Наша Пані весни

Іде весна, біло-блакитна Марія
із Сонцем у череві,
я розкриваю обійми, ховаючи
гіркі краплини в кутках очей
завітрених – привіт від покійної бабці*
і всіх, чиї імена розчинилися в часі,
разом із нею в землі – то парость
уже скучила за небом, потягуються
млосно корінці, вітаються спросонку,
струшують провесняні сніги з вій,
видихають у повітря кисень,
що пахне надією і таємницею,
лоскоче ніс, усміхаюся:
«Тобі теж привіт…»

*в моєї бабці очі були чутливі до перпаду температур між теплом і холодом, від цього вони сльозилися – в мене так само.

Напишіть відгук