Персональний сайт Максима Холявіна

Мелофілія #16 – Маленький геній Сара Лонґфілд (Sarah Longfield)

Забавно взагалі виходить, що класика з певного моменту стала вважатися універсальним мистецтвом, хоча європейська класика завжди була елітарною, а отже – не для всіх. Як це вкурити – універсальність «не для всіх»? Сьогодні вночі я знайшов, як на мене, вдалу алегорію. Класичним є складне, глибоке мистецтво. Класичні твори є результатом копіткої практики, ретельного дослідження або ж яскравого геніального осяяння. Так чи інакше, в них зібрано воєдино багато естетичних і філософських ниток. Ці твори лежать на поверхні, відкриті для прочитання всім бажаючим. Але не кожен бажаючий зможе їх прочитати, бо для цього потрібно пройти шлях, схожий на шлях творця твору. Ніцшевська формула «для всіх і ні для кого» підходить якнайкраще.

На розум приходить порівняння з печерами. Вони нібито лежать (стоять?) собі – відкриті. Але їх треба спочатку відшукати, а потім іще зануритися, щоб знайти на дні барвистий мінеральний розмай, що зачарує химерністю і бентежністю форм та відтінків. Печери – класичні: універсально привабливі, однак вимагають праці для підкорення.

Сьогодні я розповім про гітаристку з Висконсина, Сару Лонґфілд (Sarah Longfield).

Це дуже крута гітаристка, і далеко не тільки технічно, хоча висококласна техніка одразу кидається в вуха і очі. Головною фішкою, на мою думку, є саме її музичне мислення. На щастя, це не традиційний для багатьох технарів джаз (що ж поробиш, раз джаз твердо закріпився на місці головного bender’а гармоній), це дійсно такий собі гітарний прогресів, з упором не на важкі риффи, а на мелодійні пасажі. В цих нотних плетивах зашифровані складні емоційні палітри, сюжети змінюються з оповідної горизонталі до чуттєвої вертикалі.

І що найбільше споріднює цю музику з класикою, так це густина викладеної інформації. За три хвилини отримуєш міцну нотну дозу, через що суб’єктивно час прослуховування збільшується.

Щоб зрозуміти виразність Сари, мені знадобився час. Одразу почулися «зачіпки», без яких не виникне необхідного інтересу, однак гармонійні ходи ще довго ковзали по поверхні свідомості, не занурюючись в почуття. Але регулярне повернення, «підкопування» через уподобані мотиви дали свій плід – власний емоційний спектр розширився і впустив у себе нові барви.

Сара вдало комбінує багатонотні арпеджіо з атмосферними пасажами, а на додачу дуже непогано володіє синтезаторами, що дозволяє створювати їй круті електронні треки, сама співає і до того ж примудряється сама те все записувати (в тому числі й барабани!). Справжній талант!

Сара вже завоювала увагу певної аудиторії, і хоча за влучного маркетингу її музика могла б захопити увагу більшого числа фанатів прогресивщини, така творчість усе одно лишається здобутком небагатьох. Бо складність на перших етапах прослуховування вимагає зусиль, що одразу обмежує коло бажаючих. Але, перефразовуючи класика: «Музика – морська глибина, Хто в неї пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить», – І. Франко.

KulturтектонікаМузичне

Максим Холявін • 04.08.2017


Previous Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University