Персональний сайт Максима Холявіна

Instaвірш Pack #46 – Суперструни

Скинувши одяг,
скинувши шкіру
і тіло,
[і біль]
вже на самій межі
відсутності
розтікається
щем
[твого самого єства,
яке розчиняється
у чашці з чаєм
всесвіту
дуже коротко,
зойком,
значно швидше,
ніж усі ці вірші,
але]
так яскраво,
як а-а-а-а-а…
***

Чим вище вгору,
тим струна тончіш,
тим важче тягарі
секунд, що крізь роки,
подібно до лавини,
накотилися до днів,
до місяців, і ось –
на терезах – Місяць
і Сонце, і зірчаста
далечінь – майже
дотягнешся рукою,
лиш тільки відпусти,
розкрий долоню,
полетиш далеко,
поки не вернешся
у кімнату через другі
двері, там сидить старий,
навчає грати на струні
найтоншій, підіймати
непідйомність тиші
й бачити під пологом
коштовні таємниці –
винагороду за твої
шість тисяч…
***

Любов на згарищі амбіцій (умовно)

Угар мине,
попуститься сп’яніння,
гірке похмілля вріжеться у скроні,
крізь чорний кіпті макіяж
проступлять будні,
остине ліжко після пристрасті
і смерті, навпроти тебе – тіло,
що не стало богом, все те саме
у кімнаті, тільки трохи більше болю
залишилося на фоні,
в дзвоні в вухах,
дзеленчить трамвай
старими рейками
у мареві вікна,
з карнизів крапає вода,
і сходи б’ють по нервах –
до дверей
новонароджений крокує день,
а в нас
порвалися всі струни,
окрім одної – тягнеться тонка,
вже не відпустить,
відірветься тільки з м’ясом,
ідеш за нею – не знаючи, куди веде,
просто щось є
у всьому цьому,
у цьому всьому –
попри все
щось є…
***

ІсторіяВелика ПорожнечаекзистенціямедитаціяметафізикаМузикаприродафілософія

Максим Холявін • 31.03.2017


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: