Персональний сайт Максима Холявіна

До свят…

Навіть найпрудкіший бігун, рано чи пізно, втомиться (цей марафон тягнеться століттями), але дістатися мети необхідно і треба, тому хоч би черепахою, а матиме вчорашній бігун повзти у напрямку своєї мрії… Дехто опиняється поза межами будь-якої бравади, там, де закінчилися красиві слова, і далі треба тільки діяти, зішкрібуючи залишки сил зі стінок серця. Мабуть, кожний герой, рано чи пізно, повинен перетворитися на чорноробочого Долі. І якщо його намір не згасне, рано чи пізно, він усе-таки “землю свою знайде”…

Пізнання втоми у горлі спеки,
коли стаєш потроху сіллю землі,
і знаєш, якщо раптом ти зіпсуєшся,
то час тебе просто під ноги викине.

Ти ворушиш стопами – не чутно й шурхіт,
і відстань подолана справді – смішна,
тому ти уявляєш, що ти черепаха,
а попереду – море на тебе чекає.
Інші, схожі на тебе, дійшли давно,
он, мов ідоли Пасхи, на краю бовванять
пальцем кажуть туди покоління нові,
але знаєш ти, що вони – не добігли,
вони – доповзли…

Пісками протягнулися сліди,
слідами відбиває захід сіль,
ми грались на долонях Пустоти,
лишаючи в долоні лінії життя…

екзистенціяЗемляметафізикафілософія

Максим Холявін • 23.08.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: