Думки проти ночі

Думки проти ночі

Вир дорослого життя відбив звичку гуляти на самоті. Погано. Голові потрібне вентилювання. Можна, звісно, вчергове нашпигуватися інформацією з інтернетів, але певної миті вони теж вичерпуються, і постає важка необхідність зазирати собі в душу і наводити там лад. Тоді береш ноги в руки і чикрижиш із фотіком, уходячи в "динамічну медитацію". Вихоплення картин із реальності допомагає створити потік ефективного мислення, з якого потім вистрибують рибини малих осяянь. Вже дуже багато разів проходив повз Меморіал жертвам Голодомору, є купа фоток його а-ля "30 видів…

Читати далі...
Ода метелику
Ray Hennesy via Unsplash

Ода метелику

Старовинні обкладинки, безумовно, гарні, але мене в них щось завжди бентежило... як, до речі, і в рамах старих картин. Здається, зараз я зрозумів, що саме. Старовинне мистецтво тяжіло до вічності. І якщо сам зміст картини або книги міг бути цілком собі легким і грайливим (барокові "пікантні" сюжети, гумористичні романи етц.), то обкладинка і рама лягали на все це важкою печаткою увічнення. Сучасні обкладинки – легкі, як і слова під ними. Більше нема жодної ілюзії щодо вічності, мистецтво вже не прагне бути кам'яним,…

Читати далі...
Староноворічні дрібнички

Староноворічні дрібнички

Життя (особливо за сучасної епохи) – це постійне споживання інформації. Ми копирсаємося на всесвітньому звалищі відомостей, обираючи повідомлення до вподоби, і так накочуємо велику таку багатошарову кулю – в кого з чого – іноді з багна, а іноді – з коштовностей. В будь-якому разі, це дуже затишна, комфортна і комформна інформація, навіть якщо вона якісна. Щоб не деградувати, доводиться визирати за межі насидженого крісла, адже на звалищі ще стільки всього цікавого! Довгоочікувана відпустка почалася для мене відсутністю інтернету, а разом з ним…

Читати далі...
Проблеми кубофутуризму

Проблеми кубофутуризму

Одна гарна людина спостерегла, що facebook живе «від agenda до agenda», і мало не щотижня в море користувачів падає якась інформаційна каменюка, розбурхуючи хвилі не надто ароматних дискусій. І хоча до певної миті вважав себе імунним до цих «метеоритних дощів», знайшовся триґер і для мене. Для всіх, мабуть, рано чи пізно, знаходиться, вберегтися можна лише виключивши себе з контексту. Але якщо вже втрапив у пастку, варто зробити реакцію на подію максимально адекватною. Здається, з самого понеділка мою стрічку розірвали вибухи про архітектуру…

Читати далі...
Рецепти апофеозу

Рецепти апофеозу

Сила, подібна до моря, у якому тонуть усі негаразди… На мою думку, саме цей ідеал переслідував Ніцше, коли говорив про «силу». Як відомо, він фанатів від античних греків, а у греків є такі поняття, як «атараксія» та «автаркія». Краса рівноваги Автаркія (грец. autárkeia — самовдоволення) — незалежність від усіх речей зовнішнього світу або інших людей. Життєвий ідеал кініків і стоїків. Хрисипп: «Автаркія є стан, який задовольняється необхідним і який здатен приводити життя до належного». Автаркія досягається через роботу над собою. Віддаючись у достатній мірі…

Читати далі...
Гуманітарна дженга. Думка без напрямку

Гуманітарна дженга. Думка без напрямку

Що значить «займатися політикою»? Мабуть, ніхто не скаже, що політика – це засівання цінностей? Швидше це – вправляння у грі на дудочці щуролова. Почухай тим, налякай інших, і отримай профіт. Ось і вся політика. Така політика може існувати лише в готовій суспільній системі, де з’являється змога паразитувати, і з часом «пухлинна маса» паразитичних відносин підміняє собою кров суспільства. Хоча початковий сенс політики якраз і полягає в будуванні політичних систем, тобто політика – це така собі гуманітарна архітектура, де кінцевим завданням є зведення…

Читати далі...

Фонова музика

(інтуїції про музику, метафізику та культурну морфологію) Мене вже давно бентежить роль оточуючого простору. Зазвичай простір розуміють як певну порожнину, місце, де можна рухатися, або місце, яке можна заповнити. Але насправді простір не є порожнеча. Він уже заповнений. Ми беремо шматочок візуального враження і охрещуємо навколишнє порожнім, хоча насправді саме навколишнє є предметом. Люди повзають по дну повітряного океану, недавно трошки навчилися в ньому плавати і навіть вистрибувати в зовнішній світ. Люди не бачать повітря та бурління великої суміші газів навколо. Максимум – дим та хмари (але хмари не сприймаються газом, то вже типу «тіла»). А вони є. Цілий фізичний світ. А ще навколо існує безліч предметів, розташованих певним чином, вони утворюють композиції, які художник потім переносить на полотно, і ми бачимо там ритм та сенс. В просторі постійно щось відбувається: вода біжить по трубах, струм по проводах, на камінні росте мох та лишайник, іржа роз’їдає метали, пластик поволі деградує, вітер поволі розбиває штукатурку, а сонце висушує вчорашні калюжі. Можна сказати, простір сам по собі відбувається. Структура речей змінюється у власному темпоритмі, вони рухаються та вібрують, зовсім легко малим зусиллям фантазії перетворити життя на симфонію. Дуже давно композитори почали полювання на музику простору: ловили мелодії з шуму вітру в листі, гудіння людських зібрань, наслідували пташок і звірів. Перебіг життя сам по собі настільки заворожує людину, що вона прагне продовжити його в мистецтві, тиражувати в творах, а вірніше, перетвореннях простору на музику та картини. Мистецтво створює свого роду "програмну мову", яка фіксує наше розуміння та почування життя у вигляді образів. Дослідивши мистецтво, ми зрозуміємо або, принаймні, зможемо уявити, яким чином відбуваємось і які рішення принесуть у життя більше гармонії, збалансувати самопочування між бажаннями та обставинами. Дослідження мистецтва дуже близько знаходиться від психології, а тому дозволяє складати соціально-психологічні портрети та вносити корективи в них. Але це все звучить страшно утилітарно, наче той вступ до дисертації, де ми маємо виправдати всю подальшу писанину. Дослідження мистецтва витікає із самого його сприйняття, а слугує банально для збільшення приємних відчуттів під час спостереження прекрасного. [youtube https://www.youtube.com/watch?v=hywsdSiNDj8] Описати музику з просторовим джерелом непросто, думка не кориться словам, виникає відчуття, що ти ходиш навколо, проте ніяк не можеш дібрати потрібне слово.

Читати далі...

Щодо етніки

Насправді для прискіпливого інтуїта не так уже й легко насолоджуватися етнікою. Типу, взяв навмання візерунок – і тішишся, взяв навмання музику – і танцюєш. Ні. Коли ти сприймаєш етніку живим процесом, а не музейним експонатом, то й ставишся до неї як до чогось актуального, такого що має свої недоліки та переваги, тобто не таким, що є «за вмовчанням» гарним етц. Через історичні особливості, українська етніка дуже музеїфікована. Особливо фольклорна музика. Вона називається народною, однак при цьому старанно вивчається за збірниками та записами.…

Читати далі...
Від сучасності до сучасності. Галина Севрук
Місто на семи горбах (готель "Турист", м.Київ)

Від сучасності до сучасності. Галина Севрук

[caption id="attachment_1507" align="alignright" width="214"] Плач Ярославни[/caption] Історія має два сенси. По-перше, вона існує, щоб не доводилося повторювати помилок і можна було розвиватися. Другий сенс – можна сказати, художній. Історія мистецтва вміщує в собі всі почуття попередніх епох, виражені в мистецтві. Коли ми шукаємо психологічної підзарядки або ж просто прагнемо зануритися в естетичну насолоду – до наших послуг стають музеї, альбоми репродукцій, монографії та біографії, присвячені великим. Пам’ятати – не тільки корисно, але й приємно. Тому образливо стає, що ми втрачаємо настільки великий шмат насолоди, коли забуваємо плеяду художників з епохи шістдесятництва.   Епоха шістдесятників постає переді мною, неначе величезний та дуже складно переплетений вузол. Доля одного митця там настільки тісно переплетена з долями десятьох, а то й більше людей, що написати тільки про одного просто неможливо. Цей час дуже виразно нагадує про те, що «людина не острів». Сьогодні до послуг публіциста, на щастя, є гіпертекст, тому до кожного імені можна прив’язати як мінімум – статтю з Вікіпедії, а то й певний біографічний матеріал, і таким чином можна хоча б у певній мірі осягнути величезний історичний пласт, щоб зробити з нього невеличкий ескіз, «замальовку з погляду». Поступово, з кожною хвилиною записаної розмови, з кожним «походом» у мережу чи книгу за додатковими даними, складне плетиво починає прояснюватися, вимальовуються візерунки, картина набуває чотиривимірної повноти.  

Читати далі...

Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)   [caption id="attachment_1119" align="alignleft" width="226" caption="Катерина Білокур. Привіт урожаю"]Катерина Білокур. Привіт урожаю[/caption] Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Читати далі...

Обмін душами

[caption id="attachment_178" align="alignright" width="207" caption="Леонардо да Вінчі - Вітрувіанська людина"][/caption] Не можу не дивуватися дивовижній природі мистецтва… Хоча, це те саме, що дивуватися природі світу, тому що мистецтво із ним глибоко пов’язано. Люди зневажливо називають інших тварин нижчими за себе, і як аргумент подають мову як засіб спілкування. Але якщо подивитися глибше, то людська мова – тільки маленька частка широкого спектру засобів спілкування. Люди забувають, що, окрім безпосередньо слів, у спілкуванні працюють міміка, жести, очі, колір шкіри, температура тіла і навіть запах. Тварини використовують усе це у звичайному повсякденному спілкуванні, а в людини здатність враховувати всі ті чинники під час розмови вже вважається неабиякою спостережливістю. Якщо порівняти людину з іншими тваринами з такої точки зору, то вийде, що професор Лайтмен із серіалу «Теорія брехні» - не отримав надможливості, а лише наблизився за рівнем сприйняття до тварин. Скажімо, до кішок і собак. Який удар по людському самолюбству! Проте не варто забувати, що маємо розум і волю, які здатні усунути цей пробіл у житті.

Читати далі...

Роздум про художній інстинкт

Похвалитися великими знаннями в тонкощах образотворчого мистецтва, нажаль, поки що не можу. Але навички в цьому роді мистецтва мені не чужі. Так сталося, що з дитинства займався самонавчанням з малювання. Десь у 15 або 16 років я закинув цю справу, перейшовши на ниву літератури, але наприкінці минулого року декілька розрізнених імпульсів знову стимулювали бажання відродити та розвинути старе вміння. Ну і, звичайно, прокинувся філософ мозку, щоби вивести деякі принципи, віднайдені під час творчого процесу.

Читати далі...

ТІНЬ ГЕНІЯ (етюд, allegro agitato)

Світ не перестає дивувати вишуканими контрадикціями. Ім’я генія апріорі повинно вважатися чимось кращим, але навіть воно здатне стати тягарем, якщо воно осяяне любов’ю мас. Маса робить генія важким тілом, що накриває собою всіх митців, що прийшли після нього. Геній стає масивним монументом, що тінню вкриває все мистецтво після себе. Маса робить із нього такий монумент, бо маса боїться руху, тому їй потрібне грузило, щоб утриматися на «твердій» землі. От припустимо, Моцарт. Його можна не любити, але заперечувати його геніальність і вклад у…

Читати далі...

