Black Swan by Darren Aronofsky

Даррен Аронофскі – спаситель американського акторства. Сполучені штати, наскільки б великим не був потік поганого кіно звідти, все ж таки мають великий багаж акторського м’ясця. Мабуть, це не уникне слідство імміграційного характеру цієї країни. З мерехтливого натовпу етносів рано чи пізно будуть викристалізовуватися певна еліта, створена з найкращих представників кожної окремої спільноти. От і маємо наразі велику кількість дійсно видатних акторів, яким тільки не пощастило опинитися в наскрізно голлівудському контексті місцевого кінематографа. Але. Викристалізовуються не тільки актори, але й сценаристи й режисери. Тому з часом стали з’являтися фільми, які виразно контрастують з мейнстрімом, але при цьому залишаються поза межами арт-хаусного декадансу, продиктованого – за словами однієї цікавої статті – «каноном меланхолії».

Читати далі »

Андрій Арсенович Тарковський

Кіно Андрія Тарковського – потужне поетичне явище. Можна сказати, Тарковський затвердив, що музичність і поетика можуть існувати в будь-якому роді Мистецтва. Завдяки йому фільм можна сприймати не як третинну реальність, а як образну структуру, нелінійний рух, «радіальну фабулу». Не лякайтеся страшних слів, я поясню. =)

Читати далі »

Death is the way to Awe…

The Fountain - poster

Даррен Аранофскі – людина, що вміє сполучати міф та науку в одному флаконі, створюючи потужний фантастичний коктейль. Нарікають на нереалістичність його сюжетів, але тут справа зовсім не в реалістичності, а якраз у символічності. Без неї також навряд чи можливо потрактувати візуальний ряд. Тому й ходять мережею розмови щодо ЛСД та психоделії. Насправді вся справа в метафорах. Це поетичне кіно, навіть коли торкається такої неприглядної теми, як наркозалежність («Реквієм за мрією»).

Фільм «Фонтан» – це одкровення життя та смерті, їх місця одне в одному. Вражає перш за все нелінійність і багатошаровість сюжету – одночасний розвиток подій у трьох вимірах, що є частинками одного цілого світу – моменту сьогодення. По-друге – фільм дивовижно гарний. Кожний кадр, кожний елемент декорації, освітлення, грим акторів – усе настільки симетрично, настільки гармонійно, органічно, що в картинку просто поринаєш. Вона резонує із філософською складовою, тому душа поринає туди разом із розумом. Вершками коктейлю став саундтрек роботи “Kronos Quartet” разом із шанованою пост-роковою бандою “Mogwai”. Він додає фільму витонченого, тремтячого трагізму, підсилюючи малюнок відео.

Читати далі »

The mediator between head and  hands must be the heart!

Metropolis poster

Класика – це не просто щось «старе й авторитетне», це річ, яка з часом не втрачає актуальності, тобто в тій чи іншій мірі підбирає питання та відповіді відносно того, що в людському житті лишається незмінним або довготривалим. Якщо сказати сміливіше – це те, що торкається вічності.

До вічності тяжіють символи. З часом вони перетворюються на архетипи й світять нам із минулого у майбутнє, тобто назавжди лишають світ не таким, яким він був до них. Можна довго сперечатися навколо того, чи всі архетипи вже вигадані. Важливо те, що вони не зможуть існувати без відтворення, причому я маю на увазі не відтворення лише матеріальних носіїв інформації, а саме переживання й переосмислювання архетипів, створення навколо них допоміжних символів, що відповідають епосі та є неповторними.

Якщо творча людина користується багатою символьною базою світової культури, то це не епігонство і не механічне повторювання вже пройдених етапів, це відтворення ідей та почуттів у відповідності до неповторної ситуації, що склалася саме в тому хронотопі, де мешкає автор. А якщо архетипи застосовані вірно та резонують із естетичною ідеєю, то такий автор ще й заслуговує на пошану – за власну творчість та відтворення ментального багатства.

Фільм 1927 року «Метрополіс» режисера Фріца Ланга – це класика, що відтворює архетипи. Тобто, є унікальним сполученням естетичного й філософського начал. Вибухонебезпечний коктейль, що просвітлює розум за допомогою філософського узагальнення на високому рівні. Але про все по порядку.

Читати далі »