Персональний сайт Максима Холявіна

Говорити про хороше

Обкладинка: Andrea Celesti – Festín de Baltasar (1705)

Недосконалість та утилітарність мови видає вже те, наскільки виразні засоби перекошені в бік негативу. Легше розмовляти про погане, описувати погане, для цього в нас є ціла купа мовленнєвих засобів, а от розписувати гарне – важче, тут намір спотикається об лічену кількість слів. Мова – перш за все є засобом виживання, тому логічно, що стільки уваги приділяється шкідливим та небезпечним речам та явищам. Однак нездатність зосереджуватися на гарному підриває сам сенс виживання. Це вже класичне питання «а заради чого, власне, виживати?»

Виточені культури виробляють спеціальні жанри для схвалення життя. Гімн, ода, панегірик, веснянка, записки з щоденника в узголів’ї – всі ці твори в тій чи іншій мірі та формі описують радість, задоволення, щастя, радіння, екстаз – та навіть складніші почуття, котрі не вміщуються в одну назву. Вони створені тими людьми, кому не досить вдоволеної мовчанки про чудове, їм кортить збудувати окремий храм гарному, щоб за його допомогою фокусувати всі чудові речі та досягати вищої насолоди. Насичений енергією, цей намір виходить за межі умовного «позитивного боку» і починає втягувати в себе всі явища світу, намагаючись виправдати їх, гармонізувати їх, подолати весь біль та страждання існування. Тоді гарному доводиться поступитися абсолютністю своєї позиції та увійти у взаємодію зі своїми протилежностями, шукаючи рівновагу, котра зрештою дасть нову красу (трагедію). Ця гра може тривати безкінечно, міняючи форми, теми, відтінки, і навчання їй обіцяє поліпшити наше життя, дати йому більше світла. Навчитися говорити про хороше… Як це? Чи не змінить це сам спосіб діалогу? Чи не повинні ми будемо щоразу здійснювати певний ритуал, що викреслить розмову з потоку буденного негативу?

Попри те, що нам сьогодні доступні шалені масиви інформації, ми розучилися філософувати – тобто, користуватися цими масивами, впроваджувати їх у наше життя, навіть на рівні повсякденності. Сам термін «філософія» набрав ледве не протилежних собі сенсів. Наприклад, це точно не наука, адже сама наука є різновидом філософії, це точно не частина літератури, бо філософ не обмежується складанням емоційних образів, у полі його інтересу лежить уся реальність, він бачить життя величезним питанням, загадкою, розгадування котрої дає благо і саме по собі є благом. Філософія стягує воєдино всі напрямки мислення, всі дисципліни, саме тому її називають «наукою наук». Ні, догмати в пилюжних книгах не є філософією, твори античних філософів не є філософією, філософські факультети можуть і не навчити філософії. Все це – тільки її субстрат, а самі тіло і душа філософії – це процес мислення, процес пошуку відповіді, процес гри живого інтелекту, бо гра – це форма буття всього живого (і цей висновок теж належить філософії). Філософуючи, ми розуміємо, що поза звичним «та нічого/нівроку/все гаразд» у відповідь на традиційне «як справи?» лежить значно більше чудових слів.

Розповідь про свої «справи» може стати прекрасною одою власному життю, чередою ствердних фактів, котрі для уважного ока розкриваються емоційними квітами.

«В мене на городі виросли чудові помідори, а ще я зібрав кілька відер картоплі».

«Нарешті мої квіти буяють в саду».

«Вчора змагалися з командою сусіднього двору на полі за школою – виграли 2:0, але запеклий був матч!»

«Гуляв понад морем/річкою, так пахло вечірньою/ранковою свіжістю».

«У заміському додзьо грав на флейті для квітів, дерев і пташок…»

Запеклі гравці в різні ігри можуть годинами описувати свої змагання, які іскри висікали сутички високих амбіцій в просторі правил і критеріїв – і все це буде одним нескінченним благом для вдячного вуха.

Пам’ятаючи про благо, ми можемо знайти мотивацію до цілком реальних змін на краще. Ми можемо вирватися за рамки усталених буденних програм, подолати лінь і знайти емоційний спектр – ширший від зубочистки. Ні, я не кажу силувати себе до радості, розтягувати на мармизі усмішку, коли воно не сміється, я кажу, що варто намагатися танцювати з собою і світом, шукати способи перемогти вагу днів. Спочатку – хоч би на мить, хай зблисне між іншим. А потім таких виблисків стане більше, і згодом вони складуть омріяну «білу смугу». Говорячи про хороше, уважно ставлячись до хорошого, не вважаючи хороше «брехнею» супроти «суворої правди життя», ми дамо місце хорошому, і вже не буде так сумно… Це вдячна праця і цікава гра…

KulturтектонікаВеликий егоїзмГармоніяКонфліктологіяМузичнеПосполитеПотік свідомостіПсихологічні одноборстваСофізм

Максим Холявін • 28.05.2017


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University