Житлово-комунальна екзистенція

Зрозумів одну свою доволі важливу семантичну помилку. Поняття “буття” для мене завжди означало щось порожнє, щось на зразок чистого аркушу, який ще тільки треба чимось заповнити. Зараз, перебираючи різні свої спогади, розумію, що насправді “буття” включає в себе все.

Мені згадалися об’їзди будинків-учасників конкурсу “70/30” у січні-лютому минулого року. Об’їзд стосувався фіксації технічних умов у будинках і технагляду за проведенням робіт. Ми з колегами мусили відвідати більше двох сотень осель, залізти у підвали та на горища, а також пройтися по місцях загального користування. Я побачив десятки теплопунктів з плетивом труб, засувок і датчиків, десятки горищ і дахів, з парою над каналізаційними стояками та дивовижними видами навкруги. Хрущівки, брежнєвки, панельки, новобуд… Переді мною відкрився цілий світ мегаполісу, насичений людською метушнею, долями, характерами, настроями…

В цих поїздках начебто не було чогось такого піднесеного. Було цікаво, так, багато нових відомостей, багато різних людей, бесіди, обіди в “Пузатій хаті”, та здебільшого це була все-таки робота. З часом ці події перетворилися на справжню цінність, ніби під тиском пам’яті кожний тривіальний спогад перетворився на діамант. І коли я вкотре занурився у розглядання граней свого минулого, то зрозумів – сенс буття полягає в ньому самому. Буття – не пустий аркуш, сама наша присутність уже веде по ньому лінію, а вподобання, рішення, вибори – починають звивати лінію у візерунки. Кожний завиток розказує про почуття, і почуття складаються в мозаїку сенсу.

Недавно я відкрив, що в мене значно більш прагматичний інтелект, ніж мені здавалося раніше. І цей інтелект у своїй функціональній славі ціле життя вимагав від речей якогось особливого смислу. Але інтелектуальне поняття сенсу завжди обмежене практичним застосунком, отже інтелект не може засобами логіки пізнати ту саму “річ у собі”. Емоційно – кожна прожита мить стає річчю в собі, і якщо мені вдалося збудувати собі якийсь божественний досвід, то він стає світочем мого існування.

Сюжет життя рухається своєю дорогою, я працюю, гуляю, думаю, відчуваю, а нібито “на фоні” цього процесу відбувається диво – почування себе та світу. З банальних, на перший погляд, історій про походи на роботу та додому витворюються неймовірні палітри емоцій, “між рядків” буденності йде потаємна розповідь про щось дуже важливе для тебе, від чого захоплює дух. Отак ти й не помітив, як сам виплів з нитки власного буття гобелен своєї долі, неповторний шифр свого єства… Стає ясно, що нема окремішнього від буття сенсу…

…всі ці паруючі стояки каналізації, дивовижні урбаністичні пейзажі над ними, кольорові вечірні вогні та відтінки неба вдень, теплопункти і сходові клітини, промені затишку з вікон, лабіринти прохідних подвір’їв, те, до чого ти доклав руки, і що доклало руки до тебе – все це є симфонією твого буття, котру так приємно переслуховувати, коли випадає хвилинка…

Напишіть відгук