Персональний сайт Максима Холявіна

Бережи свою корову ІІ

save_your_cowСкеровані варварською жагою наживи, пасічники часто вигрібають з вулика більшу частину меду, і тим самим прирікають бджіл на штучне годування, від чого згодом і здоров’я бджіл, і якість меду падає. Свідомі цінності свого ресурсу, розумні пасічники кажуть – неможна забирати в бджоли більше за 30% зробленого нею меду. Тоді й сім’ї будуть сильніші, й мед лишатиметься медом. Отже, висновок простий: для розвитку економіки треба не тільки дати громадянину вудку, але й не відбирати 80% спійманої рибки. Тоді потім не треба буде годувати його подачками у вигляді дотацій.

Задоївши корову до смерті – не отримаєш від неї молока. Нестримні апетити українського олігархату (та й світового також, не треба мати ілюзії щодо цього) доводять населення до зубожіння, а ресурсну базу – до руйнування. Радянське сприйняття малює корову величезною і з нескінченним запасом молока у вим’ї, і тому не жаль видоїти її, аби потім втекти до вирію й там насолоджуватися надоєним. Переконання, що на чужій землі чужий господар, і може він будь-якої миті прибрати до рук надоєне, на першу хвилю пострадянських нуворишів не діє. Однак час і скрута породжують новий, більш свідомий тип підприємців. Такі вже бачать: вкрасти нічого, хочеш збагатитися – будуй. І от починають вони тіснитися між роями доярів-кровосісь, намагаючись облаштувати якусь більш-менш сталу нішу бізнесу.

В таких умовах з’являється навіть творчий інтерес до бізнесу. Якщо раніше то було саме тільки джерело наживи, тепер можна отримувати насолоду від плодів рук своїх – струнких бізнесових структур, працюючих, як годинник. Бізнес – це естетика математики і логіки, притрушена інтуїтивними рішеннями. Він стає засобом до вищих цілей, а гроші перетворюються на приємний побічний продукт. Жива і здорова корова – дає не тільки молоко, але й час та простір для чогось іншого, крім доїння. Життя-бо дійсно є чимось більшим. Цю думку неможливо донести тим, хто від початку харчувався задарма, але вона зрозуміла тим, кому зі столу нічого не дісталося, і тепер доводиться готувати самотужки.

Той, хто хоче опинитися на верхівці харчового ланцюжка, повинен пам’ятати: чим багатшими будуть усі попередні ланки, тим смачніше буде харчуватися йому. Сумарне багатство країни виражається у вартості валюти, визначеної ВВП (не плутати з ПТН, який ПНХ). Хоча останнім часом у економіці превалюють абстрактні цінності у вигляді боргових зобов’язань, кредитних відсотків тощо – найбільш надійним лишається виробництво, те місце, до якого мозок торкається щонайбільш безпосередньо. Тому не можна обкрадати виробників. І «виробники» – це не тільки крупні промисловці. Виробниками є всі, хто займається господарством, хоч би й домашнім. Прибуток кожного з них повинен охоронятися, бо інакше не стане мотивації виробляти = не стане поповнюватися ВВП = ти на своїй верхівці отримуватимеш менше. Тим, хто вже нагуляв боки, ці збитки не страшні, а от новому поколінню заповзятливих людей – відчутні.

Збагачення всього суспільства корисно навіть для чиновників – бо від цього залежить якість їх заробітної платні. Давно ходять розмови про «підвищувати зарплатню чиновникам чи не підвищувати». Оскільки підприємці нині ганяються за вартістю долара як стабільної валюти, забезпеченої самим тільки фактом користування нею, ціни постійно підганяються до курсу, ще й із запасом, а от заробітну платню індексують неохоче. З одного боку, боротися з цим можна за допомогою профспілок. Про це я писав раніше. Але, з іншого боку, коли за кожним папірцем стоятиме відповідна кількість продукту, то не треба буде гнатися за кількістю папірців, як і не треба буде підганяти ціни під «економічний якір» із успішного Західного світу. Можемо стати самі собі Захід.

Бачити в збагаченні сусіда своє збідніння – велика дурнувата помилка, спричинена убозтвом суспільного існування. В убогому суспільстві всі змушені красти, а якщо «я вкрав, значить і ти крадеш, а отже можеш украсти в мене!» І «щоб ти збагатився, то ж я тобі маю дати!» – бо не видно жодного іншого способу. Так, треба «дати», але не гроші, й не статки, а можливість їх заробити самостійно. Припинити смоктати кров, щоб її вистачало всім, а отже ніхто не зиркав на твої запаси. Багатство суспільства = твоє багатство. Ніхто не просить благочинності, то привілей багатих людей, а у нас усі бідні, навіть багаті. Бо поки багатий бачить джерело багатства в грошах і речах, а не діях і відносинах, які їх приносять, то він керується логікою злиденного (в тому числі й на інтелект).

Захистити рибку – значить дати гарантії недоторканності прибутку і власності за умови сплати податків. Забезпечити себе любимого вершками з цього молочного глека – значить дати іншим змогу розвиватися: зазвичай досить первісного імпульсу для створення інфраструктури. А далі суспільний механізм закрутиться сам, бо потреба в праці є творча потреба, а не тільки сумний тягар, як ми звикли вважати. (Мимохідь зазначу, що сумною і тяжкою робота стає, якщо не докладати до неї голови.) Українці навіть після століть прасування імперською політикою Сходу та Заходу не втратили хуторських навичок, дай тільки волю, так одразу загуде господарство. Навіть у горезвісних багатоквартирних будинках – досить лише всім повірити, що «#будинок_наш!», так одразу справи ліпшають.

П.С. Ви тільки подумайте, потрібно всього лише зрозуміти, перемкнути пару-трійко нейронів у голові, а скільки цьому передує омертвілої самозакоханості та впертості, скільки років доводиться кассандрами битися об граніт громадської глухоти, перш ніж люди спроможуться зробити банальне – потурбуватися про власне житло. То ми боремося з вами нестак зі зловмисництвом, як зі звичайнісінькою необізнаністю. Просто корені вона пустила дуже глибоко…

KulturтектонікаГромадаЕкологічний світоглядПосполитеСофізм

Максим Холявін • 24.06.2015


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University