Персональний сайт Максима Холявіна

Мелофілія #13 – 12 альбомів, що зробили моє півріччя

Червень – гарний привід підбити проміжні музичні підсумки року. Це дуже суб’єктивний чарт, котрий, до того ж, не має особливої хронологічної прив’язки, сюди можуть втрапити як свіжоспечені, так і класичні альбоми та теми. Крім того, тут нема прив’язки до жанрів. Отже, як склався звуковий 2017-й  на сьогодні.

#1 – Schammasch – Triangle (2016)

black metal

Чи можна назвати таку музику духовною? Що взагалі є ознакою духовної музики? Чи лише приналежність до певного культу? Або все ж таки мається на увазі зосередженість її на духовності та філософії? Коли, якої миті музика стає власне “духовною”? Цей монументальний альбом швейцарських містиків – справжня концептуальна перлина, всередині якої лежить подорож духа крізь видиму реальність, через смерть – до “надяскравого світла порожнечі”, де всі явища обіймаються спільним знаменником, набирають значення і починають дорівнювати нулю, утворюючи довершену і порожню дихотомію. Альбом цілу зиму не виходив з поля слуху, даруючи надхнення та дорогоцінні миттєвості внутрішніх осягнень і осяянь, а тема “Metanoia” стала справжнім гімном духовного перетворення.


#2 – Neurotech – In Remisson (2016)

symphonic industrial

Цілий рік у мене пішов на те, щоб розкурити цей альбом. Спочатку він ну ніяк не хотів подобатись, хоч я і ганяв його в плеєрі десь близько двох місяців. Потім позіхнув і закинув на полицю, змирившись із тим, що навіть дуже круті артисти іноді видають слабкі речі. Можливо, на той момент я був занадто вражений “Infra Versus Ultra”, можливо, просто був інший настрій, однак глибинна пам’ять зберегла в собі звук, і з першими відлигами 2017-го почали вигулькувати в пам’яті несподівані мелодії саме з “In Remission”. Спочатку окремі теми, а потім і весь альбом почали викликати натуральну, не силувану, насолоду. Дивина дивна! Що змінилося? Чи код душі? Виникли специфічні струни всередині, котрі зрезонували саме з цими мелодіями? Іноді звук схожий на насіння – він провалюється в несвідоме, не лишаючи смаку, однак потім сходить чудовою квіткою із витонченим, терпким ароматом.

Альбом дійсно “проріс”, і я почав тонко відчувати всі його відтінки, переливи сенсів, зрозумів його внутрішню цілісність і повноту, попри скромну тривалість у 35 хвилин. В усіх сенсах ця “ремісія” стала супутником моєї внутрішньої відлиги, весни та одужання мого батька.


#3 – Outrun The Sunlight – Red Bird (2017)

progressive

Дуже полюбляю цих хльопців за вдумливе ставлення до музики. Лишаючись у межах прогресивного металу, вони ці межі розсувають, творячи цікаві мелодійні та гармонійні звиви, малюючи барвисті звукові ландшафти, надихаючи та підносячи, ведучи крізь тіні та випробовування до нового світла. Хлопці казали, що вони не використовували хитрощі мастерингу при записі, тому звук вийшов особливо “жирним” і кольоровим. За словами лідера гурту Остіна Пітерса (Austin Peters), альбом присвячено стосункам – як коханню, так і дружбі та іншим взаєминам, котрі можуть піднести нас до небес, а можуть і зруйнувати, але котрі необхідно весь час вважати джерелом для внутрішнього зростання. Лейтмотив поступу, драматичних змін і подолання чується наскрізно, однак над ним весь час лишається простір внутрішнього та зовнішнього космосу, яскраві емоційні полотна, з яких складається ціле життя. Альбом також маленький, але цілісний і завершений, слухається легко і приємно.


#4 – Akhlys – The Dreaming I

black metal

Ахлюс – це таке хтонічне давньогрецьке божество, Вічна ніч, що існувала навіть раніше за Хаос. Персонаж дуже лютий, саме її зображення можна спостерігати на обкладинці. Зміст альбому вражає комбінацією важезного, суворого, холодного і безкомпромісного металу з екзальтованою мелодійністю та атмосферністю. Між цими стовпами пропливає темна матерія амбієнту, з неї чутно крики якихось жахливих істот. І разом з цим весь цей чорний-чорний музичний конгломерат має в собі просвітленість. Широко прочиняються ворота несвідомого, де корені особистості йдуть в підземний світ, що виповзає в свідомість крізь сни. Звук дає змогу пригадати про той бік життя, що цивілізація посилено виштовхує за свої межі. Хоча, по правді кажучи, стикатися з цим у собі та інших страшно, втекти від цього неможливо, доводиться навчатися уживатися, шукати рівноваги, котра означає незмінну присутність пітьми та тіней поруч, і тут естетика, “геймифікація” життя стає в нагоді.


#5 – Батюшка – Литургия (2015)

black metal

Польський блек в останні роки квітне й пахне. Батюшка стабільно з’являвся в мене серед рекомендацій на YouTube, але я його вперто ігнорував, вважаючи, що то щось несерйозне. Як виявилося, все дуже навіть серйозно. За богохульним антуражем гурту відчувається все-таки щось більше, ніж суто жарт, адже концепція пророблена витончено і багато праці вкладено в реалізацію виступів на сцені з усіма рясами, свічками, амвоном етц. Не менш тішить і підкреслена загадковість довкола колективу, що змушує аудиторію висувати різні припущення щодо сутності їх творчості. Як на мене, то “вивернутий” православний міф тут символізує верховенство смерті, про що красномовно свідчить і череп, що з основи хреста після перевертання переміщується нагору. Далі можна ще багато припускати, але залишу цю гру іншим бажаючим. =)


#6 – Any Given Day – Everlasting (2016)

metalcore

Ця музика просто створена для тренувань. А вірніше, нею класно заряджатися до тренувань і заминатися – після. В ній відчувається лояльність до всіх, хто намагається стати сильніше тілом і духом, хто намагається прорватися крізь негаразди життя, вижити і перемогти, хоча вихдні дані у нього і не особливо тому сприяють. Приємно, що такі теми та альбоми пишуть, що накачані хлопці пам’ятають про своє людське єство і не проти відсипати м’язів іншим.


#7 – Junius – Eternal Rituals For The Accretion Of Light (2017)

prog/post-metal

Юніус – ще одне випадкове приємне відкриття на YouTube. Якщо вищеназвані блек-метал-банди належать до темного (лівого, окультного) боку просвітлення, то ці хлопці явно підходять до справи за допомогою світлих призм. У пошуках балансу вони підіймають етичні колізії та шукають спосіб виграти у світовій грі. Разом з тим вони роблять доволі своєрідну музику, таку собі прогресивну форму року/металу зразку нульових. На фоні стандартизованого звуку сучасних банд вони виділилися свіжістю та приємною ненав’язливою концептуальністю. Особливо гарно лягає ця музика на суєтливі людські потоки Києва, коли думаєш про те, як подолати нерозуміння між громадянами і перекричати інформаційний шум.


#8 – The Angelic Process – Coma Waering (2003)

drone doom

Незмінні улюбленці, світла пам’ять богоподібному К Angylus. Вже музика так музика. Дрон пробурює всі шари свідомості, підпалює несвідоме, і воно горить-горить, вибухає, переливається всіма відтінками тепла, колихається, вібрує. Ай, та що казати, описувати музику The Angelic Process можна або віршами, або іншою музикою, але й те не дає гарантій, що зможеш. Просто їх звук дійсно займає особливе місце потойбіч усього музичного пантеону.


#9 – Novelists – Souvenirs (2015)

metalcore

Хоча металкор зайняв місце такої собі “метал-попси” в останні десять з зайвим років, одного в цього жанру відняти не можна – це здатності відтворювати почуття світлого і повітряного підліткового романтизму, наївного, іноді навіть дурнуватого, але такого важливого, адже ядром його є праматір усього надхнення, а воно нам потім, у дорослому житті, ой як потрібне. Тому феєричний звук Новелістів сподобався саме тим, що він торкнувся вже доволі запилюжених і підзабутих струн душі, змусив згадати про необхідність віри в себе, віри в мрії, віри в те, що в житті є більше, ніж нам інколи здається. Це така зброя проти “суворої правди життя”, нею можна розвіяти хмари і дотягнутися до Сонця. Молодики з гітарами знають, що рублять. =)


#10 – The Algorithm – Brute Force (2016)

djent/electronic/experimental

Рідко я зустрічаю цей колектив, а дарма. Сплав електроніки з металом уже давно не є чимось новим, однак ці французи сплавляють жанри доволі нетривіально. Чесно кажучи, у тих зразках, що я досі чув, був нахил або більше в бік електроніки, або більше в бік металу, і саме в Алгоритма ці два начала раптом урівноважилися. Тут перетікання з гітарних мелодій у клавішні, від живих барабанів у біти – відбувається дуже органічно і непомітно. Ось ти нібито слухав важезне валево, а ось ти вже слухаєш меланхолійний синтпоп з паволокою 80-х. Тематика музики: драматичні кібервійни, вірусні атаки та контратаки, одним словом, прорив кіберпанку і хакерської субкультури зразка тих самих 80-х. З тих пір такого ставлення до світу інформаційних технологій (як до магічного простору, шляху трансценденції та живого організму) вже не було. “Матриця” була останнім бастіоном (але вже в ній акценти змістилися) і далі все це спустилося в андерґраунд. Безумні інструментали Remi Gallego переселять ваш внутрішній світ у кібернетичний вимір і дозволять відчути, як воно було першим романтикам віртуальної реальності та послідовникам Tron. =)


#11 – Fit For An Autopsy – The Great Collapse (2017)

deathcore

Якоїсь миті зрозумів, що в організмі не вистачає соціально спрямованого дезкору. Зазвичай віддаю перевагу атмосферним його проявам з нахилом у космософську тематику, однак цього разу вождь на відео зачепив увагу, і вкотре вивів до проблеми Standing Rock, котра боляче відгукнулася в серці, збудила купу думок і асоціацій з проблемами вже моєї країни. Насправді, всі формули врегулювання відносин лежать на поверхні, впровадження їх – от де виникають усі складнощі. Бо люди математичного складу розуму полюбляють все зводити до юридичних схем, однак часто нехтують емоційним боком існування, не розуміючи тонкощів мотивації, демотивації та інші особливості функціонування психіки. Ні, рефлексологія тут не зарадить. Тут зарадить Fit For An Autopsy. Ні, вони не подадуть готову (ритмовану та рифмовану) формулу відповіді, але вони увіллють масу мотивації до її віднайдення та впровадження. Ну, і ще допоможуть зібрати грошей на підтримку тих, хто цим впровадженням займатиметься. Так, добитися результатів можна лише інституціональними діями, однак намір до створення інституцій коріниться в емоціях.


#12 – Astronoid – Air (2016)

blackgaze

Колись я вперше почув Alcest, і вельми здивувався, що можна брати виразні засоби блек-металу і використовувати їх для романтичних і піднесених тем, як можна за допомогою бласт-бітів і тремоло не тільки занурювати в сутінкові зони, але й розливати світло та іскри. Astronoid продовжує та розвиває цю справу, беручі дезові та блекові форми, але фарбуючи їх у яскраві теплі тони. Їх музика – це потужна хвиля феєричних переживань, мерехтливі спалахи екзальтованої радості, суцільне надхнення і вітер. Альбом так і називається “Повітря”. Кращого годі було придумати.

KulturтектонікаАртМедіаМузичнеПотік свідомостіСофізм

Максим Холявін • 12.06.2017


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University