Персональний сайт Максима Холявіна

Мелофілія #14 – Джаз, відлитий у металі

Стосунки з джазом у мене складаються… дивно. З одного боку, я безмірно поважаю цю музичну філософію, натурально музичний спосіб життя, адже справжні джазмени всі трохи (а деякі й зовсім) не від світу цього, і це просто чудово. З іншого боку, я надзвичайно туго відчуваю цю музику. Так, окремі композиції, мелодії – безперечно, однак з моменту імпровізації, коли звук відправляється у вільне плавання, втрачаючи береги концепції, стає важко. І це при тому, що сам я за максимальне звільнення звуку від грубого сенсу. Вочевидь, це не зовсім «моя гра» або ж не «моя мова». Але все радикально міняється, коли джазова філософія вповзає в метал.

Високотехнічні звукові Одіссеї часто запливають у джазовий і ф’южновий океан. Оскільки корені рок-н-ролу висходять до блюзу, це можна назвати «атавістичним проривом» у жанрі, генетичною мутацією, з якої постає химерна, але дуже цікава та багата на виразність істота. Не буду заглиблюватися в хронологію, оскільки то окрема тема, зазначу тільки відомі техно-дезові колективи “Pestilence” і “Cynic”, у чиїй творчості складова ф’южн відзначилася особливо яскраво. З їх членів потім сформувався “Exivious”, про який розмова піде далі…

Отже, мою увагу прикували два сучасних колективи: французький “The Contortionist” і нідерландський “Exivious” з альбомами “Language” і “Liminal” відповідно.

The Contortionist не перші з металістів, і тим більше – прогресивників, хто береться за космософську тематику, однак вони розкрили тему якось особливо витончено та інтелектуально. Мої друзі критикували їх за сухість мелодій, позірну відсутність атмосфери, і де в чому я можу з ними погодитися: звук Language попри всю навороченість тем, де є і багатоповерхові арпеджіо, і ритмічні збивки, і ф’южнові гармонійні вишуки – чується аскетичним, стриманим. Атмосфера там є, але вона не заповнює собою весь простір композиції, її міра чітко виважена відносно інших інструментів. Хоча я сам фан «розпливчастих» тем, тут саме чіткість означеного сенсу є чеснотою.

Щодо змісту Language, то тут назва свідчить сама за себе: музика вибудовує концепцію філософського пошуку спільної мови зі Всесвітом, способу з’єднати внутрішній і зовнішній світи, віднайти гармонію між ними. І хоча тема віддає н’ю-ейджем, періодичні викиди агресивної, хтонічної енергії свідчать про те, що йдеться про реальний пошук, з урахуванням і світлих, і темних сторін буття. Море несвідомого реве та стогне на тлі такої нібито стабільної та ясної логіки, і тому саме інтуїція – про яку йдеться протягом усього альбому – повинна стати фінальною ланкою між усіма космічними процесами в нас і поза нами. А музика чи не найкраще підходить для роботи з інтуїцією… Завжди, коли дослуховуєш до кінця The Parable, і в амбієнтових хвилях звучить голос Карла Сагана, відчувається спонукання до того, щоб стати хоч би трохи ліпшою людиною, починаєш оцінювати себе з точки зору місця у Всесвіті, хочеться бути гідним того дива буття, що випало переживати.

Exivious – інструменталісти, тож вони тчуть звукову матерію (у них навіть на обкладинках таке собі плетиво зі світлових ниток!) з іще більш абстрактним візерунком, ніж конторціоністи. «Прочитати» цей візерунок одразу важкувато, поєднання простеньких мелодій з високотехнічними, та періодична поява доволі-таки агресивних риффів – збивають з пантелику. Особливо важко розкурити було тему Triguna і останню Immanent. Химерні звиви мелодій ніяк не в’язалися між собою, аж поки одного прекрасного дня я не зловив саторі й не дозволив музиці бути собою, знявши з неї покров очікувань. Тоді розуміння прийшло саме, зсередини теми проступила історія (не горизонтально прозаїчна, а вертикально поетична!), і навіть з’явилося підзабуте з дитинства відчуття «подорожі в звуці», коли рух музики перетворювався на рух крізь ландшафти, славнозвісний саундскейп раптом знову став динамічним і відкритим у своїй динаміці, не замкненим суто в межах композиції.

В обох альбомах наявність джазово-ф’южнової складової змушує тебе внутрішньо перетворюватися, аби зрозуміти музичне повідомлення, охопити невідомий досі спектр емоцій. Це свого роду тренування для мозку, для глибоких і глибших шарів психіки, звідки під світло свідомості скидаються емоційні хвилі. В підсумку стаєш внутрішньо більшим.

В певному сенсі, музика – це карта внутрішнього світу її композитора. До неї домальовують свої риси ті, хто допомагав автору, і перед слухачем відкривається така собі «кроляча нора», наповнена дивами та скарбами творчого генія. Торкаючись їх, ти входиш у резонанс, отримуєш емоції, і створюєш уже власні дива та скарби. Історії, котрі ми можемо розповісти на основі музики, не відбивають і частини того, що переживається насправді. Слова потрібні тут виключно як спосіб примноження задоволення і обміну враженнями. Головне ж залишиться в моменті народження і сприйняття звуку…

The Contortionist

Exivious

АртМелофіліяМузичнеПотік свідомості

Максим Холявін • 20.06.2017


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University