Тіло як символ

[caption id="attachment_125" align="alignleft" width="300" caption="Red & Blue"]Red & Blue[/caption] Преамбула Людське тіло – окремий випадок космічного явища. Це канал, через який душа пов’язується із зовнішнім фізичним світом, форма, в якій живе вино нашого єства. За допомогою тіла ми здатні відчувати і творити відчуття. Пізнання тіла є частиною пізнання душі, шляхом до розбудови власної гармонії. Що краще досліджує тіло, що відноситься до нього уважніше, аніж еротичне мистецтво? Ще з давніх-давен людство боготворило речі, що роблять її життя таким цікавим, яскравим, незважаючи на всі незгоди, що наповнюють його. Це були не тільки природні стихії, але й відчуття. Здорові, сильні люди творили богів зору, материнських богинь родючості, батьківських богів плодючості. Статеві органи завжди були в пошані, бо людина ще не перебувала в розриві між формою та змістом, ще не було конфлікту між почуттями та природним єством. Після довгих років моральних забобонів, хворобливого codex veritas, що принизив тіло та тілесне до рівня чогось негідного, люди втратили відчуття тіла як символу, відчуття нерозривності психічного та соматичного. Хвороблива духовність та хворобливий матеріалізм, врешті-решт, так розхитали уявлення людини про тіло та сексуальність, що ми опинилися в хаосі, де еротика межує з порнографією, де мізерні насолоди фізичного контакту ставляться в збиток контакту психічному, де люди постійно плутаються у власних бажаннях. Тому добрий, чесний ню-арт саме зараз має стати чинником, що розставить крапки над «і», заспокоїть бурю в сексуальній склянці. Він має повернути людині здатність сприймати тіло не лише як «просто гарне тіло» чи «сексуальне тіло», а повернути йому статус символу, виразного засобу. З одного боку, це дещо спростить відношення до цього аспекту, з іншого – оздоровить його. Людина не має бути засліплена одним лише статевим потягом до зображеного, бо таким чином вона втрачає концентрацію емоцій, сама себе обкрадає. Коли цей потяг ввійде в резонанс із емоційністю, тоді стане можливим правильне, гармонійне розуміння еротичного.

Читати далі...

Архітектура мистецтва

Дивовижно сполучаються партії різноманітних інструментів у композиції. Існуючи по окремості, вони повністю зливаються в ансамбль, в доповненні одне одного, стають нероздільними, утворюючи цільну рухливу картину звуку. Це можна порівняти лише з архітектурою, де окремі елементи декору та технічних конструкцій неповторно організують простір, утворюють неподільну – індивідуальну – конструкцію, стіну. Це наче рухлива нерухомість. Партії налягають одна на одну, кожний звук займає належне йому місце, все відбувається саме так, як треба.

Читати далі...

Вербальна музика

Вірші – це музика від мови, тому вміння читати вірші схоже на вміння грати на музичному інструменті. Вірш, так само, як і музичний твір, може бути тихим, повільним, плавним, а може мати суцільні стакато, бути насиченим різкими змінами гучності. Розміри віршів перегукуються з музичними розмірами. Акценти в музиці розставляються так само, як наголоси у віршах. У своєму циклі „Сім нот” Леся Українка зробила ремарки, що вказують на характер, плин віршів, використавши музичні терміни andante, staccato, hymn. Це якнайкраще відображує музичну сутність віршів, допомагає краще зрозуміти ту емоційну палітру, що передана через слово.

Читати далі...

Реферативна література

Час людського життя – обмежений. Світ – постійно змінюється. Через ці два фактори людина не може пізнати всього. Доводиться займатися такою собі „духовною економікою” – визначати, як ергономічно розташувати в часі процеси виживання, пізнання та самореалізації. За таких умов підвищується важливість такої функції літератури, як реферативна.

Читати далі...