Персональний сайт Максима Холявіна

Instaвірш Pack #31 – Ремісія

Безсиле слово перед в’яззю пелюсток,
безсиле слово перед ритмом ліній,
на ноти мова розсипається, коли зігрітий й ситий
сидиш під дахом й дивишся на сад,
і слухаєш, як пророста трава і борода,
танцює з вітрами листва, й краса – володарює,
визначає такт, й зусиль орнамент створює
симфонію, і кожний крок, і кожний змах
танку співає славу існуванню – просто так…
***

Усякий раз, коли безжальний океан
раптово піддається вимаху руки,
і я пливу, знов чутно мені тон, немов
над хвилями співає дзвін, і Сонце
пальцями мені перебирає мокрі вії,
і усміхається, й на губи ллє надію –
хоча непевна мить, хибка, мов сон,
накотить тінь, і океан зробить ковток,
мене потягне знов – назад, на дно,
у марево темнот, я знаю – все одно,
де квіт, де проблиск, спалах, літ
на декілька секунд – там вічність –
тягне з пустоти росток, щоб статись,
над хвилею жбурнути Сонцю хоч би скрик…
***

Велика ПорожнечаекзистенціямиттєвістьМузикаприродафілософія

Максим Холявін • 19.06.2016


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: