Персональний сайт Максима Холявіна

Поема з-поза потилиці

Шепіт світу
навчив дивитися
через плече людини,
людині – через плече,
там, за її спиною,
розгортається невидима історія,
розгортається нечувана історія,
оповідь абсолютної безсюжетності,
бо зникають звичні орієнтири,
на основі яких виникають сюжети.

Простір за твоєю спиною
повний ліній,
повний напрямків,
повний світла,
що існує не заради тебе,
а просто тому, що існує,
повний кольорів,
що насправді зовсім не залежать
від твого ока,
а значить, їм не потрібні людські імена,
повний звуків,
котрі ти мимохіть сприймаєш
як музику,
бо музика, мабуть,
єдине, що є між вами спільного.

Ці речі складають цікавість
за кордоном цікавості,
вони викликають людяність
на розмову не з самою собою,
вони геть не ти,
але ви пов’язані
спільними вимірами,
і отже – ви можете співіснувати,
отже, ви можете спів існувати,
спільно співати,
і спільно спати,
і в усій цій позаглуздості
відкривається спонтанна глибина,
і чомусь це не менш важливо
за чиєсь кохання
або за чиюсь ненависть,
не менш важливо, ніж війна,
бо там нема
рефлексій, тобто – відображень
тебе у хвилястих озерах (іноді – калюжах)
чужої уяви,
там коротке слово «я»
вибухає дивиною
під назвою «поезія»,
ти не знав (ла!),
але ти також –
[можеш бути
не менше, ніж]
вірш…

Обкладинка: unsplash-logoNEX6ki + unsplash-logoEugenio Mazzone. Колаж мій.

Велика Порожнечаекзистенціяметафізикапісля людинипоезіятворчий метод

Максим Холявін • 03.01.2018


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: