Персональний сайт Максима Холявіна

Сейсміка

Земля ковтає червоний сік,
відсипає взамін у долоні важке зерно,
так проходять золоті жнива восени,
так в утробу наше стадо збирає на зиму смерть.

На морозі не зважиш
на запах від спин,
що окреслили коло
у просторі без життя,
аж поки спека
не змусить стріляти в них,
щоб угноїти піски пустелі
і висадити там гай.

Порушення кола
супроводжує крик –
так народжується новий рік,
і світанок знову деформує світ,
мотиви сонячних вітрів
розривають спокій планет,
бог лаштує поле ігрове
з власних мослів,

у дзеркалі чорному
його опонент
прикладає питань кадуцей
до окликів,
перетворює на човни
їх, пускає у вільне плавання,
дивлячись, як танцює полум’я
сердець,

так вигинається пракріті
вздовж зачарованих колін,
виникає обрисом зміїним
з пітьми, ховаючи радість у біль,
простягує в руки яблуко
і дивиться на каліграфію
зморшок в обличчі твоїм.

Крізь розтулені губи протяг,
крізь обійми тече тепло,
поштовх створює блискавицю,
тиск любові дарує вино…


Обкладинка: unsplash-logoMatt Artz

doomагресіябіологіяВелика ПорожнечаГармоніяекзистенціяметафізикаприродапсихоаналізсучукрлітукраїнська поезіяфілософія

Максим Холявін • 02.03.2018


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: