Персональний сайт Максима Холявіна

Мелофілія #01

Прийшла ідея зібрати розрізнені міркування з приводу різних музичних творів під одним дахом центрального блоґу. А то сидить він такий, самотній, сумний, наповнений самими тільки віршами, до котрих далеко не всім є справа. Отже, заходьте на вогник – послухаємо та поговоримо про Музику – найбільш зникоме і в той же час одне з найдивовижніших мистецтв. Жанрових обмежень тут нема, єдине правило відбору – як емоційна карта ляже. Власні враження від тем, історії, пов’язані з ними – радо вітаються в коментах.

Один з найбільш затертих класичних творів, котрий звикли сприймати за першою частиною і за інерцією називати всю Сонату “Місячною”. Але вкупі з двома останніми, твір має в собі значно більше. Я чув цю річ у виконанні різних піаністів, і часто бувало так, що “немісячні” частини перетворювали на вульгарні “пляски”, котрим упору було б піти на саундтрек до якоїсь посередньої німої драми. Але коли все зроблено правильно, то річ отримує якийсь такий неповторний відтінок гіркої іронії, як нібито буремний дух раптом бачить свою боротьбу збоку, і розуміє абсурд і сміховинність свого пориву, одначе він не покине справи, адже в ній він виражений найповніше, поряд з гіркотою марноти лишається надія, і саме тому цю музику неможливо розіп’яти на догоду якомусь примітивному, одношаровому сенсу, ні. Тут почуття розквітають у всій складності та неоднозначності, тут Бетховен так само ставить запитання богу, повзе на верховини духа, шукаючи світоч, який виправдав би гірку комедію існування.

Послухав спочатку в цьому виконанні, а потім подумав, що Скарлатті жив у епоху клавесинів, тому знайшов і послухав, як воно звучить саме на тому інструменті. Відчуття дуже різні, але тут не можна напряму пов’язувати це зі зміною інструмента, адже в класиці додатковим фактором є виконавець. Щодо звучання можна сказати, що дзвін клавесина насичує мелодійну структуру, робить її більш текстурною і густою, саме бароковою за відчуттям. Фортеп’яно має рівний тон, тому в піаністичному виконанні соната звучить більш меланхолійно та просвітлено, як жовтневе світло. А от щодо відмінності у виконанні, виникла думка, що класика через технічні особливості завжди більше прив’язана до нотного запису і кожного конкретного виконання, адже вона не має “еталонного” студійного звучання, як це стало з приходом звукозапису. Тому класичний підхід у цьому сенсі “живіший”, більш рухомий і надає твору змогу метаморфувати, щоразу набуваючи нових відтінків. Ну, і наостанок скажу, що раніше не розумів, чому старих майстрів шанують більше, попри всю славу романтиків і модерністів. Згодом зрозумів…

Максим Холявін • 11.07.2016


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University