Час DIYати. Мистецька платформа (відео)

28.10.2011

Разом із дорослішанням нових поколінь ми вступаємо в епоху славнозвісного DIY (do it yourself – зроби сам). Оскільки життєвий досвід показує людям і молодим зокрема, що ні від кого нічого чекати не доводиться, вони все більше схиляються до простої думки «коли не я, то ніхто». І беруться, зрештою, до роботи: захищають свій життєвий простір, організують свій час конструктивно на противагу деструктивним тенденціям часу.

 

Штучний світ відмираючої європейської цивілізації при всьому своєму безглузді ще має порох в порохівницях і використовує його переважно для винищування всього живого: парків, пам’яток історії, культурних цінностей – задля того, щоб заполонити «звільнений» простір своїми недолугими дітьми: супермаркетами, ТРЦ, БЦ, ППЦ та іншими чудовиськами. Люди вже не мають права сидіти на травці в тіні дерев і дихати свіжим повітрям. Як це так?! Чого це вони?! Вони повинні сидіти в кафе, переважно – фастфуді, й насолоджуватися кондиціонованим повітроподібним газом! Ну і, звісно, приносити генералам того штучного світу – профіт. Як показує час, «цивілізатори» в пориві «розпродажу цінностей» ладні кожен квадратний метр утикати торгово-розважальними інституціями, потроху підтверджуючи безрадісну перспективу світу, де платитимуть за повітря.

 

Протидією такій тенденції є самоорганізація ще живих мешканців напівживих міст. В авангарді, як завжди, молодь, але до неї вже долучаються й дорослі. Бо проблема стосується кожного, і хто так просто віддасть роки життя – скільки б їх там не лишилося – на поталу байдужому сьогоденню? Як завжди, в протилежному куті стоїть (яка-ніяка) творчість, прогресивне мислення, духовність (не в значенні пєлєвінських «понтів») і активізм. Мистецький простір у разі відокремлення від громадського втрачає свій сенс, і тому митцям завжди необхідно бути в дотику з суспільством, у якому їм довелося жити. Одне з головних завдань мистецтва взагалі – форматування дійсності через перетворення людського мислення та почування. Тому мистецтву просто необхідні горезвісні «осередки», де творчі люди могли б прийти і поспілкуватися, поділитися створеним і новими досвідами.

 

Такий простір створила молодіжна організація «Мистецька платформа» в будинку за адресою вул. Грушевського, 4б, що в Києві. Скорочено: г4б. Замість того, щоб віддати ще один плацдарм в руки атакуючої цивілізації, молоді люди вирішили наповнити його творчістю. Вдвічі приємно, що там збираються люди, аби провести час адекватно, а не ламати дрова, випарюючи гормони. Звісно, є і свої незадоволення, мовляв, мало часу, мало місця, забагато рамок тощо, проте захід є, а значить, є можливості для подальшого розвитку. Згодом, може, і часу, і місця буде більше. Вимагати чудес від некомерційної ініціативи, де молоді люди все роблять своїми руками: від прибирання і ремонту до придбання необхідних для зимування речей – якось некоректно. Краще вже незадоволеним самим долучитися до роботи і допомогти зробити добре, а не просто фекати десь інтернетах. Наразі є ще одна класна альтернатива для молоді, можливість пристати до нормального творчого руху замість нічних клюбів і славнозвісних підворотень з наркотою, знайти місце, де метою є не пиво, а музика, вірші, якісь перформанси, до яких усі зможуть вільно долучитися. Хтось може сказати, що творчість ще не того польоту, але вона й стає “того” польоту саме в процесі спілкування, критики (звісно, що конструктивної), обміну досвідом. В будь-якому разі, краще, коли подібні ініціативи є, аніж їх нема. Так у нас принаймні залишається надія на “продовження банкету”.

 

Приємно спостерігати, як місцина, і без того повна історії та містики старовини на стінах, набирає нового життя, до того ж не просто утилітарного руху, а чогось душевного, може навіть у чомусь – духовного. Будинок стає каструлею, де заварюється бульйон нових творчих досягнень, нових досвідів. Це справжній ундергрюнд, і є всі шанси на те, що щось із того підземелля виросте. А також приємно, що саме молодь береться все підіймати, організовувати собі місце під Сонцем, а не скиглить на кухнях про несправедливість життя.

 

Зазирнути в новий творчій простір допоможе певний відеоматеріал, відзнятий на крайньому літературно-музичному вечорі, вперше за час існування г4б проведений у приміщенні.

 

Наталя Мазикіна. Одухотворення глини (+відео)

24.10.2011

Наталя Мазикіна: Посуд – це річ, якою користуються щодня під час прийняття їжі, тому він має безпосередній вплив на здоров’я. Я більше за все люблю робити саме такий посуд, який би приносив радість під час обіду, адже це впливає на настрій, а отже й на здоров’я. Щодо форми, то в майстерні я достатньо тренувалася, зараз уже не дуже замислююся над нею, більше думаю про… духовний аспект виробу. =)

Коли наполегливо шукаєш – обов’язково знаходиш. А інколи цікаві знайомства починаються витягатися, як та нитка з клубочка. Отак із гончаркою Наталею Мазикіною мене познайомив герой попереднього інтерв’ю Сергій Казьмін. Він розповів, що вона навчилася гончарству під час тривалого перебування в Японії, працює в тамтешньому стилі, а тому цікавість подвоїлася. І от якось на Андріївському узвозі ми зустрілися й познайомилися вже особисто. Наталя дійсно довгий час подорожувала Китаєм і Японією, в Японії навчилася гончарству і побувала на багатьох виставках і ярмарках. Знає китайську і японську мови, випускниця Інституту іноземних мов з дипломною роботою з історії китайських ієрогліфів, людина, з дитинства знайома з мистецтвом.

 

Гончарство, як відомо, мистецтво космічне. Як деміурги ліпили людей із глини, так і гончар перетворює безформну глину на дивовижні вироби, надзвичайно корисні в побуті. У кожної цивілізації свої підходи до гончарства, залежно від рівня розвитку технічної думки, а також світочуття. Східні цивілізації, на відміну від Західних, зберегли тонке почуття Природи в собі, й це позначилося на підходах до різних мистецтв. Японці піклуються більше про внутрішню поверхню своєї кераміки, а зовнішню залишають максимально природною – с камінчиками (японська глина має в собі такі) та нарочито недбало вкритою поливою. Незвиклому українському оку одразу здається – «неохайно». А вже потім за тим проступає вся тонкість задуму. Японська кераміка з рук майстра виходить легенькою, витонченою, сповненою відношення. Вона дуже відрізняється від ширужиткових керамічних наборів у супермаркетах, зроблених шляхом пресування замість «викручування». Її наявність на кухні вже якось впорядковує простір, змушує посуд та інші предмети вишикуватися відносно таких естетично продуманих сусідів.

  Читати далі »

Шо такоє Мокша?

31.07.2011

Шуба нада!?!?(с) Ромич

 

Людяний одяг

Вже ні для кого не є секретом, що Земля народжує людську культуру. Етніка – мова спілкування між народом і світом. Вона існує всередині людини – і психіки, і тіла. Тобто, це така річ, без якої людина вже не дуже людина. Тому важливо, аби ця штука залишалась живою. Сьогодні Український Ренесанс круто замішаний на спогляданні історії. Воно з одного боку добре, але з іншого – прив’язка до минулого не дає можливості етніці розвиватися. А вона, як і все в житті, може існувати тільки динамічно. Без динаміки, без «свіжої крові» на парному молоці – етніка перетворюється на мертвий і пильний конгломерат нікому нецікавих книжок і потертих шаровар. Хочеться додати, що «шароварщина» – то ще результат поганого відчуття самої історії, позбавлення її життєвості. Але це вже інша історія, вибачте за каламбур.

Читати далі »

Голос почуто!

21.07.2011

Vox populi не лишився непочутим владою. Мабуть тому, що наміри у людей дійсно були «від dei». Продовження скандального будівництва на горі Щекавиця стало під іще більший знак питання. Робоча група КМДА, до складу якої увійшли заступник голови КМДА М.Кучук, голова Комісії з питань культури і туризму КМДА О. Бригинець, а також головний архітектор С. Целовальник та інші чиновники і депутати, – зупинила роботи до подальшого з’ясування обставин. Є вірогідність того, що будівництво буде заборонено, а проти замовників буде порушено кримінальну справу. 20 липня на місці будування було проведено публічне засідання групи, де були обнародувані ті факти діяльності забудовників, які «викликають питання». Як прокоментував ситуацію М. Кучук: «Стройку мы остановили. До окончательных выводов комиссии. Пока к ней много вопросов» («Сегодня»).

В кадрі: О. Бригинець і активіст John Hungar

Фактично, це означає, що діяльність активістів і небайдужих людей була немарною. Їх голос був достатньо сильним, аби його почули в апараті влади і почали реагувати. В багатьох аспектах силам захисту допоміг Бригинець, який доносив прагнення народу владі, але без ініціативи з боку самого народу така праця не мала б успіху. Як у фізиці, так і в соціальному житті імпульс певної діяльності має бути достатнім, аби подолати опір середовища, а у наших владних структурах такий опір існує по відношенню до будь-якої ініціативи – внутрішньої чи зовнішньої. Повернути літері закону дух можна тільки шляхом громадського впливу. І от перед нами результат такого впливу. Недарма було повалено паркан, недарма вішалися листівки, писалися заяви до міліції, тощо. Хочеться, щоби цей успіх надихнув народ на захист своїх істинних багатств – природи та історичної спадщини, а також на підтримання закону на плаву. Бо без нормального суспільного життя неможливий ніякий розвиток.

Окрім того, боротьба ще не закінчена, бо треба тепер добитися відновлення схилу. Тут необхідність як принципова, так і технічна, оскільки не підперта розрита гора загрожує зсувами ґрунту.

У пошуках громадянського суспільства. Декілька міркувань

11.07.2011

Козаччина - один з найкращих зразків громади

Події навколо Щекавиці змушують вкотре задуматися про головну, мабуть, на даний час проблему нашого суспільства – проблему громади. А точніше – її відсутності. За великим розрахунком, українське суспільство сьогодні активно відроджується з пострадянського попелу. У нас є громадські організації, рухи і просто небайдужі люди, котрі своєю працею прокладають шлях до майбутнього. Це добре, так і має бути. Але треба рухатися далі, треба сягати наступного щабля розвитку – створювати громади.

Читати далі »