Персональний сайт Максима Холявіна

VI

7 більйонів – покоління за поколінням
лягає хвилями, складаючи дорогу
кістяну далеко в степ, у невідомість,
в пустоту, за літерою літера,
доля за долею, кістка за кісткою –
пишуть знак, складають довгий вірш,
щоб між його пожовклих завитків
співали вітри мантру богу невідомому,
у снах безумних тільки явленому,
в безумних мріях закарбованому,
що в нас примусив камінь рухатися,
що розколов поверхню нерухому
на страждання і любов, на світло,
у якому так яскраво видно лезо
краю, за котрим ти розчиняєшся,
лишивши по собі уперті літери…
Пошепки собі заприсягнувся,
що потім все-таки сюди вернуся,
щоби завершити в пітьмі землі почате,
постати на краю дороги з кості,
й відчути, як вітри нашіптують – немарно,
з літер трьох таки сповито ієрогліф щастя,
і плечі теплі та тендітні більш не потребують
милосердя, й світ не потребує більше – жалості…
***

інстинктиВелика Порожнечадухекзистенціякосмосмедитаціяметафізикамиттєвістьприродасмертьфілософія

Максим Холявін • 10.04.2016


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: