Фантастична відеопоезія

Поезія як метод покликана “розлущувати” загадку життя, зазирати “всередину” явищ і речей, давати змогу хоч трохи осягнути неосяжне. Завжди повторюю і мушу зробити це знову: Музика є матір’ю поезії, і хоча ми звикли ставити слово вище, без музики слово – безнадійно мертве, утилітарне. Мелодія (як естетика в самій вібрації речовини) оживляє дійсність.

Наукова фантастика була гімном науково-технічного прогресу. Її спів був присвячений можливостям людини, котрі в ХХ столітті запретендували на безкінечність. У другій половині століття життя внесло корективи, і в симфонії майбутнього зазвучали нотки занепокоєння, адже при всьому прогресові, природа людська не зробила великого кроку вперед, вічні питання та проблеми так і лишилися без відповіді, фантастика мусила пірнути в глибини психології та суспільствознавства.

Сьогодні велика кількість технологічних мрій минулого століття – втілена, Марс став значно ближчий, реалії поламали велику кількість утопічних надій, натомість антиутопічні та апокаліптичні схеми наблизилися до дійсності. Чим зараз може бути фантастика і як вона співвідноситься з поезією?

На мою скромну думку, фантастика повинна втримати світоч надії на те, що прогрес не зупиниться, і не обмежиться самими технологіями, що він усе-таки торкнеться нашого єства. А поезія повинна прив’язати цей світоч до самопізнання, до інтроспекції та доєднання внутрішнього до зовнішнього.

Саме це, наприклад, можна побачити в короткому метрі, в тому числі – рекламному. Забавно, що сьогодні комерційний інтерес ізнову може єднатися зі справжнім мистецтвом, як це було за часів Ренесансу та бароко, високоякісна реклама ламає бар’єр між гордовитою піднесеністю художника та суворою правдою буденних речей. Так, уже не перше десятиліття реклама просуває не товар, а “вирішення проблеми”, проте питання в тому, як саме вона це робить.

Якщо до демонстрації принад товару долучається демонстрація здатності смакувати річ і діставати з використання її глибоку та барвисту насолоду – реклама стає квазі-поетичним твором. Саме це бачимо в рекламі Hennesy, зробленій легендарним Рідлі Скоттом. Кожен “світ” – то є відтінок смаку алкогольного напою, і блажен той, хто переслідує в алкоголі не ціль набухатися до свинячого вереску, а ціль відчути перелив смаку, що не тільки підігріє самопочуття, але й запустить у хід синестетичне свято.

У цьому відео фантастика в кращих традиціях – розширює обрії, даючи кожному відчуттю дивовижний образ, а суть поезії полягає якраз у застосуванні цих образів до смаку напою. Так варто відчувати якомога більше речей, варто якомога більше насолод наділяти рисами ритуальності, з’єднувати сенсорний процес із духовним. От у чому поетика небанальної реклами. Вона вставляє навіть мене, того, хто не вживає алкоголь і має чималі претензії до вживання алкоголю.

Реклама смартфонів нагадує про значення зв’язку, гіперболізуючи його з горизонтальної площини (зв’язку через відстань) до вертикальної (зв’язок через час). “Зведений культ – цей малесенький пульт, він поєднує з тим, хто відсутній” – співає Сашко Положинський у “Стільниковому коханні”, і на відео ця тема впливу підвищеної сучасної комунікації на наші почуття та мрії знаходить нову розробку.

Але не тільки реклама є джерелом поетично-фантастичних творів. Деякі художники не покидають гордовите піднесення, і спромагаються створювати відео, присвячені ідеям та мріям без прив’язки до речей. Короткий метр Erik Wernquist “Wanderers” я побачив давно, і навіть писав щодо нього репліку. Завдяки цьому фільму я второпав простезну нібито істину: експансія людства і земної біосфери разом із ним у космос має за один із безлічі сенсів – створення нових локусів, де нові форми людської активності створять основу для нових емоцій, нових кольорів у внутрішньому світі. Як прихильники східних релігій мандрують храмами та святими місцями, щоб молитися/медитувати, людство може мандрувати космосом, щоб досягати унікальних досвідів, медитуючи в дивовижних місцях Усесвіту.

Тоді ж я зрозумів, що було б значно краще, аби людство не втікало з Землі від власного ідіотизму та ненажерливості, а висувалося в космос через переповнення силою, багатством та амбіціями. Про амбітність – у наступному відео, де люди діють на рівні богів, опанувавши не просто телекінез, а телепатичне управління речовиною, зробивши Всесвіт своїм полотном. Наскільки краще, аби людство було космічним не у вигляді зареваного, голодного натовпу втікачів з нещасними дітьми на руках, а у вигляді отаких богоподібних Übermensch, мудрих і повних життя…

Ех, мрії-мрії… Значно вірогідніше, що наша історія складеться за сюжетом книжкової/телевізійної серії Expanse, коли нужденність і войовничість будуть основою, а гармонія і процвітання залишаться надбанням небагатьох, вкупі з усвідомленням глобальної долі виду та видів…

…але чи повинні ми покидати самопізнання і мрії лише через похмурі прогнози? Чи мусить обтяжувати нас надмірна визначеність майбутнього (як, наприклад, у “Фундації” Азімова) чи навпаки – тотальна невизначеність? Гадаю, що ні, не повинні. Наше життя – то наше життя, інший не проживе його за нас, і не варто конструктам свідомості чи чужих ідей давати знецінити наші прагнення до вищого. Поезія та фантастика допомагають нам краще відчувати теперішню мить, знаходити в ній усе необхідне для побудови кращого майбуття. Чи вкладеться воно в прогнози? Хтозна. Та й яка різниця, якщо щастя (хоч у якійсь мірі) буде створене тут і зараз, і саме таким чином неповоротка людська природа буде зсунута вперед хоч на мікрон?

Я радий, що сучасний ефір усе-таки має такі твори, що відеографія не зупиняється на горизонтальній, подієвій сюжетності, а й береться за емоційну сферу, освіжаючи буденність “поглядом згори” і нагадуючи про дива довкола та всередині нас.

Напишіть відгук