Персональний сайт Максима Холявіна

Instaвірш Pack #6 – Світло і пил

Попереду так безкінечно довго,
ми такі безкінечно короткі, що зору
не стане докинути стріли
до горизонту подій,
мій здогад зухвало сміливий,
що все ще можливо,
бо вічний цей пил…
***

Перемазані глиною люди,
чия доля записана зморшками,
чия доля рясніє сивинами –
у століттях лишились невидимі,
в хроніках залишились без імені.
Споруди тільки бовванять
і в кожен погляд крапають
непоясненний сум.
***

Дощ уривається з-під сонця,
дощ розбивається об щоки,
кладеш уперто свою цеглу,
і голоси кричать, що марно,
що скоро вже здійметься іній,
сповиє тіло в сивий саван,
що скоро вже підхоплять хвилі
і геть відтягнуть від творіння,
на обрії востаннє кинеш погляд
у бік недобудованої тіні,
вона немов тобі всміхнеться,
на вічність перетворюючи мрію…
***

Музика подеколи нестерпна –
флейта тріснула від вітру,
відкривши душу стратосфері,
остання нота відлетіла
на берег моря всіх мелодій
медитувати у надії…
***

Всередині її тіла
живе зоряний метелик,
кожний помах його крилець
відкриває безмежжя реальності,
що виходить за межі смерті
в ненастанному прагненні грати.
Мій надтріснутий глек любові,
з нього мало що можна дати,
я безпомічно усміхаюсь
і повільно собі вмираю,
насолоджуючись пейзажом
її світлого існування…
***

100 Вт маленького тепла –
твоя найдорожча грілка,
поспішай віддавати тепло,
бо між двох воно довше залишиться,
поки все, врешті-решт, не зникне,
і не стане на нас колоситися
поле нових чудес у майбутньому
дивовижному…
***

Вавилонекзистенціяметафізикаприродасмертьфілософіяхрам

Максим Холявін • 14.08.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: