Альбоми 2018

2018 рік у музичному плані минув доволі своєрідно. Якщо минулого року набиралося матеріалу на піврічні звіти, то в цьому році певної миті взагалі здалося, що ніяких особливих вражень не буде. Але, на щастя, похмурий прогноз не справдився, на горизонті з’явилися нові вподобання. Разом із ними картину доповнили численні переслуховування, тож у цьогорічному списку будуть дублі.

Spiritbox – Spiritbox EP (2017) + Singles (2018)

Слава мем-повелителю KMac2021 за те, що зробив мікс на їх прелюд “10:16 AM”, чим відкрив цей колектив для мене! Як виявилося, створили його музиканти з доволі відомого колективу “I Wrestled A Bear Once”, котрий мені давно й безуспішно намагався впарити YouTube. Spiritbox грають багатоплановий прогресивний джент, повний то майже радісних, то меланхолійних мелодій, вкупі з традиційними для прогресивщини контрастами у вокалі та м’якості/брутальності музики. Цікавою є більш розгалужена композиція пісень, де куплети, бриджі та приспіви вигадливо переплітаються в цілісне мереживо і не дають нудьгувати. Родзинками музики є, звісно, емоційний вокал Courtney LaPlante, а також гірляндові мелодії у високих регістрах гітариста Mike Stringer, що змушують усю будову тем іскритися.


Neurowulf – Prototype (2018)

Нейровульф повернувся після закриття проекту Neurotech з новим трансовим проектом. По суті, він зберіг свої фірмову мелодику і звук, але переставив їх на цілковито трансову платформу. Раніше, ще в рамках Нейротеку, в нього була аналогічна спроба на альбомі “Evasive”, однак тоді мене особисто це не зачепило. Натомість, «Prototype» з першого треку зацікавив, і хоча далеко не всі треки сподобалися однозначно та беззастережно, альбом я придбав і тепер мусолю його в плеєрі, вивчаючи оновлену виразну мову Нейрофульфа. Все-таки завжди відчувається, коли музикант, перш ніж узятися за електроніку, працював з металом, до того ж, із симфонічним нахилом. Це позначається на композиційних ходах і загальному «нетиповому» звучанні тем, котре змушує роботу Вульфа трошки випадати за рамки «чистого» трансу. Але це на краще, бо кожна така освіжаюча «ін’єкція» насичує жанр новими силами та цікавістю.


Atmospheres – Reach (2018)

Гурт з Нідерландів зайшов далеко не з першого разу. Вперше побачив згадку про них на сторінці Outrun The Sunlight, але візит на YouTube не мав особливої емоційної віддачі, тож відклав їх у довгу шухляду. Коли там само з’явилася ще одна згадка, вирішив усе-таки приділити колективу більше уваги, недарма ж його так активно просувають одні з моїх улюбленців. Новий захід дав значно кращий результат. Помилкою з мого боку було очікування від них традиційного підходу до того, що називають «атмосферністю». Замість багатих текстур я отримав доволі аскетичні в мелодійному плані композиції, котрі, натомість, підкуповують витонченістю та внутрішньою емоційною збалансованістю. Це погляд на речі людини, котра глибоко співчуває тому, що відбувається, однак знаходиться при цьому над процесом.


Oceans Of Slumber – Winter (2017)

Хоча в гурту цього року вийшов новий альбом, я не встиг його достатньо розкурити, натомість минулорічний розкрився для мене на повну потужність. Як уже раніше казав, цей музичний напрям я називаю «блюз-метал» за щемлячу персональність і прямоту текстів. До того ж, у випадку Oceans Of Slumber, блюз також уплітається в строкатий вінегрет стилів наряду з думом і навіть блек-металом. Відверто кажучи, було дуже незвично слухати подібне масштабування персональної історії. Востаннє цілий світ був зайнятий почуттями окремої людини під час читання творів доби романтизму. Але навіть там було тяжіння до «великої долі», а тут сама лиш (доволі звичайна, якщо дивитися ззовні) історія кохання і самореалізації вже дуже близько сприймається до серця і стає об’єктом пильної творчої уваги. Мабуть, я настільки захопився різними філософськими та інструментальними напрямами музичної думки, що відвик від того, що для творчості взагалі-то питомо займатися «земними» речами. =)


Kauan – Kaiho (2017)

Минув рік з моменту виходу, перш ніж я наважився прослухати цей альбом повністю. Я передчував, що Антон візьме значно більш амбієнтний напрямок на цьому альбомі, і це передчуття створило певне упередження. Це було дарма. Альбом абсолютно кауанський, навіть м’яка дисторшована гітара час від часу вигулькує з туманної далини. Одвічна ностальгія та мрійливість переповнюють кожний акорд, ноти, мов ключі, розкривають схрони пам’яті, й звідти на твій внутрішній екран проектуються спогади, котрі підводять тебе до питань щодо того, де ти тепер, що відчуваєш, і куди рухатися далі. Чудовий альбом, дарма я стіснявся…


Modern Day Babylon – Coma (2018), Travelers (2013)

Якщо Atmospheres мають аскетичний підхід до атмосферності, то Modern Day Babylon – вкрай насичений як текстурами, так і технічними ходами.

Новий альбом вийшов значно більш розслабленим і розміреним у порівнянні з попередніми емоційними бомбами. Але від цього він анітрохи не втратив, навпаки, відкрив багатство таланту Томаша Рацлавського (Tomas Raclavsky) з нового боку. Альбом вийшов значно теплішим, якщо раніше були мандрівки кудись у далекий космос, то тепер це більше як повернення додому, підбиття підсумків усього побаченого і відчутого. Що не втратилося, так це мотиви та сольні партії, що змушують душу стискатися, а очі – мружитися у мрійливому захопленні.


Холодніший і жорсткіший альбом Travelers піддався мені після кількох років безуспішних намагань розкурити його принади. Тут усі емоції гостріші, атмосфери – холодніші, весь тріп наповнений випробуваннями, неспокоєм, становленням і досяганням цілей. Слухати треба уважно, структура доволі складна, за недостатнього фокусу звук загрожує злитися в незрозумілу кашу, і не від поганої якості виробництва, а саме від технічної повноти. Повноважний прогресив, без послаблень.


Slow – V – Oceans (2018)

Slow – V – Oceans (2018)

Познайомився з однією з граней музиканта з Нідерландів на ім’я Déhà. Він спромігся створити просто руйнівної потужності фунерал дум. Важезний, безкомпромісний, колосально трагічний, альбом врізається в тебе і просто-таки викидає в катарсис. Тут особистість виштовхується за край, опиняється в безжальному штормі бездонного океану, нема за що вхопитися, тільки хвилі, холод і глибина, і з цього похмурого кошмару стихії народжується таке саме похмуре просвітлення. Гарна метафора темного боку існування, музика дозволяє реалізувати накопичений стрес вкрай естетичним чином, позіхнути і наповнитись силами, щоб рухатися далі. Принаймні, на мене вся ця сумна музика завжди справляла отакий парадоксальний ефект – не пригнічувала, а надихала.


Dark Tranquillity – Atoma (2016)

Dark Tranquillity – Atoma (2016)

Мої старі-старі улюбленці не припиняють мене тішити. Одна з речей, яку я найбільше ціную і поважаю, це вміння гарно старіти. Метал сам по собі з усіма його анґстом, емоційністю та претензійністю більше належить усе-таки молоді. І хоча жанр може бути дуже серйозним, глибоким і виразним, далеко не всім удається подорослішати і не втратити ту енергетику, не стати фальшивими копіями самих себе. До речі, колись Кобейн писав, що не уявляє, щоб у 40 років вони з іншими нірванівцями витворяли на сцені те саме, що в 20 (видно, тому він віддав перевагу вигоранню перед тлінням?). Так-от, Dark Tranquillity дуже вдало подорослішали і при цьому анітрохи не втратили запалу – ані музично, ані текстово. Вокаліст і автор лірики Мікаель Штане справді вміє представляти життєві колізії на достатньому рівні узагальнення та з достатнім (не надмірним!) пафосом. І тексти, і музика продовжують звучати серйозно і продовжують надихати. Тематика «Атоми» дуже вдало зрезонувала з подіями у моєму житті та послужила гарним психічним паливом для подолання особливо стресових моментів.


Jinjer – King Of Everything (2016)

Jinjer – King Of Everything (2016)

В розмові про дорослість і метал Jinjer є логічним продовженням, адже в своїй творчості теж узяли дуже високу планку. При брутальності та експресивності їх музика зберігає композиційну та концептуальну серйозність без грама претензійності. Jinjer – справжня, як виразився колись Kirk Windstein: “Working band”, – тобто вони не займаються дешевим штукарством і трюкацтвом, вони чесно ввалюють свої думки в музику і чесно викладаються перед аудиторією. Тут є характер, тут є сила духу. Таке не старіє, не втрачає актуальності швидко. Тетяна, Роман, Євген і Влад заслужили мою глибоку повагу. Їх звук приємно чути, навіть ураховуючи те, що вони рухаються не зовсім у напрямку моїх суб’єктивних преференцій. Їх пісні мають багато смакових шарів, тому цікаво слухати альбом уважно, свідомо, розбираючи всі його аспекти: ритм, риффи, мелодії, атмосфери, настрої…


Окрім цих речей, на слуху були:

The Contortionist – Clairvoyant (2017)

Any Given Day – Everlasting (2017)

Dividing The Element – EP 2018

Напишіть відгук