Персональний сайт Максима Холявіна

Еони

І.
На якій міцній не стояв би землі,
все одно рушає, здіймає губи –
цілує небо, дряпає небо закохано й хижо,
пускає в небо гарячі соки, і дихання чорне,
заходиться трясцею в любощах, й хвилі
на березі жоднім тебе не покинуть – підкинуть –
танцюй – незграбно, чудово,
з розмаху душею об глину – слово.

ІІ.
Дух з розмаху обличчям в глину –
й дивується вельми тому відбитку,
був сам по собі – став химерним «богом»,
бо «бог» лиш тоді, коли зріже слово
тільця мовчання золотого, й кров рікою
зачне перелік нових еонів.

Велика Порожнечадухекзистенціякосмосмедитаціяметафізикаприродафілософія

Максим Холявін • 24.03.2016


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: