Персональний сайт Максима Холявіна

Потойбіч усього

Є таке кльове поняття, як «вимір». Дуже абстрактна штука, так просто й не поясниш. Фактично, «вимір» – це базова характеристика існування. Є три виміри простору, вимір просторового руху – час, всякі інші виміри, про які розповідають фізики, змушуючи інтелект до конторцій, аби осягнути висоту польоту квантової думки.
І от коли явище існує чи-то поза межами знайомих нам вимірів, чи-то тільки виходить за їх рамки, то нами воно сприймається як диво. Наприклад, радіохвилям майже байдуже до твердих поверхонь, а гамма-радіації й поготів, частки нейтрино летять у одному їм відомому просторі, не вбачаючи перешкод у планетах. Яким би ми могли побачити Всесвіт з точки зору цих явищ? Чи мали б значення тоді «рух», «час», «простір»?

Наука претендує на істинне розуміння речей і явищ, але насправді вона також розглядає все тільки з одної точки зору – зовнішньої. Варто тільки науці вступити до царини суб’єктивного, як усі холодні математичні інструменти поступаються філософії, естетиці, релігії, містиці… Найнауковіші дослідники суб’єкта – психологи – також змушені були включити до поля уваги міфологію, розглядаючи її не просто в якості помилкового тлумачення явищ, але як маніфестацію особливої, окремої реальності – людської душі.

З відеоіграшки “X-COM 2” знову почув вираз «проявляються у нашому вимірі». Задумався, а який резон був би настільки чужорідній формі життя проявлятися в нашому вимірі? Чи, можливо, вона не зовсім чужа, а просто розділяє з нами вимірний ареал? У такому випадку – чи були б у нас хоч якісь шанси на опір? І чи можливий був би сам конфлікт у дійсності? І отоді подумалось: а якщо те, що ми звемо «життя» є просто ознакою належності нашого існування до певного виміру, наприклад, того ж часу? Назване Вернадським «косне» тоді належить виключно виміру простору і тому нами вважається «неживим», а «форми» його є тільки наслідком сприйняття, і аж ніяк не значущим фактором?.. Вернадський казав про «правизну» та «лівизну» поведінки речовини в просторі, «дисиметрію» як одну з головних притаманних живому рис і неможливості «абіогенезу», тобто виникнення живого з неживого. Хоча міграція речовини між одним та іншим є. То справа в особливому «вимірі»?..

Чи можемо ми вийти за межі себе? Якщо так, то чи буде мати тоді значення мотивація, що спонукала нас до цього? Чи перестанемо бути «собою», і як це буде виражено? Чи не буде це тим самим, що й смерть? Починаєш уявляти, й інтелект починає загрозливо потріскувати. Ось вони, «межі пізнання». =)

Потік свідомості

Максим Холявін • 01.03.2016


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University