Персональний сайт Максима Холявіна

Мелофілія #10 – Душа Океану

Саме по собі імітування природи в музиці мені не дуже до вподоби, адже я прихильник того, щоб передавати, як звучить сама душа, а не формальний пейзаж на сітківці. Втім, імітування при достатній степені уваги та фокусу може бути формою медитації, і тоді виходить, що ти саму свою душу змушуєш проживати імітовані предмет/явище. Тоді імітація стає порталом для поширення душі в світ, шаманським камланням на мові духів Природи. Але для цього потрібна достатня серйозність, вдумливість творчості. Шопен умів чути дихання явищ, ту саму так поціновану нині «атмосферність». Його «Океан» – то не формальний пейзаж і навіть не відбиття бурхливих переживань (що було б навіть ще більш вульгарним), це дійсно вдивляння в душу океану, відчуття світла в його хвилях, перманентного руху його глибини. Тут слухач занурюється в саме серце «як» океану, сам спроможний стати на мить океаном.

KulturтектонікаАртГармоніяМузичнеСофізм

Максим Холявін • 10.02.2017


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University