Персональний сайт Максима Холявіна

E.W.

Знову сохне асфальт –
життя відносне,
на краю себе знову стою,
за порогом носять вітри
дари – минулорічне листя
весні до босих
ніг покладають,
співають вологий гімн,
вітають повернення з мертвих
надії, вона протирає сонні зіниці,
скидаючи ковдру зими, хитається,
гола, в танку незграбному
під цвіріньки птахів,
сигнали кохання банальні
не мають ціни, м’язи, що
відвикли всміхатися, струшують пил,
у зморшках в куточках повік
перлини блищать, й блищать краплини
на гіллі, в рукаві ховають які
міріади білого квіту, живі вінки тим,
хто вернувся з експедиції у безодню
морозів, з берегів Пустоти, їх уже не чекали,
й не чекали вони, але тепло
вертається як диво, з полів зневіри,
де завмерла віра, де рештки волі
півсвідомі штурхали іти,
іти наосліп, аби не загубити «ти»,
йшли, й ось розчахує двері
дім – назустріч зграям,
і зграї тріпотять знов у клітині,
у грудній, під вдихи повітря з-за краю,
під видихи…



Обкладника: unsplash-logoErda Estremera

doomВелика ПорожнечаГармоніяекзистенціяметафізикамиттєвістьМузикаприродафілософія

Максим Холявін • 10.03.2018


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: