Живий звук
Фото: Олексій Тішевський
Враження на основі двох найбільших для мене концертів зими: Hyperion Festival з Any Given Day у якості хедлайнерів, та концерту Dark Tranquillity в рамках туру “Atoma Tour 2019”. Автор фото нижче Олексій Тішевський, крім останньої галерейки. Подяка HMG і Mad Art Promotion за організацію подій.

Я від природи домосід, і до того ж вередливий, тому на концерти потрапляю дуже рідко: то далеко, то нецікаво. Останнім часом ця тенденція позитивно змінилася – і тому що приїжджали улюблені гурти, і тому що сам став частіше вибиратися в люди.

В чому сенс живих виступів? Один мій приятель колись казав: “На біса мені їхати на концерт, якщо я можу послухати запис прямо зараз?!” І дійсно… Знадобилося трохи віку і практики відвідування живих виступів, щоб зрозуміти.

Концерт – це ритуал. А ритуал – це форма гри. Ритуал – це спосіб особливого буття, коли об’єкт поклоніння дарує тобі відчуття божественного. На концерті замість богів присутні ідеї, але свідомість змінюється так само, душа виступає наперед і захоплює тіло. Рок-концерт, богослужіння харизматів, діонісійські оргії – все це росте з одного коріння в нашій природі.

На концерті музикант не просто заробляє гроші як матеріальну форму подяки за свою творчість, але й отримує подяку духовну – від місива і захоплених криків натовпу. На концерті творчість, управність, харизма – виражаються безпосередньо. Тут і зараз митець і аудиторія перебувають на емоційній висоті.

Зі сцени музикант пропонує тобі гру, заряджає тебе на рух у відповідь, вводить твоє задоволення в резонанс, підсилює і насичує його. Ти приймаєш заклик: махаєш руками, свистиш, кричиш, танцюєш/смикаєшся/мотиляєш головою. Музикант стає майстром церемонії (так, до речі, й звуться солісти в хіп-хопі й на рейвах – “master of ceremony” або ж “mc”), жерцем, що передає тобі “есенцію духа” через музику і слова. Разом ви реалізуєте наболіле, важливе, інтимне, виходите за межі себе. Іронія і серйозність тієї миті зливаються воєдино. Ви усвідомлюєте, що граєте в гру, приколюєтеся, вдягаєте маски, виглядаєте безглуздо і смішно, але ця гра точиться довкола значущих речей, довкола того, чим ми є і намагаємось бути. Все-таки музика – не тільки розвага, але й те, що допомагає вірити в себе і будувати себе.

Ритм, бас, мелодія – абсолютно реально впливають на психіку. Колись у спортзалі поставили хіти The Prodigy, і я відчув, як мої фізичні можливості розширюються на очах. Попри втому і важке дихання, я міг і продовжував рухатися – більше і легше, ніж це було в тиші чи з музикою, що не викликала резонансу. Оце і є та славнозвісна “енергія” музики і мистецтва в цілому. Воно надихає, і надхненні, ми можемо перевершити себе.

Концерт Dark Tranquillity в рамках “Atoma 2019 Tour” у Києві, 21 лютого 2019 року. Фото: Олексій Тішевський

Можливо, музикант цього і не усвідомлює, але він уже не може і не повинен вважати себе “просто людиною, такою як усі”. Беручи інструмент в руки, музикант торкається особливої сфери всередині людини, він перебирає не просто струни, а нерви слухача. Саме тому погано, коли музика стає виключно ремеслом/бізнесом. На митці все-таки лежить відповідальність за душі аудиторії. Нечесність чи зневажливість щодо мистецтва не тільки сплощує життя, але й може нашкодити, треба бути уважним. Про це писала Оксана Забужко, переповідаючи історію її батька та його батька, а саме діалог після того, як дід дізнався про вступ сина до філології замість медицини:

[…] А знаєш, що ти собі вибрав, сину? Теж — усе життя мати діло з людьми. Тільки вже не з тілом, а з душею. […]
— Що ж, — зважив дід, — Бог тобі в поміч. Тільки знай, що душу людині легше скалічити, ніж тіло. І якби мені довелось коли-небудь почути, що ти комусь скалічив душу… чи то обманом, чи кривдою… то знай, що я б тебе зараз волів бачити, — він змахом показав вогником цигарки, і той у темряві здався хлопцеві біблійним вогняним стовпом, — о-он на тій гілляці…

Оксана Забужко, “Повернення до Ґрацу”, есей зі збірки “З мапи книг і людей” (2012 р.)

Як істота доволі антисоціальна, я помітив ефект, коли музика вкупі з харизмою виконавців стирає межі між присутніми. До початку вони всі тобі чужі, хоч би й носили схожі футболки. Але коли звук розриває простір, то руйнується і вічна пересторога, люди поруч стають своїшими, ти пробачаєш їм дрібниці, визнаєш їхню інакшість, адже між вами є божественний медіатор – музика. Ви всі однаково п’яні, хоч би навіть хтось із вас не пив. Діонісійське буйство випускає внутрішніх звірів, можна дати волю агресії – в любові до ближнього (як не дивно, але агресія як активність є запорукою любові також) і в штурханині мошпіту.


Концерт Dark Tranquillity в рамках “Atoma 2019 Tour” у Києві, 21 лютого 2019 року. Фото: Олексій Тішевський

Звісно, проблеми соціальності не стираються на концерті начисто, треба лишати якісь 5% свідомості ввімкненими, щоб вибух радості не обернувся дискомфортом чи навіть травмами. Для цього в ритуалі є свої правила: зонування активності, негласна установка підіймати того, хто впав, у мошпіті, підставляти руки тим, хто “поплив” по натовпу, коротше – берегти одне одного в бурлінні інстинктів. Попри жорстку динаміку концерту, головною умовою чистого і необмеженого кайфу є відчуття безпеки в цьому просторі. Тут усі розуміють, навіщо вони прийшли, що вони хочуть отримати і яким саме чином, тому поводяться адекватно. Тут усі дійсно своїші, ніж у звичайних громадських місцях.

Ритуали чи-то пак ігри насичують життя. Занурений у роботу/побут – най би й робота багато в чому була пов’язана з високими ідеалами – непомітно втрачаєш емоційний спектр. Життя непогане, але до болю утилітарне, бліде, багато емоцій стають “теоретичними”, ти знаєш про їх існування, але не переживаєш їх. Досвід є досвід, його треба створювати і отримувати на практиці, а не в голові. Як то кажуть, “не виграє той, хто не грає”. =)

Все це не просто так. Це все рядки з біографії, про яку не хочеться жаліти потім. Мене тішить, що після затяжних стресів (і йдеться не про години та дні, а про місяці та роки) знову з’являються сили, щоб жити: ходити на концерти, в кінотеатри, на прогулянки, в гості. Тішить, що знову тяжієш до ритуалів, а отже – додаєш смаку, робиш своє особисте citius, altius, fortius. =)


Next text is based upon the impressions from the main gig of this winter: Hyperion Festival with Any Given Day as headliners and Dark Tranquillity‘s “Atoma Tour 2019” – all here, in Kyiv, Ukraine. Photos by Alexey Tishevski except thelast gallery, which is by me. Thanks goes to HMG Group and Mad Art Promotion for providing of these events.

I’m a stay-at-home guy by nature, also very picky one, so I’m not a frequent visitor of the concerts. It’s either too far or uninteresting for me. For a last couple of months this tendency been positively changed, as because of that my favorite bands have visited us, so as because I started to go out more often myself.

What’s the point of the live music events? As one of my friends once said: “I don’t need to go there because I can listen to the record right here, right now!” Hm, for real… It took a bit of time and a few visits to the gigs to understand what the point is.

A concert is a ritual. A ritual is a form of a game. A ritual is the special way of being, when object of the worship gives you a feeling of the divine. In concert there are ideas instead of gods, but the state of mind changes in the same way, the soul steps forward and overtakes the body. Rock-concert, charismatic worship, dyonisian orgies – it all grows from the same root which is in our very nature.

Playing live, the musician not only making money as a material gratitude for his creativity, but also achieves a spiritual form of gratitude – through the mess and the screams of the crowd. Creativity, skill, charisma are expressed and experienced in concert directly. Here and now, an artist and his audience are getting to the top of their emotional state.

From the scene musician offers you to play a game, he or she charges you to move, drives your delight to the resonance, empowers and saturates it. You take the play: wave hands, whistle, scream, and dance/shake/headbang. Musician becomes a master of the ceremony, a priest that gives you “an essence of spirit” through the music and words. Together you release stress, express something important, intimate, step outside yourselves. Irony and seriousness collide in that moment. You both know that you’re playing, fooling around, wear masks, look stupid and ridiculous, yet this game is about meaningful things, about what we are and what we try to become. After all, music is not just entertainment, but something that helps us believe in ourselves and build ourselves.

Rhythm, bass, melody – they have a real influence over our psyche. Once upon a time, someone has put on The Prodigy hits in the gym, and I’ve felt as my physical possibilities expanded. Despite fatigue and heavy breathing I could and did more. Much more than it would be in silence or with uninteresting genre. This is the “energy” of music and art everyone been talking about. It inspires and inspired we can overcome ourselves. 

Considering this, musician cannot and must not simply think of him/herself as of “just human like any other”. When you take an instrument – you touch very special part of human’s soul, it’s not just the strings you picking, it’s very nerve of a listener. That’s why it’s bad when music becomes only craft or business. After all, artist carries responsibility for the soul of the listener. Faking or carelessness towards art not only flattening life but even can harm, you should be careful. This was a topic of a dialogue from Oksana Zabuzhko’s essay “The Return to Graz”, which happened between her father and his father, when oldman found out that his son entered philological faculty instead of medical:

[…] Do you know what you’ve chosen, son? The same thing – to deal with people. Only now not with body, but with soul. […]

– Well, – grandfather said, – godspeed. However, know that human soul is easily harmed, easier than body. And if I’d ever know that you hurt someone’s soul… by lie or treachery… you must know that I’d like to see you, – he pointed with his cigarette and its ember seemed like a biblical column of fire for the young man, – ri-ight there, on that branch…


Oksana Zabuzhko, “Return to Graz”, an essay from the book “From the Map of Books and People” (2012)

As creature pretty much antisocial, I felt an effect, when music and musician’s charisma erase boundaries between people in the crowd. Until concert begins, they all are strangers to you, despite the similar t-shirts you wearing. But when sound starts to rip the air, it also rips constant caution, people next to you become more yours, you forgive small issues, accept their difference, because there are divine mediator in between of you – music. You are all drunk, even if someone doesn’t drink. Dyonisian madness turns inner beasts loose, you can let aggression go – both through love (as strange as it may seem, we need aggression as a drive for love too) and pushing each other on the moshpit.

Of course, the problems of socialization don’t just go away, you must keep at least 5% of your consciousness aware to avoid discomfort or trauma while bursting out happiness. There are rules of the ritual for this: zoning of the activity, unwritten rule to pick up those who fall on the moshpit, to put hands up for those who swims over the crowd, in one word – to keep each other safe in the boiling of instincts. Despite heavy dynamics of the concert, the main condition of pure and limitless satisfaction is a feeling of safety in the spot. Everyone here knows why they came, what do they want and how they get it, so they act accordingly. Everyone here is really a bit more yours, than at common public places.

Rituals or games make life more full. When you are immersed into home/work – even if your work deals with some high ideals – you don’t recognize that slowly you lose emotional specter. Life then is not bad, but it’s painfully mundane, pale, too many emotions become ‘theoretical’, you know they exist but don’t experience them. Experience is experience, you create and achieve it practically, not just in your head. As said ‘no pain – no gain’. =)

This all is not just. This are the lines of biography, you do not want to regret about later. I’m glad that after long time stress (I mean months and years of it) my strength is getting back, again I’m able to visit concerts, go to cinema, to walk, meet people. I’m glad that again I long for rituals and it means – try to add more taste to life, make my own citius, altius, fortius.


Напишіть відгук