 1990 році підготував (за завданням Міністерства охорони здоров’я України) кваліфікаційну характеристику по спеціальності «лікар-валеолог», котра у 1991 році була реалізована у вигляді вступу нової медичної спеціальності «лікар-санолог». У 1992 р. організував при Київському інституті удосконалення лікарів (нині – Київська медична академія післядипломного навчання ім. П.Л. Шупіка) кафедру спортивної медицини і санології, котру очолює досі. З 1996 року – ведучій науково-популярної телепрограми «Планета здоров’я» (телеканал «Інтер») Докладніше - натисніть на фото
Все починається з голови. Ось просте і самозрозуміле твердження, що нам необхідно нарешті зрозуміти. Воно стосується всього людського, в тому числі й такої всім обридлої теми, як здоров’я. Всі звикли, що матеріали про здоров’я завжди відгонять нудливістю, а в останній час ще й щедро приправлені параноїдальним духом «теорії змов». Хотілося б зробити інакше…   Що таке здоров’я? – Це капітал. І як можна капітал розтринькати за два дні, а потім опинитися в калюжі, так і здоров’я можна розтратити замолоду, а потім перетворитися на підперту палицею людинку, як на картинах Далі. Капітал можна також примножувати, і це надає можливість купувати на нього більше. Але спочатку треба зрозуміти, що здоров’я – то не просто відсутність хвороби.   Що для людини є капіталом відносно самого її життя? Сила, здатність робити щось: задовольняти потреби, здобувати насолоди. Фактично – можливість виконувати свої біологічні та соціальні функції. Міра цієї можливості й буде кількісною характеристикою вашого капіталу – здоров’я. До цієї думки нас підводить професор Геннадій Леонідович Апанасенко, лікар-санолог, голова кафедри спортивної медицини і санології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка. Українцям він також відомий як ведучий науково-популярної передачі «Планета здоров’я» на каналі «Інтер». Пан Геннадій вже давно займається вивченням проблеми здоров’я в суспільстві, підходить до неї як з боку вченого-медика, так і з боку соціокультурного, визначаючи, що так чи інакше, але рівень здоров’я напряму залежить від нашого мислення, а не рівня медичного обслуговування. Тобто є цілком собі наукове обґрунтування того, що здоров’я наше також починається з голови. У бесіді з професором я дізнався, як можна легко виміряти рівень здоров’я людини без надзвичайної апаратури та після невеликої підготовки навіть волонтеру, в чому полягає механізм здоров’я на клітинному рівні та за допомогою чого саме можна свій рівень здоров’я підняти.   Г.Л. Апанасенко: Ті зміни в біологічній природі української популяції, які ми знайшли, і яких, окрім нас, більше ніхто не бачить, призводять до вимирання нації. Якщо ми не зробимо потрібне, то до 30-го року нас залишиться близько 25 мільйонів, а далі – ще менше. Найголовніше – це те, що цього всього не бачать люди, які приймають рішення. В їхніх колах закріпилася думка, що у разі, як ми поліпшимо рівень лікувально-діагностичної роботи, лікувальної роботи, то зможемо подовжити час життя пересічного українця. Це суцільна маячня. Існує багато робіт, у тому числі й українських, які свідчать, що соціальний інститут, який ми називаємо  охороною здоров’я, насправді дуже мало впливає на захворюваність і смертність. Найголовнішим фактором є той рівень, на якому живуть люди, в яких умовах вони живуть і якого способу життя дотримуються. Кажучи про спосіб життя, мало хто задумується, що він залежить від способу мислення. Це лежить поза впливом наших керівних структур. А залежить спосіб мислення від духовності людини, від розуміння, для чого ти прийшов у світ і що залишиш після себе. Тому акцент на сомі, тілі, на фізичній складовій життя – невірний, він нічого нам не дасть.  

Читати далі...

Пристрасті за Андрієм

Як завжди виходить, що не той п'є, хто варить, і останнє відео я вивішую із значним запізненням. Можливість ознайомитися з ним була і є на сторінці Проекту "Ноос" на facebook. Отже, Вашій увазі пропоную чергове своє документальне кіно, друге про Андріївський узвіз, перше про його нелегку сучасну долю. З надією на успіх громадської ініціативи щодо його збереження, а також історичного Києва взагалі. У фільмі використані записи творів С. Рахманінова, К. Дебюссі, Л. Яначека і Пахельбеля. Пристрасті за Андрієм from xsimko on Vimeo.

Читати далі...

Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)   [caption id="attachment_1119" align="alignleft" width="226" caption="Катерина Білокур. Привіт урожаю"]Катерина Білокур. Привіт урожаю[/caption] Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Читати далі...

Звуки, що складають Mosaic

Минулого тижня я отримав листа від Юрія Олійника, редактора сайту SvitBandur.com , із запрошенням на концерт ансамблю “Mosaic у Національній спілці композиторів України. Концерт презентував перший запис ансамблю – сюїту «Легенда» авторства засновниці колективу, композиторки Ксенії Руснак.   У складі ансамблю Mosaic талановиті українські виконавці: Людмила Бурлай (флейта), лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Володимир Лозовський (кларнет), відомий далеко за межами України перкусіоніст Орхан Агабейлі. До складу ансамблю входять і самі композитори: Ксенія Руснак (бандура), Золтан Алмаші (віолончель).   До програми виступу також увійшли інші композиції Ксенії та декілька творів віолончеліста ансамблю, Золтана Алмаші, також композитора, автора музично-театральної містерії «Симфонія діалогів», учасник фестивалів «КиївМузикФест», «Форум музики молодих», «Контрасти» та ін.   [caption id="attachment_1105" align="alignleft" width="300" caption="Зліва направо: Ксенія Руснак (бандура), Людмила Бурлай (флейта), Орхан Агабейлі (перкусія), Золтан Алмаші (віолончель)"][/caption]

Читати далі...

День відкритих дверей у Київському метрополітені

[caption id="attachment_1072" align="alignleft" width="300" caption="У майбутньому гілки метро розростуться."][/caption] Метро – не просто засіб пересування. Це – справжній культ. Важко однозначно сказати, чому він так приваблює нас. Але дуже вірогідно, що справа у перехресті. Людей завжди притягує до себе якийсь пограничний стан, відсутність спокою. Шлях, майдан, клуб – місця підвищеної соціальності. Тут відбувається обмін інформацією, «себе показують і на людей дивляться». А коли простір «перехрестя» ще й такий екстравагантний, як справжнісіньке багатокілометрове підземелля, то цінність його підвищується в рази.

Читати далі...

Час DIYати. Мистецька платформа (відео)

Разом із дорослішанням нових поколінь ми вступаємо в епоху славнозвісного DIY (do it yourself – зроби сам). Оскільки життєвий досвід показує людям і молодим зокрема, що ні від кого нічого чекати не доводиться, вони все більше схиляються до простої думки «коли не я, то ніхто». І беруться, зрештою, до роботи: захищають свій життєвий простір, організують свій час конструктивно на противагу деструктивним тенденціям часу.   Штучний світ відмираючої європейської цивілізації при всьому своєму безглузді ще має порох в порохівницях і використовує його переважно…

Читати далі...

Наталя Мазикіна. Одухотворення глини (+відео)

[caption id="attachment_972" align="alignleft" width="300" caption="Наталя Мазикіна: Посуд – це річ, якою користуються щодня під час прийняття їжі, тому він має безпосередній вплив на здоров’я. Я більше за все люблю робити саме такий посуд, який би приносив радість під час обіду, адже це впливає на настрій, а отже й на здоров’я. Щодо форми, то в майстерні я достатньо тренувалася, зараз уже не дуже замислююся над нею, більше думаю про… духовний аспект виробу. =) "][/caption] Коли наполегливо шукаєш – обов’язково знаходиш. А інколи цікаві знайомства починаються витягатися, як та нитка з клубочка. Отак із гончаркою Наталею Мазикіною мене познайомив герой попереднього інтерв’ю Сергій Казьмін. Він розповів, що вона навчилася гончарству під час тривалого перебування в Японії, працює в тамтешньому стилі, а тому цікавість подвоїлася. І от якось на Андріївському узвозі ми зустрілися й познайомилися вже особисто. Наталя дійсно довгий час подорожувала Китаєм і Японією, в Японії навчилася гончарству і побувала на багатьох виставках і ярмарках. Знає китайську і японську мови, випускниця Інституту іноземних мов з дипломною роботою з історії китайських ієрогліфів, людина, з дитинства знайома з мистецтвом.   Гончарство, як відомо, мистецтво космічне. Як деміурги ліпили людей із глини, так і гончар перетворює безформну глину на дивовижні вироби, надзвичайно корисні в побуті. У кожної цивілізації свої підходи до гончарства, залежно від рівня розвитку технічної думки, а також світочуття. Східні цивілізації, на відміну від Західних, зберегли тонке почуття Природи в собі, й це позначилося на підходах до різних мистецтв. Японці піклуються більше про внутрішню поверхню своєї кераміки, а зовнішню залишають максимально природною – с камінчиками (японська глина має в собі такі) та нарочито недбало вкритою поливою. Незвиклому українському оку одразу здається – «неохайно». А вже потім за тим проступає вся тонкість задуму. Японська кераміка з рук майстра виходить легенькою, витонченою, сповненою відношення. Вона дуже відрізняється від ширужиткових керамічних наборів у супермаркетах, зроблених шляхом пресування замість «викручування». Її наявність на кухні вже якось впорядковує простір, змушує посуд та інші предмети вишикуватися відносно таких естетично продуманих сусідів.  

Читати далі...

Шо такоє Мокша?

Шуба нада!?!?(с) Ромич

  [caption id="attachment_912" align="alignleft" width="200" caption="Людяний одяг"][/caption] Вже ні для кого не є секретом, що Земля народжує людську культуру. Етніка – мова спілкування між народом і світом. Вона існує всередині людини – і психіки, і тіла. Тобто, це така річ, без якої людина вже не дуже людина. Тому важливо, аби ця штука залишалась живою. Сьогодні Український Ренесанс круто замішаний на спогляданні історії. Воно з одного боку добре, але з іншого – прив’язка до минулого не дає можливості етніці розвиватися. А вона, як і все в житті, може існувати тільки динамічно. Без динаміки, без «свіжої крові» на парному молоці – етніка перетворюється на мертвий і пильний конгломерат нікому нецікавих книжок і потертих шаровар. Хочеться додати, що «шароварщина» - то ще результат поганого відчуття самої історії, позбавлення її життєвості. Але це вже інша історія, вибачте за каламбур.

Читати далі...

Голос почуто!

Vox populi не лишився непочутим владою. Мабуть тому, що наміри у людей дійсно були «від dei». Продовження скандального будівництва на горі Щекавиця стало під іще більший знак питання. Робоча група КМДА, до складу якої увійшли заступник голови КМДА М.Кучук, голова Комісії з питань культури і туризму КМДА О. Бригинець, а також головний архітектор С. Целовальник та інші чиновники і депутати, - зупинила роботи до подальшого з’ясування обставин. Є вірогідність того, що будівництво буде заборонено, а проти замовників буде порушено кримінальну справу. 20…

Читати далі...

У пошуках громадянського суспільства. Декілька міркувань

[caption id="attachment_826" align="alignleft" width="300" caption="Козаччина - один з найкращих зразків громади"][/caption] Події навколо Щекавиці змушують вкотре задуматися про головну, мабуть, на даний час проблему нашого суспільства – проблему громади. А точніше – її відсутності. За великим розрахунком, українське суспільство сьогодні активно відроджується з пострадянського попелу. У нас є громадські організації, рухи і просто небайдужі люди, котрі своєю працею прокладають шлях до майбутнього. Це добре, так і має бути. Але треба рухатися далі, треба сягати наступного щабля розвитку – створювати громади.

Читати далі...

Більше, ніж просто гора

В чому різниця між національним інтересом і бізнес-інтересом? Нібито – перший інтерес пов’язаний суто з явищем соціально-психологічним, культурним і трохи біологічним – нацією. Другий – нібито – більш нагальний, більш явний і осяжний. Перший інтерес породжений самою історією, другий – днем сьогоднішнім, тимчасовістю і швидкоплинністю. Ми рідко можемо безпосередньо спостерігати досягнення нації на тлі брутальних історичних подій, зате ми чітко бачимо досягнення сьогоднішніх «еліт» у вигляді маєтків, висотних бізнес-центрів тощо. Технологія – досягнення культури, а отже – національного інтересу, зразок технології – досягнення бізнес-інтересу. Нам сьогодні здається, нібито рушійною силою суспільства є саме другий, матеріальний інтерес. Мовляв, раз у підприємців є все, що нині вважається благом, значить на їх боці й «сувора правда життя». Але якщо придивитися, то швидко стане ясно, що замки бізнес-еліт побудовані на піску. Сліпа гонитва за капіталом народжує байдужість до метод, ресурсів, усе починається розглядатися з точки зору вигоди, яку воно може дати, і не більше. Навіть те, що інтелігенти вважають «нематеріальним» вже давно слугує засобом накопичення цілком матеріальних благ. Гонитва за благом народжує споживацтво, яке в пересічних громадян і «еліт» розрізняється за одним лишень масштабом, але не за сутністю. Споживацтво зрештою приводить до варварського грабунку всіх можливих ресурсів, у першу чергу – ресурсів природних. Фіналом ланцюгової реакції є знищення екологічної системи, у якій ми всі живемо.

Читати далі...

Urban X. Форматування міського простору

Високе мистецтво – це круто, але якість повсякденності задає мистецтво вжиткове і вуличне, тому що саме вони формують найближче оточення людей. Буття формує свідомість, тому якщо ми будемо жити в сірих і нудних палітрах залізобетонних лабіринтів, то й самі будемо сірими й нудними… і залізобетонними. Але може і свідомість підлаштувати буття під себе, людина може розфарбувати стіни кольорами веселки, посадити дерево і змайструвати щось цікаве. Таким чином вона оточить себе гарними і розумними предметами, які або просто принесуть задоволення, або ще й нагадають про якісь важливі в житті речі.  

Читати далі...

Спостерігаючи за CANactions 2011

Фестиваль – приємна штука. А от коли фестиваль ще є ефективним у соціальному просторі – то це штука вдвічі приємніша. Архітектурне бюро “Zotov & Co” вкупі з амбіційною архітектурною молоддю України та світу, за підтримки Національної спілки архітекторів України, Архітектурного клубу, ось уже вчетверте провели фестиваль «CANactions», справжню подію в архітектурному світі як Києва, так і України в цілому. Фестиваль молодіжний, бо організатори орієнтуються на майбутнє, яке зростає сьогодні в стінах архітектурних, дизайнерських та містобудівних факультетів. Сам слоган події свідчить за себе: «Архітектурний молодіжний рух у простір сучасної світової архітектури».

Читати далі...

Соціальна культура громадян як ключ до виходу суспільства з кризи. Олександр Костенко

[caption id="attachment_607" align="alignleft" width="120" caption="КОСТЕНКО Олександр Миколайович. авідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної Академії Наук України (з 1999 року) та професор правничого факультету Національного університету “Києво-Могилянська академія” (з 2002 року). Доктор юридичних наук (кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право) з 1995 року, професор з 2000 року. Член-кореспондент Академії правових наук України з 2004 року."][/caption] Чим далі ми рухаємося в часі, тим яснішою стає одна проста істина: всі наші біди походять з людської голови. Іноді навіть з власної голови того, хто ставить таке запитання. Люди довго перекладали відповідальність за погане життя на сусіда, на володаря, на «цю країну», «цей режим», а зрештою на пекельного злого духа, диявола. Але відповідь простіша, треба тільки зазирнути всередину себе. Саме там лежать корені поганої поведінки, поганого ставлення тебе до когось і когось до тебе. Там також лежать корені корупції, зловживання посадою, жадібності, яка породжує нехтування екологією, ухиляння від податків та інші «свинцеві капості руського життя», як сказав колись Максим Горький. Поки саме ці корені ми не виріжемо, корупція та інші неблагополуччя України будуть нищити країну та її мешканців. За допомогою чого ж саме ми можемо зійти з цієї смертельної дороги? Засобів, насправді, багато, хоча жоден із них не обіцяє миттєвого результату. Всі вони об’єднуються під грифом «культура». Сьогодні під цим поняттям громадяни часто бачать самі лишень неефективні, та, як наслідок, безглузді й слабкі, зусилля працівників мистецьких закладів або якісь матеріальні надбання кшталту архітектури чи музейних експонатів. Інколи уявляють етикет (сморкатися в хустку, плювати в плювальницю). Зовсім нецензурні уявлення виникають від слова «інтелігенція», до того ж навіть у самих інтелігентів. Але насправді культура – це процес пошуку та створення гармонії всередині людини та навколо неї. Всі наші намагання дізнатися, як же ж воно краще жити, як стати щасливим, де воно – те омріяне щастя, - і є культурою. Культура є не каміння, що лежить назовні, а те, що виникає всередині від того каміння. Думки, почуття, враження, образи – ось культура. Але як же всі ці речі можуть допомогти від хвороб сучасності? Так само, як від матеріального кулака, що летить в обличчя, рятує нематеріальне знання, як від нього ухилитися та перехопити удар.

Читати далі...

Міжнародники, гідні захоплення. “ДИПКОРПУС”

Приблизно два роки тому я познайомився з Василем Світличним, одним із Секретарів Ліги політологів-міжнародників «ДИПКОРПУС». Тоді ми спілкувалися про долю Маріуполя й роботу маріупольської діаспори в Києві щодо її поліпшення. Виявилося, що існує група людей, яка, поїхавши з рідних місць, не покинула їх, а продовжує трудитися задля розвитку культури там, вдома. До нас їх зусиллями вже привезли кінофестиваль з Андріївського узвозу «Відкрита ніч». Згадана Ліга взагалі є масштабною освітньо-дипломатичною ініціативою, неабияким є її внесок у проведення Дня Європи саме в Маріуполі (та Херсоні). Все це відбулося протягом наступних років, а отже ініціативність не тільки не зникла, але й набрала обертів. Захотілося дізнатися й розповісти Вам, шановні Читачі, про діяльність «ДИПКОРПУСА» докладніше. Тоді я звернувся до Василя після такого довгого мовчання й він радо відгукнувся на прохання розповісти про організацію. Далі слово йому…

Читати далі...

Жива музика. Сергій Казьмін

[caption id="attachment_499" align="alignleft" width="300" caption="Розписана окарина"][/caption] Етнічні інструменти дозволяють проникнути в саму суть музики, розкласти її на складові й відчути кожну частинку окремо. Етнічні інструменти – джерела першозвуків, із яких потім будувалася класична музика. Як сказав один композитор: «Ми не вигадуємо нічого нового, ми тільки обточуємо те, що народ створив до нас». Отже, під час освоєння майстерності класичної композиції – треба дізнаватися - «чим живе етнос навколо». Бетховен спостерігав народну музику, сам Рахманінов сполучав у своєму фоновому оточенні циганські романси і духовну музику. Отже, джерело величі, як завжди, знаходиться в елементарному світі – світі народних сопілок, окарин, трембіт, скрипок, ударних та інших цікавих інструментів.

Читати далі...

Жива музика. Володимир Лазуткін

[caption id="attachment_532" align="alignleft" width="300" caption="Володимир Лазуткін"][/caption] Світ розмовляє з нами. Ми постійно ведемо з ним діалог. Спілкується зі світом тіло, коли відчуває зміну температури, освітлення, запахи речовин, дихає, торкається. Мільйони рецепторів удень і вночі слухають голос навколишнього. Спілкується зі світом і наша психіка, або ж – душа. Ті самі впливи, які відчуває тіло, формують певні комбінації, структури. Так народжується те, що ми звемо «інформація». Пам’ять накопичує впливи, формує образи, на основі образів виникають емоції, зрештою, емоції народжують відповіді світу – творчість.

Читати далі...