Персональний сайт Максима Холявіна

Правда як засіб збагачення

Коли людина не вірить – вона не робить, а отже, без довіри нема домовленості. Суспільне життя стоїть на одночасно міцних та крихких опорах: правилах поведінки, довірі та певності того, що завтра нізвідки не прилетить кулак або стихійне лихо, що його зусилля не будуть марними. Без цих речей не існує жодна велика корпорація, не заробляється жодна копійчина. Розвиток Західного світу заснований на увазі та повазі до цих речей. І завжди там, де ними нехтують, відбувається розруха і занепад. От як у нас протягом останніх 20 років.

Історія наша проста: найбільш нахабним та пронирливим персонам дісталася країна беззахисних людей, котрих протягом багатьох років терору примусили не просто вірити в державу (головне джерело примусу), а молитися на неї, закарбували монархічний, централістський світогляд буквально на підкорку. Тобто, новітнім «капіталістам» дали не те, що корову, а спечені шмати м’яса – бери та споживай. Маси вірили в силу над собою і не відчували сили в собі. Природою їх бізнесу було обдирання та під’їдання того, що лишилося від радянської економіки. Опиратися цьому було неможливо і інакше відбутися не могло, оскільки «ламати – не будувати», а людина здебільшого схильна до простіших рішень, нащо ганятися за стратегічними журавлями в небі. Слова просунутих і далекоглядних одних для маси – пророцтва Касандри. Доки їм фізично не надає по сраці сувора дійсність, вони не задумаються про майбутнє, а коли задумаються, то навряд чи згадають вчора спаленого пророка.

Отже, всьому свій час, і наш час почався десь із середини нульових, саме тоді приблизно завершився етап «первісного накопичення капіталу» і почався довгий та нудний процес інституціональної еволюції України, сповнений прикрих помилок, тупикових ситуацій і рецидивів, у тому числі й революційних спазмів. Однак, чим далі в ліс, і чим болячіше б’є по сідницях причинно-наслідковий ремінь, тим ясніше стають речі, ще вчора малозрозумілі пересічному споживачу (байдуже, чи пролетарю з Маріуполя, а чи олігарху з Києва). Наприклад, що ніхто за тебе думати не буде і турбуватися про тебе теж не буде, що є приватна власність і колективна власність, і що власність зобов’язує, що за спільне треба відповідати так само, як і за приватне, що не може бути так, аби тільки один виконував правила, а інший на тому нагрівався, і що навіть маючи всі автомати світу в розпорядженні, ти не зможеш захиститися, якщо не працюють такі, здавалося б, нікчемні речі, як правила гри, довіра і певність у завтрашньому дні.

Що ж нам треба робити? Вчитися розуміти, що нечесність призводить до втрати довіри, і тоді ми ні з ким не зможемо скооперуватися, щоб досягти мети, якої не в змозі досягнути самотужки. Вчитися розуміти, що нечесність призводить до втрати людьми мотивації до праці, й тоді суспільство починає бідніти. Адже більше ніхто не захоче виробляти цінності, від яких залежить в тому числі й вартість національної валюти. Інвестори теж не прийдуть, бо навіщо їм вкладати гроші в тих, хто завжди бреше? Або ж інвестор прийде на ці землі як агресор, використовуючи нашу жадібність таким чином, що зрештою ми самі знімемо з себе спіднє в гонитві за зайвою копійкою, а наживеться в результаті з того лише він.

Правда забезпечує громадську інфраструктуру, правда зміцнює гривню, бо саме правда є запорукою здорових ділових стосунків, коли кожний отримує свій зиск, не рвучи ковдру на себе. Бо ж знає – як порветься, то всі сидітимемо з голими сідницями. І отут по ним знову вперіщить сувора дійсність.

Сьогодні перед нами відкривається не просто можливість, а необхідність взяти життя в свої руки. Система більше не може котитися сама по собі, керована абиким. Довершеність політичної системи визначається культурним рівнем її громадян та мірою їх участі в громадських ділах. Бо саме за таких умов створюються найкращі правила суспільної гри, коли «ніхто не йде ображений». І чим довершеніша створена система, тим менше треба прикладати зусиль для її нормального поточного функціонування. Тоді кожен зможе займатися своєю справою. А це, між іншим, і є та омріяна свобода, українська хутірська свобода, коли «моя хата скраю, першим ворога зустрічаю, але оскільки ворог не сунеться, то можна і просто насолодитися тишею». =) Ну, а поки ми лишатимемо події на призволяще, так і будемо гуляти граблями, аж поки не почнемо чомусь учитися.

KulturтектонікаГармоніяГромадаПосполитеПотік свідомості

Максим Холявін • 29.04.2015


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University