Персональний сайт Максима Холявіна

Слово о спілці професійній

Нарешті маю вільну хвилинку, і можу написати про те, про що давно хотів.

У нелегкому ділі ОСББ та інших форм самоорганізації населення, рано чи пізно, постає питання про гроші: треба платити за послуги, накопичувати гроші на поточні та капітальні ремонти, на заходи з енергоефективності тощо. Єдиним джерелом грошей в ОСББ є його члени. Навіть якщо йдеться про омріяну «державну допомогу», то це є програми, розраховані на спів-фінансування проектів, тобто певну частину грошей усе одно повинні вкласти самі власники. Чому? Та тому що вони власники! Приватизували квартири, відібрали будинки – ну то тепер на ваші плечі лягає необхідність піклуватися про своє. Адже «власність зобов’язує» – так свідчить Конституція і здоровий глузд. І держава в даному випадку допомагає виключно тому, що заходи з енергоефективності знизять витрати ресурсів, зокрема – газу, а отже і платити за них країні треба буде менше. Враховуючи, що ми досі змушені купувати газ у наших неприятелів, ця вигода стає ще більш очевидною. А так – ваша власність, ваші проблеми.

Голови ОСББ часто обурюються, мовляв, «а звідки взяти гроші?!» Отут починається найцікавіше, адже гроші в членів ОСББ здебільшого беруться з тумбочки з зарплати, пенсій тощо, а в трудовій сфері в нас квітне і пахне такий правовий завал, що навіть подумати страшно. До нього долучається завал податковий, і жити стає ще важче. Але давайте лупати сю скалу з краю.

На страшному капіталістичному Заході обстоюванням прав завжди займалися профспілки. Добре знайоме нам слово, але що воно означає? Змусити капіталіста-роботодавця поводитися з робочими по-людськи неможливо самотужки. Для цього робочі збивалися в купки й атакували грошового мішка скопом, влаштовуючи страйки і стачки. Їм, звісно, заважали штрейкбрехери (безамбітна робоча сила, ладна працювати за будь-яких умов, аби чого перепадало), але тим від свідомого пролетаріату діставалися профілактичні «люлі». Так, у класовій боротьбі, вибудовувалися нормальні трудові відносини, і тепер на Заході можливі явища, як-от концерн «Феррарі», де робочим так добре живеться, що вони ладні грудьми стати за свою корпорацію.

Що ж у нас? У нас комуністична партія вирішила сіганути з догниваючого феодалізму в соціалізм. Принаймні, вона це декларувала. Тоді робітничий рух тільки зароджувався в Російській імперії, і комуністи швиденько взяли його під крило. Уособивши в собі всі народні сили, більшовики перезавантажили монархію, поставивши замість царя – партію та її «вождів», і профспілки як явище злилися з державним апаратом, адже влада-то в країні задекларована була «робочо-селянська». А якщо так, то навіщо обстоювати права робочих, їх же ж бо диктатура! Начальники підприємств – то ж не свавільні капіталісти, а «народні директори», поставлені «робочо-селянською державою».

І коли вся ця сумнівна будівля врешті завалилася, поховавши під собою крихкий «ковбасно-морозивний» добробут, профспілки і по факту, і в очах робочих – лишилися частиною державного апарату, зобов’язані… а хто вже пам’ятав, що вони там зобов’язані… Я-от, наприклад, навіть під час роботи на ММК ім. Ілліча був упевнений, що функція профспілки – роздавати путівки в Ай-Даніль, що керуються робочі стосунки виключно ієрархією начальників, а все, що можемо ми – це отримувати зарплатню. Бастувати ніби теж могли, але чомусь майже завжди забастовки нічим не закінчувалися. Та й платили тоді (це була середина нульових) на комбінаті гідно, були золоті часи «соціалізму» під керівництвом В. Бойка, нині перестарілого мільярдера, в якого підприємство віджав Ахметов зі своїм «Метінвестом». Не було причин для радикального невдоволення, хоча й дивно ставало, коли приходив до нас голова заводської профспілки і у відповідь на питання «коли зарплату підіймуть?» казав: «Ну ви ж розумієте, тарифи на перевезення високі… бла-бла». Людина, яка від нашого імені мала б тиснути на Бойка і всіх його менеджерів, маючи зарплату за 20 000 грн. (і це на 2005-06 рік), каже нам, робочим із зарплатою в 1000-3000 грн., «ну ви ж розумієте…».

Отоді все стало ясно. Профспілка, любі друзі, – це не державний орган, зобов’язаний вас захищати, це звичайнісіньке громадське об’єднання робочих з метою обстоювання своїх прав і свобод. Таке саме, як, наприклад, громадські об’єднання з захисту екології чи захисту історичної спадщини від чийогось свавілля, такого самого свавілля, як у капіталіста. Вам не можуть заборонити створювати профспілку, ніхто не може обізвати зареєстровану профспілку «нелегальною» чи «незаконною». Право створювати профспілку захищає положення Конституції про свободу громадських об’єднань.

ВИТЯГ ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ

Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності

Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі застосовуються такі терміни:
професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); […]
Стаття 2. Професійні спілки
Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. […]
Стаття 6. Право на об’єднання у профспілки
Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. […]

Коли «Метінвест» підкорив собі «Азовсталь», робочих взяли в залізний кулак. Повикидали всі підшефні структури, порізали соцпакет, впровадили драконівські порядки на території комбінату, і почали доїти нещасне підприємство. Позиція топ-менеджерів проста, як валянок: «Давай гроші! Давай прибуток!» Видатки на модернізацію стали майже відсутні, обсяги прибутків збільшували за рахунок викидання виробничих потужностей, які через вік і зношеність стали «баластними». Старий комбінат пихтів, як паровоз, отруюючи повітря і морську воду в Маріуполі. Піднялися екологічні протести, і тільки тоді вони трошки попустилися. Ненадовго, бо потім стався Майдан, за ним війна, зараз усім не до екології, отже можна знову тишком-нишком «економити» на очисних спорудах. На те саме перетворився ММК ім. Ілліча, й від екологічних протестів його врятувало тільки вдале розташування відносно вітрів – усі смердючі подарунки його зносить на охресні поля та села. Що там трапляє у воду, народ зазвичай цікавить менше.

Робочі перед лицем потужного холдингу залишилися голі та безправні. На будь-які намагання навіть заїкнутися про поліпшення умов праці чи оплати відповідь одна: «Оно за ворітьми ще тисячі таких, як ти». Хоча за ворітьми ані тисяч, ані «таких, як», тобто рівних за освітою, досвідом та компетентністю робочих нема, лякалка діє відмінно, бо а) ти один проти системи; б) в тебе родина, і ризик утратити навіть жалюгідну пайку тобі ні до чого. Номінальна профспілка давно мовчить, голови цехових комітетів також сидять номінальні, схожі більше на наглядачів за покорою робочих, і все це є омертвілою структурою, яка не те, що не виконує своїх функцій, а навіть стала ворогом для тих, кого мала б захищати. Не маючи колективного органу, який доносив би голос робочого загалу до верхів, погрожуючи збитками від страйків за ігнорування своїх вимог, персонал комбінатів перетворюється на рабоподібну масу, і положення її таке саме, як у предків на початку ХХ століття. Тобто, за часи СРСР не сталося жодного прогресу в суспільстві, навпаки, самі джерела здорових трудових відносин були висушені злиттям профспілок з державою та ідеологією, яка ставила партію понад правом і погрожувала всім незгодним ув’язненням або смертю.

Сьогодні гідні зарплати потрібно виборювати. Начальникам вигідно тримати підлеглих в сірому тілі, залякувати, аби вони тихо відробляли за крихти. Особливо це стосується тих підприємств, де зберігся радянський характер трудових відносин. Є, звісно, адекватні, лояльні роботодавці, які мотивують співробітників не батогами, а пряниками, але навіть це не дає нам основи для нормальних трудових відносин. Бо як тільки компанія потрапляє в скруту, першими за борт летять якраз робітники. Причому, в добровільно-примусовому порядку: «Звільняйся сам, або звільнимо за статтею». І ти не можеш подати в суд, бо в тебе менше ресурсів, ніж у них.

Профспілка як громадське об’єднання існує якраз для того, аби створити, пробачте за сленг, «общак», наповнений членськими внесками, за які наймуть юриста на випадок суду або для того, щоб влаштувати страйк, а то й зібратися в загони для захисту від фізичного тиску. Кожний платитиме в профспілку, вмотивований тим, що будь-якої миті він може розраховувати на захист своїх прав перед роботодавцем, може розраховувати на захист від штрейкбрехерів, за рахунок яких роботодавець може безпардонно його звільнити. В цьому взагалі є сенс будь-яких об’єднань – об’єднати ресурс: грошовий, інтелектуальний та фізичний. Пам’ятаєте малюнок з рибками, так от оце воно – перемогти систему може тільки інша система, і ви цю систему можете створити самі.

На жаль, я не можу презентувати вам готового рецепту того, як створити дієву профспілку, а також як захистити її від продажних «крис» і зрадників усередині. Тут ви повинні усвідомити свій інтерес, добряче втямити, що без організації ти щоразу голий і босий перед столом начальника, він може тебе нахилити в будь-яку позицію. І нічого йому за те не буде, скільки б ти не волав про свої права, бо державний апарат не працює, всі добрі царі вимерли, і тільки вигода керує посадовцями. Коли ж твій голос, твоя гривня і твій кулак об’єднуються з іншими такими, з’являється шанс на перемогу. За начальником стоїть бабло, охорона і продажні «правоохоронці» в погонах і мантіях, за тобою повинні стояти соратники з профспілки. Тоді вага гравців вирівняється, і, можливо, не доведеться навіть вдаватися до фізичного насильства, хоча на перших етапах цього, мабуть, не уникнути, бо, як показує досвід, жоден сучасний феодал не бажає так легко позбутися своєї вотчини. Однак сенс профспілки не в тому, щоб «грабувати награбоване», а в тому, щоб установити чесні, рівноправні стосунки між робітником і роботодавцем, аби була можливість нормально заробляти і нормально почуватися при цьому – обом сторонам.

Адже профспілка може не тільки протистояти поганим роботодавцям, але й захищати хороших. У корпоративному середовищі часто стаються такі ситуації, коли більший за ресурсом клієнт відмовляється платити меншому підряднику (теж корпорації), затягує виплати або намагається вичавити з підрядника більше робіт, ніж було узгоджено, за ті самі гроші, погрожуючи при цьому не заплатити зовсім. Тоді підрядник опиняється в положенні безправного робітника. І якщо нема такої асоціації, яка могла б допомогти протистояти свавіллю багатшого клієнта, маленька корпорація опиниться в глухому куті. Й тут уже інтереси профспілки та роботодавця збігаються – можна колективом висувати претензії знахабнілому клієнту.

І хоча кожна нормальна людина розуміє, що «чесність – краща політика», що нормально заробити можна тільки в умовах чесного ведення справ та за шанобливого ставлення одне до одного, що виграти можна тільки в грі за правилами… Все одно точить людство спокусливе бажання халяви, бажання отримати без витрат, урвати з чужого пирога, тому необхідно, щоб в обох сторін була змога захищатися. Бо ані диктатура пролетаріату, ані свавілля капіталу не дадуть суспільству омріяної збалансованості. Тільки верховенство Закону і Права створить громаду багатих людей, де інтерес підприємця буде забезпечений захистом його прибутку, а інтерес робочого буде забезпечений захистом його прав на гідні умови праці та гідну зарплатню. Тоді в суспільства будуть гроші й на заходи з енергоефективності, й на соціальний захист, й на всякі прогресивні штуки типу зеленої енергетики, переробки сміття, дослідження океанів та польотів у космос.

KulturтектонікаКонфліктологіяПосполитеПсихологічні одноборстваХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 24.05.2015


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University