Мелофілія #20 – Daniel Lioneye – Vol. II

Свого часу я захоплювався творчістю гурту HIM. Голос Віллє Валло зачаровував і затягував у глибини суперечливих відтінків кохання. А потім я виріс у пішов зовсім в інший музичний степ. Аж ось недавно, на хвилі ностальгії, я зазирнув на Google Play Music і відкрив сторінку HIM. Внизу були розташовані фото схожих за стилем (хоча радше треба сказати “схожих за теґом”) гуртів. Між ними були якісь брутальні двоє з дивним іменем “Daniel Lioneye”. Розкрив, запустив і вкрай здивувався авангардному звуку, що сполучив у собі альтернативу зразка зламу століть і блек-метал. Мимохіть відчув, що ця дивина захоплює увагу, тож поліз шукати про них інформацію.

Daniel Lioneye (Last.fm)

Вкрай здивувався, коли виявив, що цей гурт (а не виконавець, як мені здалося з імені) повністю складається з учасників HIM, і рулить там їхній гітарист Лінде (Mikko “Linde” Lindström). Проект вони зробили ще в бородатому 2001 році, тоді сам Віллє Валло сидів за барабанами, Лінде співав, а басист Міґе (Mikko “Mige” Paananen) лишився у своїй ролі. Грали вони на той момент щось на зразок стоунер-рок-н-ролла. Потім проект поклали на високу полицю, і забули до 2010 року, коли Лінде активізувався, і записав цілий альбом “Vol. II”. Отоді почався стильовий експеримент. Ще один альбом, “Vol. III” вийшов у 2016 році. Як зауважили у коментарях на YouTube, він став комбінацією напрямків, узятих на перших двох альбомах.

Мене музика Daniel Lioneye вразила поєднанням атмосфери дев’яностицької альтернативи з її надмірною персональністю та анґстом – з космічно-абстрактними польотами блекушних мелодій. “Vol. II” звучить так, якби гурти “Eat No Fish” та “Babylon Zoo” заграли блек. Далекий від академічної досконалості голос Лінде лише підкреслює ці враження.

Предметом тем на “Vol. II” є абсурд сучасності та гірка комічність індивідуальності всередині цього абсурду. Виходить такий собі блек, що спустився з лісистих гір і спробував пожити в модерному місті. На тлі хаосу з релігій, ідеологій та lifestyles він виглядає безглуздо і смішно, він стає пародію на самого себе, але цей факт не змінює того, що йому доводиться якось виживати в просторі тотального знецінення. Тоді й виникає ця музика: трагедія безглуздого, смішного егоманіяка, котрий шваркнувся об землю, пробивши під час падіння з ідеалістичних небес усі релігії та ідеології, що обіцяли йому відповіді та почуття спільності. Тут можна вловити відлуння тем Anorexia Nervosa, чий блек, переселений у кишки французького мегаполіса й одягнутий в пишноту барокового декадансу, звучав одночасно істерично та похмуро…

Радий, що знайшов цей потаємний підвал суперпопулярного гурту. Виявилося, що в гламурної верхівки айсбергу лавметала є натуральний андерґраунд, чи то пак “андервотер”.

Слухати на Google Play Music

For quite a time ago, I adored HIM’s music. Charming voice of Ville Valo pulled me into depths of love’s controversial shades. But then I grew up and went down a whole different music road. A few days ago, when feeling nostalgic, I came to Google Play Music and opened HIM’s page. There were recommended bands in the bottom of the page. Among them I saw two brutal looking guys with strange name of “Daniel Lioneye”. I’ve followed the link, pushed play and was utterly surprised when heard avant-garde sound of early 2000’s alternative and black metal combined. Unwillingly, I felt that this stuff is getting me interested, so I went to find some information about them.

I’ve been even more surprised when I discovered that this band (not one artist as I first thought) is fully made of HIM’s members and being ruled by their guitarist Linde (Mikko “Linde” Lindström). They created this project in old-old 2001, back then Ville Valo sat behind the drums, Linde sang and bassist Mige (Mikko “Mige” Paananen) just remained himself. At the moment they were playing something like stoner rock’n’roll. Then the project been put on hiatus until 2010, when Linde decided to use it for his ideas. “Vol. II” been recorded and this was a pretty big stylistic experiment. “Vol. III” followed in 2016. As people from the comments on YouTube stated, it was a combination of genres from the first two albums.

Daniel Lioneye’s music impressed me with its hybrid sound of 90’s forged alternative with its over the top self-centrism and angst – and spacy-abstract flights of black metal melodies. “Vol. II” sounds like bands “Eat No Fish” and “Babylon Zoo” started to play black. Far from academic perfectness, Linde’s voice only underlines this impression.

Theme of songs on the album are absurd of modern times and bitterness of individuality inside this absurd. It’s like some black metalhead came down from the mountain woods and tried to love in a modern city. He looks ridiculous against the chaotic background of religions, ideologies and lifestyles. He becomes a parody of himself, but it doesn’t change the fact of necessity to survive in the space of total devaluation. At this point, the music appears: a tragedy of stupid, ridiculous egomaniac that hit the ground after falling through all religions and ideologies, which faulty promised him answers and feeling of belonging. I heard echoes of Anorexia Nervosa themes, whose black – relocated to the guts of the French megapolis and dressed up in the grandiosity of baroque decadence – sounded both grim and hysteric.

I’m glad that I found this secret basement of the superpopular band. It appears that under glamorous top of the love metal iceberg a natural underground (or ‘underwater’ should we say?) was hiding.

Напишіть відгук