Слава ентропії
Photo by Luca Baggio on Unsplash

І.
Де край тебе,
там берег моря,
там палає водень,
крізь поверхню дзеркала,
руки проходять,
очі робляться прозорі
через сіль, я – поріг
на дорозі волі
до безкінечності пустоти,
що відзивається на подих
дивною луною,
і по піску долонями
шурхотить…

ІІ.
Людина на узбіччі –
пилу стовп у грі вітрів,
ногою однією в пустоті,
а другою в хаосі –
дивиться повз рух,
на швидкості тектонічній
живе між плит,
її турбує їхній звук,
щоб рівний був,
як стук тренованого серця,
коли все як слід звучить,
зависає мить, і біг часток
перетворюється
на симфонію…

Напишіть відгук