Мелофілія #21 – Gris

Оптика нашого сприйняття викривлена потребою в потужному піарі, котрий міг би пересилити інформаційний шум та алгоритми соціальних мереж. Тому часто величні творіння мистецтва лишаються непоміченими. На жаль, велич сьогодні не може говорити сама за себе.

Канадський колектив Gris створив надзвичайний альбом À l’âme enflammée, l’âme constellée… (2013)

Ця платівка – грандіозний храм, що стоїть на колонах суворого, грубого металу, переплетених витонченими, щемлячими мелодіями акустичних гітар, скрипок, фортепіано. Під склепіннями храму звучить відчайдушний скрімінг чільного вокалу, він, мов рана на тілі трагічного героя з класичної картини. Храм у цілості своїй є пам’ятником екзистенційної духовної драми, пісня за піснею ведуть нас анфіладами складних почуттів, кожна кульмінація черевата катарсисом, кожний надір занурює в медитацію, музичний конструкт прочиняє двері до інтроспективних пейзажів.

Це робота рівня класики, потужне єднання масштабності з інтимністю, котре проймає до серця. Однак альбом не піддається слуху з першого разу. Потрібна непогана акустика і зосередженість, щоб уловити всі нюанси, та й за наявності описаного, все одно повноцінне розуміння потребуватиме неоднократного прослуховання. І воно варте того. Коли призвичаюєшся до темпоритму музичної думки, величність творіння постає в усій осяйній красі.

Натурально, хочеться порівнювати блек-метал альбом зі старими майстрами, як-то Бах чи Монтеверді, хоч і, звісно, на сучасний манер. І йдеться тут саме про серйозність відношення до композиції, величину і складність думки, що розкривається через насичені інструментальні пасажі, підсилені та роз’ятрені дисторшованою емоційністю металу.

Категорично рекомендую до багаторазового переслуховування, смакування і піднесення.

Напишіть відгук