Від сучасності до сучасності. Галина Севрук
Місто на семи горбах (готель "Турист", м.Київ)

Від сучасності до сучасності. Галина Севрук

[caption id="attachment_1507" align="alignright" width="214"] Плач Ярославни[/caption] Історія має два сенси. По-перше, вона існує, щоб не доводилося повторювати помилок і можна було розвиватися. Другий сенс – можна сказати, художній. Історія мистецтва вміщує в собі всі почуття попередніх епох, виражені в мистецтві. Коли ми шукаємо психологічної підзарядки або ж просто прагнемо зануритися в естетичну насолоду – до наших послуг стають музеї, альбоми репродукцій, монографії та біографії, присвячені великим. Пам’ятати – не тільки корисно, але й приємно. Тому образливо стає, що ми втрачаємо настільки великий шмат насолоди, коли забуваємо плеяду художників з епохи шістдесятництва.   Епоха шістдесятників постає переді мною, неначе величезний та дуже складно переплетений вузол. Доля одного митця там настільки тісно переплетена з долями десятьох, а то й більше людей, що написати тільки про одного просто неможливо. Цей час дуже виразно нагадує про те, що «людина не острів». Сьогодні до послуг публіциста, на щастя, є гіпертекст, тому до кожного імені можна прив’язати як мінімум – статтю з Вікіпедії, а то й певний біографічний матеріал, і таким чином можна хоча б у певній мірі осягнути величезний історичний пласт, щоб зробити з нього невеличкий ескіз, «замальовку з погляду». Поступово, з кожною хвилиною записаної розмови, з кожним «походом» у мережу чи книгу за додатковими даними, складне плетиво починає прояснюватися, вимальовуються візерунки, картина набуває чотиривимірної повноти.  

Читати далі...
«Нічого зайвого». Марія Гончаренко
Марія Гончаренко

«Нічого зайвого». Марія Гончаренко

З поезією пані Марії познайомився на сайті Поетичних майстерень. Якось так було, що серед старшого покоління поетів мені стрічалися здебільшого прихильники традиційних форм та образності, а пані Марія здивувала незвично модерновим віршем. Її поезія тяжіє до японської, проте зовсім не є стилізацією. Перегукується зі Сходом саме афористичною ємкістю, складністю на позір нібито простих образів. Аскетично стримані, мінімалістичні – твори слугують ключем до витончених станів душі. Це медитативна поезія, де слова насправді є тільки натяком до сенсу, що знаходиться «між рядків». Вірш надзвичайно схожий на музичний твір - образи, зіткані з декількох слів, подібні до музичних акордів чи мелодійних послідовностей. Ці сплетіння викликають у нас почуття, ми резонуємо з ними.

Мої вірші мовчазні як я їх треба не слухати а відчувати і тоді з’явиться зміст просторів між словами Марія Гончаренко

Читати далі...

Музики по той бік мейнстріму

Чи-то музику пишуть занадто довго, чи психологія епохи така, що цікаве в звуковому світі доводиться шукати днем з вогнем, до того ж далеко за межами мейнстріму. Я навіть не кажу про світ брутального авангарду, маю на увазі світ музик, що з якихось причин лишаються маловідомими. Це, доречи, не заважає їм бути популярними в мережі. Мабуть, справа в тому, що вони роблять свою музику для себе і не переслідують відомість за рахунок тиражування їхніх облич по всіх усюдах. Справжнє не вимагає широкої аудиторії для доведення своєї справжності.

Читати далі...

Експедиція у відоме. Декілька думок про сталкерський світогляд

[caption id="" align="alignleft" width="368" caption="S.T.A.L.K.E.R. - New year in Chernobyl"][/caption] Для геймерів і просто комп’ютерних гравців уже давно відома серія ігор під назвою S.T.A.L.K.E.R. (студія GSC) Її довго розробляли, довго чекали, і зрештою, сяк-так отримали. Сюжет ігри багато в чому взятий з повісті А. і Б. Стругацьких «Пікнік на узбіччі» («Пикник на обочине»), а також зі знятого за мотивами книжки фільму Андрія Тарковського «Сталкер». Лишень тільки дія перенесена в омріяну багатьма загадкову Чорнобильську Зону відчуження. Так і ближче, і наочніше. Окрім того, легенди про тварин-мутантів і покинуте місто Прип’ять стимулювали всілякі ходи фантазії. В самій грі сюжет був з якихось причин реалізований дуже бідно. Потужна закрутка, розвиток подій, нагнітання обстановки, а потім усе вибухнуло в дещо банальний пшик. Кінцівка настільки прямолінійно розставила крапки над «і», що від захоплення й ентузіазму лишилося розчарування майже гірке. Бо ж я стільки часу витратив на занурення у цей світ, просякнутий дивовижною атмосферою загадковості, а зрештою все отак бездарно закінчилося. Образа. Однак, лазійки для фантазії все ж таки лишилися, і попри заточену під американську аудиторію розв’язку історії, можна було задуматися про природу усіх подій. Як «О-сознание» підімкнулося до «ноосфери», що таке ця «ноосфера» в інтерпретації ігрового універсуму, яким же все ж таки чином втручання у настільки глибокі шари світу вплинуло на утворення аномалій. Тобто, зусиллям волі можна розкрутити загадку Зони заново, вивести її на рівень універсуму Half-Life чи навіть Fall Out.  

Читати далі...

Урбанавтика. Українське монументальне мистецтво в Києві

[caption id="" align="alignleft" width="400" caption="Стадіон "Старт" (вул. Маршала Рибалки 28/4)"][/caption] Я довго не міг зрозуміти радянське монументальне мистецтво. Жила в мені давня образа на штамповані статуї Леніна, котрі в дитинстві посадили в душі відторгнення мистецтва скульптури як такої. Вже в свідомому віці, побачивши якісні альбоми з творіннями античних майстрів, Мікеланджело, Родена – я зрозумів, що в 90-х мене «ошукали» замовні творіння колишньої пропагандистської машини. А скульптура насправді виявилася он яка! Ото з тих пір оселилося в душі підсвідоме заперечення всього пов’язаного з радянщиною. Зірки, серпи-молоти обурювали, майже лютили.   Ситуація поліпшилася з відкриттям світу архітектури. Надивившись на цікаві будинки в Києві, я побачив, що мій рідний Маріуполь зовсім не так ображений, як здавалось раніше. Відкрився модерн і «сталінський ампір», а разом із ним сенси імперської символіки, на яких спекулювали радянські ідеологи. Тоді з-за зірок і молотів вигулькнули роги достатку, снопи колосся, сонце і листя. Для душі, захопленої діонісійством, таке буйство резонансної інформації – хай і використаної за хибним призначенням – на тлі сучасного смислового вакууму стало справжнім бальзамом на душу. Звільнена від імперського трактування, ця краса увійшла в естетичний арсенал цивілізаційного простору.   [caption id="" align="alignright" width="307" caption="пр. Перемоги, 17 - Доісторична (трипільська?) доба"][/caption]

Читати далі...

Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)   [caption id="attachment_1119" align="alignleft" width="226" caption="Катерина Білокур. Привіт урожаю"]Катерина Білокур. Привіт урожаю[/caption] Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Читати далі...

Звуки, що складають Mosaic

Минулого тижня я отримав листа від Юрія Олійника, редактора сайту SvitBandur.com , із запрошенням на концерт ансамблю “Mosaic у Національній спілці композиторів України. Концерт презентував перший запис ансамблю – сюїту «Легенда» авторства засновниці колективу, композиторки Ксенії Руснак.   У складі ансамблю Mosaic талановиті українські виконавці: Людмила Бурлай (флейта), лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Володимир Лозовський (кларнет), відомий далеко за межами України перкусіоніст Орхан Агабейлі. До складу ансамблю входять і самі композитори: Ксенія Руснак (бандура), Золтан Алмаші (віолончель).   До програми виступу також увійшли інші композиції Ксенії та декілька творів віолончеліста ансамблю, Золтана Алмаші, також композитора, автора музично-театральної містерії «Симфонія діалогів», учасник фестивалів «КиївМузикФест», «Форум музики молодих», «Контрасти» та ін.   [caption id="attachment_1105" align="alignleft" width="300" caption="Зліва направо: Ксенія Руснак (бандура), Людмила Бурлай (флейта), Орхан Агабейлі (перкусія), Золтан Алмаші (віолончель)"][/caption]

Читати далі...

Наталя Мазикіна. Одухотворення глини (+відео)

[caption id="attachment_972" align="alignleft" width="300" caption="Наталя Мазикіна: Посуд – це річ, якою користуються щодня під час прийняття їжі, тому він має безпосередній вплив на здоров’я. Я більше за все люблю робити саме такий посуд, який би приносив радість під час обіду, адже це впливає на настрій, а отже й на здоров’я. Щодо форми, то в майстерні я достатньо тренувалася, зараз уже не дуже замислююся над нею, більше думаю про… духовний аспект виробу. =) "][/caption] Коли наполегливо шукаєш – обов’язково знаходиш. А інколи цікаві знайомства починаються витягатися, як та нитка з клубочка. Отак із гончаркою Наталею Мазикіною мене познайомив герой попереднього інтерв’ю Сергій Казьмін. Він розповів, що вона навчилася гончарству під час тривалого перебування в Японії, працює в тамтешньому стилі, а тому цікавість подвоїлася. І от якось на Андріївському узвозі ми зустрілися й познайомилися вже особисто. Наталя дійсно довгий час подорожувала Китаєм і Японією, в Японії навчилася гончарству і побувала на багатьох виставках і ярмарках. Знає китайську і японську мови, випускниця Інституту іноземних мов з дипломною роботою з історії китайських ієрогліфів, людина, з дитинства знайома з мистецтвом.   Гончарство, як відомо, мистецтво космічне. Як деміурги ліпили людей із глини, так і гончар перетворює безформну глину на дивовижні вироби, надзвичайно корисні в побуті. У кожної цивілізації свої підходи до гончарства, залежно від рівня розвитку технічної думки, а також світочуття. Східні цивілізації, на відміну від Західних, зберегли тонке почуття Природи в собі, й це позначилося на підходах до різних мистецтв. Японці піклуються більше про внутрішню поверхню своєї кераміки, а зовнішню залишають максимально природною – с камінчиками (японська глина має в собі такі) та нарочито недбало вкритою поливою. Незвиклому українському оку одразу здається – «неохайно». А вже потім за тим проступає вся тонкість задуму. Японська кераміка з рук майстра виходить легенькою, витонченою, сповненою відношення. Вона дуже відрізняється від ширужиткових керамічних наборів у супермаркетах, зроблених шляхом пресування замість «викручування». Її наявність на кухні вже якось впорядковує простір, змушує посуд та інші предмети вишикуватися відносно таких естетично продуманих сусідів.  

Читати далі...

Шо такоє Мокша?

Шуба нада!?!?(с) Ромич

  [caption id="attachment_912" align="alignleft" width="200" caption="Людяний одяг"][/caption] Вже ні для кого не є секретом, що Земля народжує людську культуру. Етніка – мова спілкування між народом і світом. Вона існує всередині людини – і психіки, і тіла. Тобто, це така річ, без якої людина вже не дуже людина. Тому важливо, аби ця штука залишалась живою. Сьогодні Український Ренесанс круто замішаний на спогляданні історії. Воно з одного боку добре, але з іншого – прив’язка до минулого не дає можливості етніці розвиватися. А вона, як і все в житті, може існувати тільки динамічно. Без динаміки, без «свіжої крові» на парному молоці – етніка перетворюється на мертвий і пильний конгломерат нікому нецікавих книжок і потертих шаровар. Хочеться додати, що «шароварщина» - то ще результат поганого відчуття самої історії, позбавлення її життєвості. Але це вже інша історія, вибачте за каламбур.

Читати далі...

Black Swan. Аронофскі рятує американських акторів

[caption id="attachment_901" align="alignleft" width="202" caption="Black Swan by Darren Aronofsky"][/caption] Даррен Аронофскі – спаситель американського акторства. Сполучені штати, наскільки б великим не був потік поганого кіно звідти, все ж таки мають великий багаж акторського м’ясця. Мабуть, це не уникне слідство імміграційного характеру цієї країни. З мерехтливого натовпу етносів рано чи пізно будуть викристалізовуватися певна еліта, створена з найкращих представників кожної окремої спільноти. От і маємо наразі велику кількість дійсно видатних акторів, яким тільки не пощастило опинитися в наскрізно голлівудському контексті місцевого кінематографа. Але. Викристалізовуються не тільки актори, але й сценаристи й режисери. Тому з часом стали з’являтися фільми, які виразно контрастують з мейнстрімом, але при цьому залишаються поза межами арт-хаусного декадансу, продиктованого – за словами однієї цікавої статті – «каноном меланхолії».

Читати далі...

Жива музика. Сергій Казьмін

[caption id="attachment_499" align="alignleft" width="300" caption="Розписана окарина"][/caption] Етнічні інструменти дозволяють проникнути в саму суть музики, розкласти її на складові й відчути кожну частинку окремо. Етнічні інструменти – джерела першозвуків, із яких потім будувалася класична музика. Як сказав один композитор: «Ми не вигадуємо нічого нового, ми тільки обточуємо те, що народ створив до нас». Отже, під час освоєння майстерності класичної композиції – треба дізнаватися - «чим живе етнос навколо». Бетховен спостерігав народну музику, сам Рахманінов сполучав у своєму фоновому оточенні циганські романси і духовну музику. Отже, джерело величі, як завжди, знаходиться в елементарному світі – світі народних сопілок, окарин, трембіт, скрипок, ударних та інших цікавих інструментів.

Читати далі...

Жива музика. Володимир Лазуткін

[caption id="attachment_532" align="alignleft" width="300" caption="Володимир Лазуткін"][/caption] Світ розмовляє з нами. Ми постійно ведемо з ним діалог. Спілкується зі світом тіло, коли відчуває зміну температури, освітлення, запахи речовин, дихає, торкається. Мільйони рецепторів удень і вночі слухають голос навколишнього. Спілкується зі світом і наша психіка, або ж – душа. Ті самі впливи, які відчуває тіло, формують певні комбінації, структури. Так народжується те, що ми звемо «інформація». Пам’ять накопичує впливи, формує образи, на основі образів виникають емоції, зрештою, емоції народжують відповіді світу – творчість.

Читати далі...

Поетичний кінематограф Андрія Тарковського

[caption id="attachment_366" align="alignleft" width="300" caption="Андрій Арсенович Тарковський"]Андрій Тарковський[/caption] Кіно Андрія Тарковського – потужне поетичне явище. Можна сказати, Тарковський затвердив, що музичність і поетика можуть існувати в будь-якому роді Мистецтва. Завдяки йому фільм можна сприймати не як третинну реальність, а як образну структуру, нелінійний рух, «радіальну фабулу». Не лякайтеся страшних слів, я поясню. =)

Читати далі...

Заповідь: не стань кровопивцем

Перед прочитанням даного матеріалу рекомендую спочатку ознайомитися зі змістом книги О. Забужко «Шевченків міф України». Після прочитання книги Оксани Забужко «Шевченків міф України» сам собою напросився один важливий висновок: держава не може триматися на крові. Будь-який шовінізм, надмірний радикалізм і схильність до вирішення питань насильством – перші кроки в побудові чергового тоталітарного жахіття. І тут жодні благі наміри не відіграють ролі, бо ж сутність справи одна – насильство і тиранія, загорнуті в національні кольори. Але тепер кольори є лише зовнішністю, засобом, сам дух нації вимирає, захлинаючись кров’ю праведних і неправедних жертв. Якщо людина в боротьбі уподібнюється до ворога – вона програє, адже, врешті-решт, навіть після її перемоги тріумф одержить не права справа, а ідея та дух ворога. Таким чином кровожерливість народжує кровожерливість, зло заражає собою правоту, хвороба терору поширюється.

Читати далі...

Дух музики

«Чого ж ти лякаєшся? Із людиною відбувається те саме, що й з деревом. Чим вище він прагне вгору, до світла, тим глибше врізаються корені його в землю, вниз, у темряву та глибину, - у зло».

Фрідріх Ніцше. «Так казав Заратустра»

Коли розбираєш класичний твір, уважно слухаючи кожний акорд, кожну ноту, - перед тобою постає дивовижна логіка звуку. Коли слух налаштовується на тональність твору, вхоплює розвиток мелодії, то розум уже сам підказує наступний акорд, наступний хід. Декілька основних нот задають хід усього твору. Знаючи їх – зможеш написати стільки, скільки буде потрібно. Ці декілька нот вміщують у собі все – основну, побічну партії, вступ та розвиток сюжету, вони є ключ до шляху, де вдалі майорить світло кульмінації. Гра – рух до неї, кроки, біг. Світла стає все більше, нерви розжарюються все біліше, і – ось! – він, вибух, хвилі, промені та іскри, наднова. Далі гра – поширення її променів у просторі, розрішення внутрішнього напруження і задоволений спокій. І все завдяки декільком нотам, що стали стрижнями внутрішньої гармонії твору.

Читати далі...

Книга-перформанс

Чи сприймається книга зараз у якості твору мистецтва? Важко сказати, для соціологічного опитування не вистачає можливостей. Але якщо міркувати з позицій того, як ці книги зараз виробляються, то навряд чи. Звичайно, є колекційні видання, що коштують від 500 грн. і до безкінечності, але мова не зовсім про це.

Читати далі...

Обмін душами

[caption id="attachment_178" align="alignright" width="207" caption="Леонардо да Вінчі - Вітрувіанська людина"][/caption] Не можу не дивуватися дивовижній природі мистецтва… Хоча, це те саме, що дивуватися природі світу, тому що мистецтво із ним глибоко пов’язано. Люди зневажливо називають інших тварин нижчими за себе, і як аргумент подають мову як засіб спілкування. Але якщо подивитися глибше, то людська мова – тільки маленька частка широкого спектру засобів спілкування. Люди забувають, що, окрім безпосередньо слів, у спілкуванні працюють міміка, жести, очі, колір шкіри, температура тіла і навіть запах. Тварини використовують усе це у звичайному повсякденному спілкуванні, а в людини здатність враховувати всі ті чинники під час розмови вже вважається неабиякою спостережливістю. Якщо порівняти людину з іншими тваринами з такої точки зору, то вийде, що професор Лайтмен із серіалу «Теорія брехні» - не отримав надможливості, а лише наблизився за рівнем сприйняття до тварин. Скажімо, до кішок і собак. Який удар по людському самолюбству! Проте не варто забувати, що маємо розум і волю, які здатні усунути цей пробіл у житті.

Читати далі...

Роздум про художній інстинкт

Похвалитися великими знаннями в тонкощах образотворчого мистецтва, нажаль, поки що не можу. Але навички в цьому роді мистецтва мені не чужі. Так сталося, що з дитинства займався самонавчанням з малювання. Десь у 15 або 16 років я закинув цю справу, перейшовши на ниву літератури, але наприкінці минулого року декілька розрізнених імпульсів знову стимулювали бажання відродити та розвинути старе вміння. Ну і, звичайно, прокинувся філософ мозку, щоби вивести деякі принципи, віднайдені під час творчого процесу.

Читати далі...

THE FOUNTAIN

Death is the way to Awe…

[caption id="attachment_162" align="alignleft" width="203" caption="The Fountain - poster"][/caption] Даррен Аранофскі – людина, що вміє сполучати міф та науку в одному флаконі, створюючи потужний фантастичний коктейль. Нарікають на нереалістичність його сюжетів, але тут справа зовсім не в реалістичності, а якраз у символічності. Без неї також навряд чи можливо потрактувати візуальний ряд. Тому й ходять мережею розмови щодо ЛСД та психоделії. Насправді вся справа в метафорах. Це поетичне кіно, навіть коли торкається такої неприглядної теми, як наркозалежність («Реквієм за мрією»). Фільм «Фонтан» - це одкровення життя та смерті, їх місця одне в одному. Вражає перш за все нелінійність і багатошаровість сюжету – одночасний розвиток подій у трьох вимірах, що є частинками одного цілого світу – моменту сьогодення. По-друге – фільм дивовижно гарний. Кожний кадр, кожний елемент декорації, освітлення, грим акторів – усе настільки симетрично, настільки гармонійно, органічно, що в картинку просто поринаєш. Вона резонує із філософською складовою, тому душа поринає туди разом із розумом. Вершками коктейлю став саундтрек роботи “Kronos Quartet” разом із шанованою пост-роковою бандою “Mogwai”. Він додає фільму витонченого, тремтячого трагізму, підсилюючи малюнок відео.

Читати далі...

ТІНЬ ГЕНІЯ (етюд, allegro agitato)

Світ не перестає дивувати вишуканими контрадикціями. Ім’я генія апріорі повинно вважатися чимось кращим, але навіть воно здатне стати тягарем, якщо воно осяяне любов’ю мас. Маса робить генія важким тілом, що накриває собою всіх митців, що прийшли після нього. Геній стає масивним монументом, що тінню вкриває все мистецтво після себе. Маса робить із нього такий монумент, бо маса боїться руху, тому їй потрібне грузило, щоб утриматися на «твердій» землі. От припустимо, Моцарт. Його можна не любити, але заперечувати його геніальність і вклад у…

Читати далі...