Персональний сайт Максима Холявіна

Instaвірш Pack #37 – Діамантове небо

Болю червоні нитки
змія cплітають в легенях,
в пружину звивається
й кидається довгим плином
крізь горло до Сонця –
червона пісня,
офіруючи ціле серце
богам нездоланної тиші.
***

Пил діамантової сутри лоскоче горло,
вростає в землю камінний Будда,
занурюючи коріння в глибини великого “ні”,
розчохлюючи кулемет свій глиняний,
починаючи прибирання.
Хвиля за хвилею – видих,
хвиля за хвилею – вдих,
реальності колихається килим
на диханні пустоти.
Укривається тіло тріщинами –
ієрогліфами боротьби,
із них тягнуть долоньки квіти,
заповітні ховаються сни.
І все, що всередині, вміститься
у короткий вигук,
усе, що крім того – ні.
***

Тут сейчас трава висока,
Що росла вокруг хреста,
Радісно в свої обійми,
М’яко приняла Христа.
І. Франко, «Христос і хрест»

Липень кладе на пательню вершками –
розтікся усмішкою подолання у битві
не бажаній, ці ваші ігри, жорстокі ігри,
Земля – лототрон, барабан і свавілля,
душа піддається процесу старіння –
частіше й частіш каже в відповідь «ні»,
верблюд утомився, верблюд відмовляється йти,
верблюд уночі точить ікла, готуючись розірвати
усі мотузки із луски, і послати подалі
закони війни, відв’язати човни від стовпів,
мовби зняти Ісуса з хреста і залишити тихо лежати
в траві, крокувати туди лиш, куди цікавіш,
небагато лишається в результаті,
але все-таки більше, ніж. Адже
липень кладе на пательню вершками –
розтікаюсь усмішкою…
***

Немовби замок повішу собі на язик,
і двері причиню, щоб сутінь не пронишкла,
скільки спалених сьогодні буде книг,
скільки цінностей відправиться сьогодні спати,
щоби чай закипів й зупинилася мить,
бо на стрілки начхати, і на цифри начхати,
бо позаду жодних вказівних стовпів
і попереду нема опізнавальних знаків.
***

doomВелика Порожнечаекзистенціяприродафілософія

Максим Холявін • 28.07.2016


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: